Розділ 59: Свята Церква (1)

Белград, Імперська столиця — Палац Імператора

Велика зала була напружена: представники найвпливовіших фракцій імперії зібралися за викликом після нещодавніх потрясінь, що похитнули підвалини держави.

Зрада, яка розпалила гнів шляхетних родів і великих гільдій, була стрімко відплачена. Проте, попри рішучу відповідь імперії, Ультри зуміли вдарити по одному з найбільш захищених місць — по самому храму.

У цій загостреній холодній війні імперія відповіла — відправивши на континент Ультр сотні вбивць із лякаючого Трибуналу Тіней.

Тепер, перед імператорським троном, де сидів імператор Маекар, в оточенні голів великих родів і лідерів гільдій, стояв Міст Умбра — найсмертоносніший вбивця імперії.

Новина, яку він приніс, пронесла хвилю шоку через залу.

— Сімдесят один вбивця — всі рангу B і вище — були відправлені на континент Ультр. Жоден не повернувся.

— Контакт загубився в момент, коли вони перетнули Демонське море.

Імператор Маекар повільно видихнув. Останнім часом йому надходили лиш погані вісті.

І це тривало і далі.

Коли Міст відійшов, уперед ступили дві нові постаті: Леонідас Старлайт і Іріс Санлайт. Їхні обличчя були похмурі, а донесення ідентичні.

І на сході, і на півдні Земель Кошмарів відбувається щось незвичне.

Кошмарні звірі поводилися нестабільно, почали безперервні й безпрецедентні напади вздовж кордонів імперії.

Частота й інтенсивність цих атак різко зросли, створюючи серйозну загрозу передовим позиціям.

Але найтривожнішим для прикордонних вартових була неможлива єдність створінь. Кошмарні звірі, природно ворожі одне одному, почали нападати пліч-о-пліч, ніби ними керує одна і та сама воля. Така неприродна координація робила їх у рази важчими для відбиття.

Обличчя Леоніда потемніло.

— Ми досі втримуємо лінії, адже не з’явились істоти вищих рівнів. Але з кожною атакою вони стають сильнішими. І якщо Туман… або один з Лордів Кошмарів з’явиться.

Його вираз став ще важчим.

— то я не можу гарантувати, що кордони витримають.

Його слова лягли на залу як свинець. Але саме Іріс, як зазвичай, мав сміливість вимовити те, що інші лише думали.

Іскри в його бороді тихо потріскували, але звична лукава усмішка зникла. Натомість його погляд став гострим, тон — прямим.

— Припинимо удавати, Леонідасе.

— Чудовиська, що лютують, нескінченні набіги, інцидент у храмі… і проникнення в сам Імператорський Палац.

— Ми справді повинні вірити, що це все — лише збіг?

З нього вирвався сухий усміх.

— Навіть дитина на це не купиться.

Брови Маекара насупилися.

— Ти хочеш сказати, що Ультри якимось чином здобули контроль над Кошмарними звірами? Це неможливо.

Його перебив глибокий голос.

— Ні… це не так.

Зала завмерла.

Усі очі повернулися до промовця — сивий, але владний чоловік, довге сріблясте волосся спадало на широкі плечі, а очі були молочно-білі, без зіниць.

Бладмейдер.

Директор Храму ступив уперед, супроводжуваний низькою фігурою в білому фартусі.

Останній не гаявся.

— Я б не сказав, що вони ними «керують», — вимовив він. — Але вони певним чином вміють ними маніпулювати — підбурювати їхню лють, спричиняти ці напади.

Бладмейдер рішуче кивнув.

— Він правий. Можу підтвердити.

Цей низький чоловік був не хто-небудь — Ашол Едуардо, один з найбільших наукових умів епохи. Його слова мали вагу, і підтвердження Бладмейдера лише загострило серйозність ситуації.

Піднявши пристрій у руках, Ашол активував голографічний дисплей.

Перед присутніми постало велетенське, кошмарне створіння — огидне поєднання змії й ящера.

— Клас A Кошмарний Звір — одне з найсмертоносніших створінь Земель Кошмарів.

Ашол провів рукою по бороді, обертаючи зображення, щоб показати труп звіра з різних ракурсів.

— Завдяки Бладмейдеру, який сам проник у Східні Землі Кошмарів, ми зуміли відшукати цей екземпляр. Отож, придивіться. Чи помічаєте щось незвичайне?

Коли присутні роздивлялися зображення, усвідомлення поволі наступало.

Погляд Маекара затьмарився.

— Ці символи… вони однакові.

— Саме так.

Зображення наблизили, висвітливши печать, вирізьблену на плоті створіння — складний, цілком чужий знак.

— Це, панове й пані… та катастрофа, що нависає над нами.

Попри зловісну вагу його слів, захоплення Ашола було очевидним.

— Це еволюційна форма демонічних контрактів. Варіант другого покоління, так би мовити.

Його голос став ще більш захопленим.

— Ця маленька печать не схожа на те, що я бачив раніше. Вона може маніпулювати аурою, змінювати фізичну структуру, навіть впливати на емоції! Уявіть лише, які це має наслідки!

Він був настільки захоплений відкриттям, що не відчув, як велика рука Бладмейдера простяглася до нього — аж поки та рука не вдарила його по спині, повернувши в реальність.

— Досить твоїх балачок. Переходь до суті.

Потираючи болючу спину, Ашол буркнув.

— Дикун! Мої слова мали б зберегтися для наступних поколінь!

