Розділ 66: Початок жахіть

Час минав швидко.

Храм нарешті отримав змогу зітхнути. Завдяки спільним зусиллям церкви та храму, усіх підрядників було придушено.

Ця подія справді була приводом для святкування.

Тож студенти зібралися на просторому внутрішньому подвір’ї храму, погляди всіх були спрямовані на платформу попереду.

Сидячи у своєму кріслі, Софія Тан з полегшенням видихнула — з її вуст зірвалися кілька тихих слів.

— Нарешті… це божевілля скінчилося.

Помітивши її розслаблену поставу, жінка поруч жартома торкнулася її плеча.

— Чому така похмура, мала Софіє? Якщо будеш і далі так хмуритися — зморшки з’являться, як у мене.

Софія усміхнулася до пані поруч.

— Не сказала б… Ви досі зберегли свою вроду, леді Синтіє.

— Хо-хо, лестощі тобі не допоможуть, люба. Я знаю, що час давно покинув мене.

Поруч із Софією сиділа та добра старенька з білим волоссям і лагідними блакитними очима — її колишня наставниця, людина, якій вона завжди буде завдячувати… Синтія Адамс.

— Можливо тепер, ми нарешті зможемо перевести подих.

— Сумніваюся в цьому, люба.

Синтія трохи опустила погляд, і на її губах з’явилася легка усмішка.

— На горизонті насувається війна, і ворог, про якого ми майже нічого не знаємо, ховається в тіні… Відпочинку нам не бачити.

Реальність іноді буває гіркою, але Софія намагалася прийняти її з відкритим серцем.

— Принаймні… тримаймо це подалі від наступного покоління, на скільки зможемо.

Почувши слова своєї колишньої учениці, літня жінка тепло посміхнулася.

— Гарно сказано. Принаймні цих молодих паростків ми ще можемо захистити.

Дві жінки продовжували розмову, але незабаром їхню увагу привернув чоловік, що вийшов на платформу.

У відсутність директора Бладмейдера було природно, що його заступник візьме керівництво на себе.

Чоловіку було десь сорок п’ять років, з чорним волоссям, різкими рисами обличчя та окулярами, що ідеально пасували до його суворого вигляду.

Він носив елегантний чорний костюм, що підкреслював його досконало збудовану статуру.

Руки, схрещені за спиною, крок упевнений, спокій монарха — він стояв перед студентами та викладачами, мов король серед підданих.

Це був ніхто інший, як заступник директора й один із п’яти найсильніших постатей храму… Бек Район.

Сутність рівня S+.

Його пронизливий погляд пройшовся по натовпу, перш ніж він заговорив глибоким голосом.

— Студентам храму та моїм колегам… Насамперед, хочу висловити свої найщиріші вибачення.

Коли вони побачили, як заступник схиляє голову перед ними, студенти були приголомшені.

Такий могутній чоловік — і схиляється перед ними… У них перехопило подих.

Та він не затримався в поклоні — випрямився й продовжив говорити.

— Наш обов’язок завжди полягав у підтримці наступного покоління, у створенні для них середовища, де вони можуть зростати й бути захищеними… І ми провалили цей обов’язок, коли наші студенти гинули просто у нас на очах.

— Але так само, як ми впали разом — ми піднімемось разом. Хоч це ніколи не спокутує за втрачені життя, ми змогли придушити зрадників і повернути храму його честь.

Бек Район злегка нахилив голову ще раз, вираз його обличчя залишався твердим.

— Майбутнє тепер перед вами. Факел буде передано вам — нашим безцінним коштовностям. Тут вас загартують, щоб ви могли зустріти все, що принесе грядущий день. Але принаймні — від мене й кожного працівника цього храму… знайте: ми підтримаємо вас усім, що маємо. Давайте визначимо власну долю, разом.

Коли його промова закінчилася, подвір’я вибухнуло оплесками.

Його тепла манера різко контрастувала з безжальністю Бладмейдера, що лише посилило вдячність студентів.

Серед тих, хто плескав, були й Синтія з Софією.

Стара жінка кивнула схвально.

— Я б і сама не сказала краще.

Поряд неї, Софія усміхнулася.

— Як завжди, майстер слова.

Серед оплесків мало хто помітив чоловіка, який неквапом прямував до Бека Района.

Плеск.

Плеск.

Почувши звук за спиною, заступник повільно обернувся.

До нього наближався елегантний чоловік із акуратно зачесаним каштановим волоссям і пронизливими червоними очима, вдягнений у витончений костюм.

— Гарно сказано, Беку… Я зворушений.

Брови Бека Района зсунулися, коли він упізнав знайоме обличчя.

— Кай Люк? Що ти робиш?

Кай Люк проігнорував питання, ставши перед ним рівним, під поглядами всіх присутніх.

— «Зустріньмо майбутнє разом».

— Які гарні, надихаючі слова…

З дивною усмішкою Кай Люк поклав руку на плече спантеличеного заступника.

— Бажаю тобі удачі… у всіх твоїх битвах і війнах.

Раптом усмішка зникла, і навіть Бек Район відчув, щось жахливе.

Інші викладачі були не менш приголомшені раптовою появою Кая Люка — цього не було заплановано.

