— Очима Фрея Старлайта —
Минув цілий тиждень після інциденту з убивством.
Я лежав на ліжку, втупившись у голографічний екран, що плавав переді мною — щось на кшталт телевізора майбутнього.
Мені знадобився цілий місяць, щоб навчитися правильно ним користуватись.
Зараз на екрані йшли новини. Вони не зникали навіть на мить протягом усього тижня.
Скільки б каналів я не перемикав — усі транслювали одне й те саме.
До речі, Свята Церква під керівництвом єпископа Джозефа Платтьє розпочала масштабне очищення, стративши безліч людей, яких назвали «зрадниками».
Джозеф Платтьє… Це ім’я я добре пам’ятав.
Адже Пробуджених рангу SS було надзвичайно мало, проте Церква мала трьох — і він був одним із них.
На щастя, я не збирався затримуватись у цьому світі настільки довго, щоб вони стали моєю проблемою.
Та якщо відкинути Церкву…
Головний заголовок на кожному каналі залишався незмінним:
«Скандал у храмі: десятки студентів убито на території храму!»
«Трагедія, що ставить під сумнів безпечність місця, яке колись вважалося святинею…»
«Чи справді безпечно віддавати туди наших дітей? Навіщо ми вкладали туди такі гроші?»
І що ще гірше —
Убивці теж були студентами.
Жодних зловмисників ззовні. Жодних ворогів із зовнішнього світу.
Усе сталося зсередини.
Храм не гаяв часу — усіх винних спіймали.
Але це й не було великою загадкою — ці студенти вбивали серед білого дня, ніби навмисно хотіли, щоб світ дізнався.
Через Аду, яка щодня зі мною зв’язувалася, я дізнався подробиці.
По-перше, у всіх затриманих спостерігались однакові симптоми — по тілу з’являлися загадкові руни, що тимчасово дарували їм колосальний приріст сили, а потім викликали жахливі побічні ефекти.
Блювота. Кровохаркання. Панічні напади. І ще багато іншого.
Храм був у повному безсиллі, не розуміючи, з чим має справу.
Тим часом Кармен встигла знайти головну зачіпку. На жаль, він не вижив.
На цей момент вони не мали жодного уявлення, що відбувається.
А от я — мав.
Джерело їхньої раптової сили?
Кров демонів.
Особливий тип демонічної крові вводили в їхні тіла, а руни слугували каталізаторами, що активували цю силу.
Це називалося «Контракт Другого Покоління».
Першопоколінний контракт дозволяв демонам наділяти людей лише часткою своєї аури.
А тепер вони зробили крок вперед.
Рівень сили залежав від рангу демона — чим вищий ранг, тим більша міць.
Невдовзі людські вчені самі це розкриють, особливо тепер, коли в них є живі зразки.
…
У цей момент я відкинув усі зайві думки, зосередившись лише на головному.
Зітхнувши, відкрив ноутбук.
Подія «Інфільтрація» офіційно розпочалася.
Це був лише початок…
Я відкрив журнал завдань.
Побічне завдання: посісти перше місце у тесті на точність.
Нагорода: 500 очок досягнень (виконано).
Перемогти Сноу Леонхарта.
Нагорода: 1000 очок досягнень (виконано).
Друге завдання застало мене зненацька — моя попередня сутичка зі Сноу була зарахована як перемога, тож я отримав щедрий бонус.
Поточні очки досягнень: 8800.
Ще зовсім трохи… я так близько!
Ігноруючи цифру, я прокрутив далі до того, чого справді чекав.
---
Головне завдання: вижити до кінця події «Інфільтрація».
Нагорода: 1000 очок досягнень.
Покарання за невдачу: смерть.
Головне завдання: зупинити Ультрів.
Нагорода: 3000 очок досягнень.
Покарання за невдачу: Смерть + загибель усіх головних персонажів.
---
— Шо? Не одне, а обидва закінчуються моєю смертю?!
Я роздратовано зітхнув, згадуючи, який саме це етап сюжету.
— Точно… Це ж момент, коли оригінальний Фрей Старлайт помирає.
Ми вже дійшли до цього місця.
Після вбивства принцеси Фрей Старлайт став агентом Ультра всередині храму.
Зрештою подія «Інфільтрація» вибухала масштабною битвою між двома фракціями.
І в кінці…
Фрей загинув від руки Сноу.
У той момент він був за крок до того, щоб зґвалтувати Серіс Мунлайт, яку переміг завдяки нечуваному зростанню сили.
Сноу урятував її, і з цього починалася їхня глибша прив’язаність.
Ось таким був початковий задум.
Тепер — абсолютно безглуздий.
Бо тут був я.
…
— Гаразд, до роботи.
Я відкрив чистий документ і почав складати план дій.
---
По-перше. Навіщо я тут?
Щоб виграти Вікторіад.
Це — моя кінцева ціль. Все інше другорядне.
