Усередині Елітних покоїв…
Лара Крофт мчала коридорами, стискаючи в руках свій стрункий синій лук, її нерви були натягнуті, наче тятива.
Вона дісталася тренувального майданчика — і її погляд одразу впав на того, кого вона шукала.
— Сноу!
Змоклий від поту, він обернувся до неї, золоті очі палали.
— Що сталося?
Той, хто доти залишався осторонь, уважно слухав, поки вона поспіхом викладала подробиці.
Його обличчя темнішало з кожним її словом.
Вийшовши назовні, вони натрапили на Серіс Мунлайт, що випадково проходила поблизу.
Троє рушили разом.
Увесь цей час Сноу мовчав, тоді як Серіс обмірковувала їхні подальші дії.
— Спершу треба об’єднатися з іншими.
Лара швидко кивнула на слова Серіс.
Але —
Перш ніж вони встигли зробити ще крок, перед ними матеріалізувалася хвиля постатей у чорних масках із оголеними клинками.
Обидві дівчини напружились, готуючись до бою.
Та їхні погляди мимоволі звернулися до того, хто стояв поруч.
Аура, що вибухнула з його тіла, була приголомшливою.
Сноу підняв голову, золотиста енергія спалахнула блискавками в його очах.
— Отже… ти з’явився.
Єдиним ледь помітним рухом його меч вислизнув із піхов.
Руйнівна хвиля вибуху пронеслася повітрям.
У ту ж мить Сноу опинився позаду десятків ворогів, які щойно кинулися на нього —
Його клинок сяяв вихором кольорів.
Позаду нього фігури в масках розтанули у багряній імлі — їхні тіла стерло настільки, що й трупів не лишилося.
Навіть його союзники здригнулися від нестримної люті, що виходила від нього.
Він не вагався.
Йому було байдуже до стратегії.
Одним кроком він розтрощив землю під ногами — і прорізав ряди ворогів, наче стихія, залишаючи по собі лише руїну й смерть.
— Сноу!
Лара крикнула, намагаючись наздогнати його —
Але Серіс схопила її за зап’ястя.
— Стій.
— Але—!
Серіс заперечно похитала головою.
— Ми повинні йти за ним здалеку; зараз надто небезпечно підходити ближче.
Лара прикусила губу, але заперечити не змогла.
Вона ніколи не бачила його таким…
Ніколи не відчувала від нього такої кривавої аури.
---
Далеко від Сноу, який змітав усе на своєму шляху…
Храм, здавалося нарешті зітхнув, коли студенти з елітного та безодневого класів ринули на поле бою.
Еліта, під проводом Еллен Вайт і кількох ключових постатей із великих родин, були грізними — деякі з них могли змагатися навіть з інструкторами храму.
Особливо Еллен, яка знищила десятки ворогів, промовивши лише кілька слів.
Тим часом серед нападників панував хаос, коли одна постать рухалася між ними, наче тінь — надто швидко, щоб око встигло відстежити.
Коли вороги усвідомлювали, що сталося, їхні горлянки вже були перерізані.
Атлас Умбра, старший син Місти.
Його присутність сама по собі схиляла терези — хоч і ненабагато.
Але це було справедливо всюди… окрім головного внутрішнього двору храму.
Там зібралася група інструкторів, щоб протистояти Каю Люку.
Результат? Різанина.
Зір Софії розмивався, коли кров стікала її обличчям, заплямовуючи колись бездоганні риси.
Тепер вона виглядала майже нереально — як занепалий ангел, зламаний і поранений.
Інші були не в кращому стані.
Дехто втратив кінцівки, інші вже віддали життя.
Синтія стиснула зуби, її погляд уп’явся в чоловіка, що ширяв над ними.
— Скільки ж часу він усе це готував?
Чи то вона, чи інші інструктори —
Усі були сковані страхом перед масштабом магії, що стояла проти них.
Тисячі — можливо, навіть більше — заклинань.
Зараз Кай Люк стояв на порозі SS-рівня, попри те, що офіційно був лише магом рівня S.
І все ж, він лише посміхався, зустрічаючи їхні налякані погляди з насмішкою.
— Чого ви так дивитесь? Приголомшені?
Одним плеском він створив навколо себе сотні вогняних списів.
— Зв’язок між учнем і наставником… ваша дорогоцінна товариськість… Ви дурні, справді вірили, що зможете перемогти мене цими сентиментальними дурницями? Силою дружби?
Полум’я пролилося, наче небесна кара, поглинаючи все на своєму шляху.
Він діяв із такою легкістю, що знищував студентів у дворі, немов вони були просто побічними жертвами.
Навіть власних союзників не щадив.
Посеред цього кривавого хаосу він зберігав абсолютний контроль.
Спостерігаючи, як інструктори борються за життя, він розв’язав нескінченний шквал атак, не дозволяючи їм навіть перевести подих.
— Погляньте на себе… Я ще навіть не активував свій Контракт, а ви вже на межі.
На його обличчі з’явився тінь нудьги.
Настав час закінчити це.
Він підняв палець, націлюючись на наступну жертву — Софію.
Попередньо заряджене заклинання блискавки спалахнуло перед ним і рвонуло вперед, мов сліпучий спис знищення—
— Софіє!
Вона була так зосереджена на відбитті безкінечних атак, що її вітряні бар’єри не встигали спинити підступні удари.
На мить… Софія подумала, що все скінчено.
Але на її захист стала стара жінка.
— Га?
З вуст Софії вирвався зойк, коли тепла кров окропила її лице — кров, яка не була її.
Синтія слабко усміхнулася, падаючи на свою колишню ученицю, з отвором у грудях розміром із кулак.
— Леді Синтіє! Ні!
Софія відчайдушно притиснула її до себе, але Синтія лише тихо розсміялася.
— Знаєш, Софіє… коли я казала, що ми маємо захищати наступне покоління…
— Не говоріть! Ми зупинимо кров—
Синтія вже її не чула.
Вона ледве трималася, збираючи останні сили, аби вимовити останні слова.
— Зрештою… ти все ще моя учениця… а отже, це мій обов’язок…
— Захистити тебе.
Світло згасло в очах Синтії. Софія застигла, не в змозі усвідомити, що сталося.
Над ними Кай Люк лише посміхнувся.
— Як зворушливо.
…
…
…
Тим часом, воїн із Сокирами завершив свою криваву роботу, крокуючи серед тіл, що вкривали землю. Зневажливо зморщивши чоло, він розчавив череп студента під своїм чоботом.
— Нудно.
Його погляд ковзнув по підлеглих, і він раптом гаркнув:
— Гей, ти! Як там із другим колом телепортації?
Постаті в чорних плащах здригнулися від його голосу, поспіхом відповідаючи:
— Все йде за планом, сер… але є невелика затримка.
— Затримка?
У його голосі пролунав небезпечний відтінок, і підлеглі кинулися пояснювати:
— Т-так, сер… з’явився білявий юнак. Він уже перебив чимало наших людей.
Мить мовчання.
А потім, усмішка розтягнулася обличчям Воїна із Сокирами — широка, майже божевільна.
Усе його тіло задрижало від хвилювання.
— Де він?
Розділ 68: Запеклі битви (2)
Том 1