Але наступні слова Кая Люка пройшли крізь них мов удар грому, коли моторошне світло поглинуло тіло заступника.

— Та війна… починається зараз.

На очах у сотень — ні, тисяч — Бек Район зник без сліду.

За мить викладачі вже діяли, відчуваючи недобре.

Але Кай Люк стояв непорушно.

Коли сонце сховалося за обрій, він широко розкинув руки.

Під його ногами засвітився дивний символ, що розширювався назовні, відкидаючи всіх, хто намагався наблизитись.

Обличчя Софії зблідло, коли вона відчула силу цього кола.

— Коли він устиг підготувати таке?!

Коло розширювалося, поки не вкрило все подвір’я храму.

Спалахнуло осліплююче червоне світло.

А усмішка Кая Люка… лише ширшала.

Стоячи з розпростертими руками, він заговорив голосом, що рознісся над усім подвір’ям:

— Почнімо виставу.

І в ту ж мить із сяючого кола почали з’являтися фігури — десятки, ні, сотні — матеріалізуючись із порожнечі.

Усі були в чорному, і від деяких виходив тиск, що сковував дихання й сіяв паніку у натовпі.

Тоді, без попередження —

Мечі блиснули. Списи підняли. Снаряди розсікли повітря.

Це було сліпуче видовище сили.

І в одну мить — голова студента покотилася по землі.

Цього було достатньо, щоб у натовпі вибухнула паніка.

Голос Синтії прорізав хаос, сповнений відчаю:

— Захистіть студентів!

Та марно.

Один упав. Потім другий. Потім третій.

За лічені хвилини десятки бездушних тіл устелили колись мирне подвір’я, забарвивши його в криваво-червоне.

Інструктори діяли швидко, але на кожного знаходився ворог, рівний йому силою.

Розгорілася оглушлива битва — така, що зрушила саму основу храму.

А високо над усім, спостерігаючи з височини, один чоловік посміхнувся з задоволенням.

— Нарешті… усе почалося.

---

Далеко від храму… За межами самої імперії…

Фігура з’явилася просто з повітря.

Бек Район, заступник директора, хитнувся, намагаючись усвідомити, що щойно сталося.

Ще мить тому він стояв у храмі.

А тепер — тут.

Та часу на роздуми не було.

У тіні щось заворушилося.

Десятки фігур кинулися на нього з усіх боків.

У його очах спалахнув холодний гнів.

Різкий тріск розітнув повітря — блискавка вирвалася з його тіла, перетворюючи нападників на попіл.

Окутаний сяйвом синьої аури, Бек Район стояв довкола змій з електрики, тоді як його обличчя похмурніло.

— Кай Люк… Верховний маг Храму… Зрадник.

Він окинув поглядом місцевість.

Безкраї рівнини, а вдалині — чорна фортеця, що темніла на обрії.

— Де я чорт забирай?

Та щойно він рушив уперед —

— «Зрадник»… Яке ж складне слово ти вживаєш.

Бек Район різко обернувся — його очі спалахнули тривогою.

Він навіть не відчув наближення.

Фігура крокувала до нього повільно, невимушено, а в голосі звучала холодна неминучість.

— Скажи, ви, хто називає себе «істинними людьми» й таврує інших як зрадників… Мені цікаво, який ви матиме вираз обличчя?

Серце Бека Района закалатало.

Навколо нього блискавки вибухали шаленим розрядом, коли він нарешті впізнав цього чоловіка.

Вбраний у строгий військовий мундир, довгий чорний плащ тріпотів за спиною в повітрі.

Гладке чорне волосся, відкинуте набік. Обличчя без емоцій. І найстрашніше — ті безжальні, бездонні очі.

Він знав, хто це.

І побачивши меч на його поясі, Бек Район стиснув кулаки.

Незворушний до напруги противника, чоловік продовжив крокувати, поклавши руку на руків’я зброї.

Пролунав дивний звук — немов далеке брязкання ланцюгів — коли він витягнув меч.

Навколо клинка закрутилася примарна, світла аура, пульсуючи зловісною енергією.

— Людина, демон, зрадник…

— У кінці, ви всі маєте одне й те саме обличчя.

Бек Район рвонув уперед.

Небо розітнув вибух блискавки — удар невимовної сили, спрямований на ворога всією міццю пробудженого рівня S+.

Усе навколо залилося осліплюючим сяйвом.

Але чоловік лише підняв меч.

І єдиним, беззусильним замахом —

Блискавка зникла.

Сила — стерта.

Спокійно, немов нічого не сталося, він знову вклав меч у піхви.

Тоді, ніби Бека Района вже і не існувало, розвернувся й пішов геть.

— У кінці… ви всі маєте той самий вираз, коли я вас розсікаю.

Позаду нього —

Блискучий спалах блискавки.

Саме повітря.

Бек Район, один із найсильніших світу —

Усе було розсічене навпіл.

Його історія скінчилася в тиші.

Меч на поясі чоловіка пульсував, ніби прагнучи ще крові, але його власник не звернув на це уваги.

Не озираючись, він рушив уперед — до фортеці, що темніла на горизонті.

Замок Володаря.

Ґевід Ліндман.

Герцог Пекла.

Носій клинка, відомого як «Ефір».

З його поверненням — почався кошмар .