Щоб виграти Вікторіад, що потрібно зробити?
Перемогти Сноу Леонхарта.
Для цього мені треба підготуватися.
Мій поточний план — здобути щонайменше чотири навички, щоб мати шанс.
«Фантомні Кроки» і «Око Яструба» — щоб протистояти його «Кроку Порожнечі» й зрівнятися в швидкості.
Але цього замало.
Тому я націлився на третю навичку, яку давно мав на оці.
Одну з головних причин, чому я прагнув здобути Опір Антимагії.
Адже власником цієї навички був сам Кай Люк — Великий Маг Храму і головний лиходій майбутніх подій.
S-рангова навичка — «Вознесіння».
Я мав отримати її будь-якою ціною.
На моїх губах з’явилася посмішка.
Достатньо лише впоратися з Каєм Люком — і я навіть не муситиму брати участь у самій події.
Просто чекатиму кінця.
У початковій історії Фрей Старлайт був лідером студентів-вбивць.
Тепер, коли все змінилося, цю роль отримає хтось інший — або елітний студент, або хтось із Класу Безодні.
У будь-якому разі, внутрішній конфлікт між студентами триватиме ще принаймні тиждень.
А я тим часом тихо готуватимуся до фінальної битви.
Так… це найкращий варіант дій.
Цього разу Фрей Старлайт не помре.
---
Крок перший: здобути ще 1200 очок досягнень.
Задоволений, я завершив план і ліг спати, відчуваючи азарт, що пульсував у крові.
На жаль…
Плани не завжди йдуть як очікувалось.
---
Наступного ранку…
Я прокинувся раніше, як завжди, і попрямував до нової арени для дуелей.
Попри хаос, що охопив храм, Клас Еліти залишався майже неушкодженим.
Усі інші класи тимчасово призупинили для розслідування.
Адже було майже напевне, що серед студентів ще лишилися контрагенти.
Але оскільки Клас Еліти не підозрювали, я скористався нагодою й продовжив тренування.
Коли я зайшов до нового залу, там уже були Сноу і Дан.
— Вони взагалі колись сплять?
Після короткого привітання я схопив тренувальне опудало й почав розминку.
Минуло всього кілька хвилин, коли до мене підійшов Дан.
— Гей, Фрей. Може, спаринг?
— Звісно.
Відтоді, як я почав тренуватися тут, ми з ним билися вже десятки разів.
Я міцно стиснув руків’я меча, піднявши клинок у напрямку Дана.
— Проведімо двобій лише на мечах.
Дан насупився.
— Хочеш покластися тільки на фехтування?
Я кивнув.
Дан ніколи не розумів, чому я так наполягаю. У майстерності володіння мечем він навіть перевершував Сноу — хоча це тривало недовго.
За таких умов моя поразка була неминучою.
Та це не мало значення.
Дуель почалася — Дан кинувся вперед.
Я стояв нерухомо, пильно спостерігаючи за ним. Потім активував «Око Яструба».
Час сповільнився.
Моє бачення розширилося, охоплюючи всю арену.
Сноу стояв збоку, спостерігаючи. Дан наближався спереду. Я зосередився на його мечі й прошепотів:
— Удар справа.
Як і очікував, атака прийшла з правого боку. Я заблокував її.
— Фінт зліва… потім удар згори.
І знову все сталося саме так, як я передбачив.
Я почав читати його рухи ще до того, як вони відбувалися.
Після безлічі боїв я почав розуміти його стиль.
Поступово, крок за кроком, я наближався.
Адаптація Тіні: 0/7.
Повільно, але впевнено я просувався до завершення першого етапу Адаптації.
Та… було ще надто рано.
Хоч спочатку я міг передбачати його удари, швидкість Дана поступово зростала. Його атаки ставали підступнішими.
Я тримався деякий час, але зрештою змушений був відмовитися від ідеї читати його стиль…
І просто бився по-своєму.
Після десяти хвилин безперервних обмінів ударами мій меч нарешті вибили з рук. Клинок Дана зупинився біля мого горла.
Я видихнув і підняв руки, здаючись.
— Я програв.
Дан усміхнувся.
— Дякую за поєдинок.
У цей момент підійшов Сноу.
— Чому ти вирішив битися, використовуючи лише фехтування? Ти ж знав, що в цій сфері Дан має перевагу.
Піднявши меч із землі, я недбало відповів:
— Знаю… Але щоразу, коли я борюся з ним, відчуваю, що стаю кращим. Бо він уже вище за мене.
Сноу хитро всміхнувся.
— У такому разі, як щодо поєдинку на мечах зі мною?
Я підняв меч і повернувся до нього.
— Ні. Раз це ти — бийся зі мною на повну.
— Так і знав, що ти це скажеш.
Ми кинулися один на одного.
Наші мечі зіткнулися, здіймаючи вибухи повітря, і ми обидва посміхнулися.
