— Очима Фрея Старлайта —
Я увійшов до гуртожитку елітного класу разом із Данзо, Фейрітом і його супроводом — і відразу натрапив на натовп незнайомих облич, що чекали на нас.
Тут були не лише першокурсники — навіть старші студенти.
Мій погляд інстинктивно ковзнув залом, шукаючи знайомі постаті. І, звісно, я впізнав декількох…
Тих, хто одного дня очолять прийдешню війну.
Я пам’ятав кожну мить, яку колись написав про них, і тепер, бачачи перед собою власних персонажів, відчував щире здивування як автор.
У центрі зали стояла Еллен Вайт — президентка Елітної студентської ради. Вона без зусиль тримала увагу всіх, організовуючи натовп лише силою свого голосу.
Поруч із нею стояв стіл, а перед ним — дівчина, по обидва боки якої сиділи двоє маскованих чоловіків, що випромінювали потужну ауру.
Та всю мою увагу привернула саме вона.
Я давно замислювався, хто ж ця високорангова кандидатка у Святі, про яку всі говорили…
Виявилося — це вона.
Молода жінка, років двадцяти, із довгим світлим волоссям, частково заплетеним у косу. Глибокі блакитні очі, зрілі риси обличчя й витончена фігура робили її неймовірно вродливою.
Вона нарешті з’явилася — одна з головних героїнь поруч із Серіс.
Уріель Платіні.
Найвідоміша кандидатка у Святі.
Вона спокійно сиділа за своїм столом, цілком байдужа до навколишніх, залишаючи всі організаційні справи Еллен.
Тоді, голос Еллен пролунав по всій залі, коротко і впевнено:
— Першокурсники, підходьте за порядковим номером для проходження перевірки.
На її слова вперед виступив хлопець із білим волоссям і золотими очима — Сноу Леонхарт, беручи ініціативу на себе.
Він сів навпроти Уріель, яка лагідно посміхнулася і промовила м’яким голосом:
— Будь ласка, дай мені руку.
Сноу без вагань підкорився. Уріель ніжно взяла його за зап’ястя.
Вона заплющила очі — і навколо них відразу спалахнула золота аура, огортаючи обох.
У залі запанувала мертва тиша, усі завмерли, захоплені чистотою її сили.
Порівняно з цим, так звана «священна сила» Емілії Атаракс ледве заслуговувала на свою назву.
Навіть здалеку, я відчував вагу цієї енергії.
Як і очікувалося від дівчини, що судилося стати Святою.
Перевірка тривала недовго — Сноу, як і передбачалося, пройшов без проблем.
Один за одним студенти класу А підходили вперед — і результат щоразу був однаковим.
У повітрі повисла напруга.
Усі чудово розуміли, що станеться, якщо серед нас знайдуть Контрактора.
Адже ті масковані чоловіки були тут не для прикраси.
Але мене це мало цікавило.
Уся моя увага була прикута до юнака поруч зі мною.
«Що ти зробиш, Фейріт?»
Тим часом Уріель завершила перевірку класу А й перейшла до класу B.
Особливо захопливе видовище розгорнулося, коли навпроти неї сіла Серіс — дві головні героїні, обличчям до обличчя.
Час, здавалося сповільнився, коли черга наблизилася до Фейріта.
І нарешті… настав його момент.
Я не зводив із нього очей, коли блондин з довгим волоссям крокував уперед.
Я вдивлявся в кожен його рух.
Тікати було нікуди.
Навіть колишній Фрей не зміг би сховатися від погляду Уріель.
Це було просто неможливо.
Прямо переді мною, Фейріт сів і спокійно простягнув руку.
Уріель обережно взяла її у свої тендітні долоні.
Як і раніше, золотаве світло повільно огорнуло їх.
Я затамував подих, чекаючи, коли темна сила всередині нього прокинеться… Але на моє повне здивування —
Уріель лише лагідно посміхнулася і відпустила його руку.
— Дякую за терпіння. Можеш іти далі.
Фейріт кивнув і пішов, не виказуючи жодних емоцій.
Я ж стояв, мов укопаний, не в силах збагнути побачене.
— Він… невинний?
Думки закрутилися в шаленому вирі, шукаючи пояснення — та марно.
Можливо, він і справді невинний…
Або —
Почулося моє ім’я.
Я повільно видихнув, зібрався з думками й сів навпроти Уріель.
Дівчина переді мною була вражаюче гарна — не поступалася навіть Серіс Мунлайт.
Але зараз у мене не було ні місця, ні бажання милуватися.
— Будь ласка, дай мені руку.
Я простягнув ліву. Вона ніжно взяла її у свої пальці.