Помітивши шепоти, що ширилися залом, він зрештою заспокоївся.

Піднявши руки в знак капітуляції, він вимовив головну істину.

— Ці печаті… не людського виробництва.

— Вони — творіння демонів. Високого рангу.

— Отже це пояснює раптове зростання могутності в деяких індивідів. Звісно… ця сила має свою ціну.

Зала занурилася в мовчання.

— І якщо демони здатні наділити людей силою… — його голос трохи знизився. — …то немає причин, через які вони не змогли б наділити нею Кошмарних Звірів.

— Це пояснювало б їхню скажену поведінку. Адже демони і створіння Кошмарів походять з одного місця — Воріт.

Голос Бладмейдера загримів крізь залу.

— Ви розумієте, що це означає, чи ні?

Похмура тиша опустилася на залу.

Вирази облич були різні — деякі приголомшені, інші глибоко занепокоєні. Маекар же просто схилив голову в роздумах.

Десь неподалік, у відведеній ложі родини Старлайт, дві жінки сиділи поруч.

— Ми таки в серйозних неприємностях, чи не так? — наївне питання Ади викликало важкий зітх від Кармен.

— Ти не помічаєш, Адо… Це не просто погано. Це найгірший можливий сценарій.

Ада кинула на неї здивований погляд. Кармен рідко звучала так схвильовано.

По правді, її роздратування було спричинене не лише ситуацією — а й тим, що в королівській залі курити суворо заборонено.

Шукаючи на що відволіктися, вона говорила більше, ніж зазвичай.

— Це засідання — справжній кошмар для Маекара. Дай я дам тобі простий урок з географії.

Не чекаючи відповіді, вона продовжила.

— Імперія розташована мертво в центрі світу. Оточена Землями Кошмарів. Демонським морем. І континентом Ультр.

— Якби Ультри були нашим єдиним ворогом, ми могли б зосередитися на одній лінії фронту. Але ні.

Ада не була наївною — вона розуміла. Та Кармен не зупинялася.

— Якщо вони дійсно здобули вплив над Кошмарними Звірями, це — кінець.

— Напади підуть з усіх боків — з півночі, півдня, сходу, заходу.

Кошмарних створінь — їх мільйони.

Деякі… не мали відомого способу боротьби з ними.

— Чи уявляєш ти масштаб цієї катастрофи? І це ще без урахування Ультр. І без урахування Чотирьох Лордів — які тепер очолюються Високопоставленим Демоном.

Коли гірка правда осіла, вираз Ади дедалі темнів — аж поки вона не випустила маленьку, невпевнену усмішку.

— То… нам кінець, так?

— Кінець? — Кармен презирливо реготнула. — Це навіть не справжня катастрофа.

Вона різко видихнула.

— Забудь про облогу. Навіть усередині Імперії безпека — ілюзія. Тут не лише чорне й біле, Адо — є ще й сіре. Я маю на увазі зрадників.

Її губи зігнулися у чомусь, що не зовсім було усмішкою.

— Просто кажучи — з усіх боків…

Її тон став різким, майже насмішкуватим.

— Нас обдурили звідусіль.

Ада мовчала, поки Кармен продовжувала з ноткою розваги в голосі.

— Ми, як повія, що раптом опинилася в оточенні десятків зголоднілих гоблінів, готових її сплюндрувати.

Ада робила вигляд, що не почула останнього зауваження. Замість цього вона тихо спитала:

— Тож який вихід?

Кармен на мить замовкла. Вона відкинулася назад, перекинувши руку через спинку крісла, погляд її заблукав по стелі, ніби заглибившись у роздуми.

Потім, через мить —

Вона підняла руку і вказала на імператора Маекара.

Ада моргнула.

— Імператор?

— Саме так.

Пальці Кармен стиснулися в тугий кулак.

— Є лише одне вирішення цього безладу.

Її голос був твердий.

— Повна війна. Ми атакуємо першими. Ми вдаримо всім, що маємо, поки вони ще не зможуть відповісти.

Вона нахилилася вперед, очі блищали.

— Це наш єдиний вибір.

Вона говорила так, ніби це була просте діло. Але Ада знала краще.

— Повна війна…

Промовити легко. Але війна — найгірший із виборів.

Війна — це не просто зіткнення армій на полі бою.

Війна пожирає усе.

Гроші. Продукти. Ресурси. Життя — цивільних й військових.

І найстрашніше… вони навіть не знали, чи зможуть перемогти.

Вперше Ада відчула всю важкість тягаря, що ліг на плечі імператора Маекара.

Дехто, як Іріс і Бладмейдер, вимагали війни.

Інші рішуче виступали проти.

— А ти що скажеш, міс Кармен? — нарешті запитала Ада.

Кармен фиркнула.

— А я? Я — за війну.

Ада нахмурилася.

— Чому?

— Бо час для цього ідеальний.

Кармен схрестила руки, і в очах її з’явився нестримний блиск.

— Чотири Лорда Ультрасів можуть ще бути живі, але їхній лідер? Він уже мертвий.

Ада миттєво зрозуміла, про кого йдеться.

— Людський демон… Драгот.

Кармен кивнула.

— Твій батько — Авраам Старлайт — убив його роки тому. Сам загинув у тім бою… але вбивство Драгота було нищівним ударом для них.

Її очі звузилися.

— Навіть якщо Високопоставлений Демон зайняв його місце… не думаю, що він гірший за Драгота.

Вона зітхнула.

— У підсумку, рішення... залежить від однієї людини.