Процес повторився.
Чиста аура влилася в мене.
Вона була спокійна, м’яка — настільки, що торкнулася самого серця.
І раптом Уріель, яка досі тримала очі заплющеними, насупилася.
Її реакція не залишилася непоміченою.
Один із маскованих одразу запитав:
— Щось не так?
Холод пробіг по моїй спині.
Що тепер?
Я не міг допустити конфлікту з Церквою на цьому етапі, але її наступні слова обпалили мене, наче крижана вода.
Вона відпустила мою руку й м’яко посміхнулася:
— Ні, все гаразд. Він чистий. Можеш іти, Фрей Старлайт.
Я кивнув і швидко вийшов.
Лише коли відійшов на безпечну відстань, у лівій руці різко защеміло — і я зрозумів, що сталося.
— Балеріоне, ти що, охуїв? Ми ледь не здохли через тебе!
---
Тим часом Уріель продовжувала перевірку студентів, але думки її знову й знову поверталися до того хлопця.
Фрей Старлайт.
На відміну від інших, у ньому вона відчула щось — щось, що блокувало її силу, не дозволяючи проникнути всередину.
Такого не траплялося ніколи. Саме тому вона на мить запанікувала.
На щастя, опір швидко зник.
Вона злегка всміхнулася, повертаючись до справи.
— Ці першокурсники цього року… не такі вже й прості.
---
Після тієї дивної перевірки я одразу повернувся до своєї кімнати.
У паніці вмикнув комп’ютер — я більше не міг витримати невизначеності.
Швидкий погляд на бали:
Бали досягнень: 9550.
Так близько.
Так, бляха, близько.
Але вибору не залишилося.
Я зайшов у глухий кут.
Сумніви роз’їдали мене.
Я не міг дозволити собі ще одну помилку.
Мені потрібен був доказ.
І ця чортова система — єдиний шлях його здобути.
Ігноруючи поради автора, я вирішив скористатися здібністю, яку ніколи не чіпав.
[Образ]
Погляд у майбутнє.
Витрачаючи бали досягнень, автор міг отримати єдине зображення події, що відбудеться в одному з можливих шляхів, які впливають на нього.
Чим далі подія — тим вища ціна.
Це був мій останній шанс.
До рейду залишалося два дні.
Я виставив точну дату — рівно через два дні.
На екрані з’явилося повідомлення:
Знімок майбутнього
Дата: 17/01/2428
Вартість: 300 балів досягнень
— Прокляття.
Навіть за такої близької події — надто дорого.
У підсумку… я все одно погодився.
Я вже не мав права на відмову.
У ту ж мить гострий біль прошив мозок, я впав навколішки, стискаючи голову від нестерпного болю.
— Що тепер відбувається?!
Світ навколо перевернувся — стіл, стіни, усе розтануло, перетворюючись на хаос кольорів.
Барви змішувалися, поступово складаючись у нову картину — повільно, але невпинно.
Я зібрав усю волю і зосередився, щоб не втратити жодної деталі.
І за мить, мої очі розплющилися.
Переді мною — вид згори.
З цієї висоти я бачив увесь храм… або точніше, те, що від нього лишилося.
Я був свідком жахливої картини: понад половину території зруйновано, усюди — тіла, відірвані кінцівки, уламки.
Серед загиблих — знайомі обличчя головних персонажів. Серце шалено калатало.
Я не встиг осмислити побачене, як мене різко повернуло в реальність.
Я задихався, не в силах повірити в те, що бачив.
Храм зруйнований. Герої мертві.
Події, яких у оригінальній історії ніколи не мало статися, стали реальністю.
Я різко підхопився на ноги й шалено друкував на клавіатурі.
Це не те, що я хотів.
Я знову виставив інший час, перезапустив відлік, молячись, щоб цього разу все було правильно.
Необхідно очок: 300.
Здавалося, ці очки виривають просто з мого тіла, але я погодився.
— Будь ласка… просто покажи що я хочу!
На відміну від попереднього разу, сама реальність знову розчинилася, перетікаючи в нове видіння прямо перед моїми очима.
Цього разу я побачив студентів храму, що билися з групою незнайомців, більшість із яких були в чорному.
На зображенні — усі члени елітного класу, які відчайдушно боролися.
Я вдивлявся так напружено, що очі аж боліли.
Спершу в мене все похололо всередині — нічого незвичного я не помітив.
Та коли придивився вдруге — помітив те, що пропустив раніше.
І в ту ж мить видіння зникло, повернувши мене до теперішнього.
Я сидів, дивлячись у порожнечу, поки на моєму обличчі не з’явилася напружена усмішка.
— Отже… це був ти.