— Варто трохи стриматися. Не хочу знову зруйнувати це місце.
Клинки зіштовхувалися з шаленою швидкістю, але ми спокійно продовжували розмову.
— Навіщо хвилюватися? Якщо й зруйнуємо — відбудують.
Сноу зробив кілька кроків назад із напруженим виразом.
— Ти про що? Минулого разу мене ледве врятував Голова Студентської Ради… Якщо знову щось рознесу, змушені будуть виставити мені рахунок.
Він ударив ногою об землю й кинувся вперед.
— І як бачиш, грошей у мене немає.
Я розсміявся його скарзі.
— Не переймайся. Я ж розпещений син родини Старлайт… Хоча, якщо чесно, мій статус там не найкращий.
Ми билися вільно, стримуючи силу, але ніхто не міг здобути перевагу.
Мене це не турбувало.
Головне, щоб я вдосконалював фехтування й просувався у володінні «Адаптацією Тіні».
І цього мені було достатньо.
---
Після поєдинку…
Зробивши коротку перерву, ми стояли поруч.
Першим заговорив Дан:
— Схоже, храм переживає нелегкі часи.
Сноу кивнув.
— Так… Багато студентів загинуло.
Запала тиша. Потім Сноу обернувся до мене.
— Фрею… Ти ж із великої родини, можливо, знаєш більше за нас. Скажи мені…
Він вагався лише мить —
Але в ту саму секунду від нього вихлинуло гнітюче вбивче сяйво, і я напружився.
— Я чув, що в тілах винуватців знайшли сліди демонічної енергії… Це правда?
Його запитання зробило мене серйозним.
Я знав, наскільки Сноу ненавидить демонів і тих, хто укладає з ними угоди.
Адже саме демони були винні у смерті його батьків… і знищенні сиротинця, який він колись називав домом.
Сноу був героєм, якого я створив — продовженням самого себе.
Саме тому я не хотів йому брехати.
Я кивнув.
— Це правда. Якимось чином… вони уклали угоди з демонами.
Почувши підтвердження, Сноу холодно кивнув.
— Розумію… Дякую, що чесний зі мною.
Не промовивши більше й слова, він повернувся до тренувань, його аура вирувала й спалахувала.
Дан і я продовжили тренуватися окремо.
Та атмосфера змінилася — стала холодною.
І не лише через Сноу…
А й через неї.
Серіс Мунлайт.
Вона, схоже, не покинула фехтування. Я помітив, як вона тренується наодинці.
На щастя, я вже міг легко придушувати інстинкти старого Фрея, тож її присутність мене не тривожила.
І все ж я волів триматися осторонь.
Вона була, без сумніву, найпрекраснішою жінкою, яку тільки могла уявити моя дурнувата уява…
Та я не міг почуватися спокійно поруч із нею.
Особливо знаючи її минуле.
---
6:00 ранку — час на заняття
Я припинив тренування, пішов прийняти душ і підготуватися до дня.
Так само зробили інші — окрім Сноу.
Повернувши тренувальний меч, я вирушив до виходу.
І саме тоді Серіс перегородила мені шлях.
…Почалося.
Стоячи перед нею, я зберіг спокійний вираз.
— Тобі щось потрібно?
Вона похитала головою.
— Ні… Просто хотіла подякувати тобі за те, що врятував наш клас під час минулого випробування.
Я насупився.
Вона дякує мені? Це на неї не схоже.
Вирішивши підіграти, я відповів байдуже:
— Не варто дякувати. Я зробив це задля власної вигоди. Тож не заслуговую на твою вдячність.
— Бачу.
Вона кивнула, її обличчя залишалося, як завжди, непроникним.
Запала тиша. Думаючи, що розмова закінчилася, я обійшов її —
Але щойно пройшов повз, вона знову заговорила.
— Фрею… ти в порядку?
Її слова змусили мене зупинитися.
— Що?
Я обернувся до неї.
— У тебе не було безсоння? Спалахів гніву? Відчуття, що ти не контролюєш свої емоції?
Ага.
Ось воно що.
Не звертаючи уваги, я продовжив іти, відмахнувшись від її занепокоєння.
— Я в порядку. Не задавай дивні запитання… Це не личить тобі.
Коли я вийшов з поля її слуху, вилаявся про себе.
Вона щось підозрює.
---
Заняття тривали, як завжди — лише тінь смутку нависла над усім.
Особливо це було помітно по Софії.
Минали години, урок за уроком.
Як завжди, я сидів сам у класі професора Флемінґа.
Але насупився, коли помітив, що хтось втупився в мене.
— І що тепер?
Це була Санса.
І не лише вона — навіть кілька викладачів кидали на мене короткі погляди.
У цій задушливій атмосфері мені хотілося якнайшвидше піти.
І звісно, щойно урок закінчився —
Санса підійшла до мене.
Перш ніж вона встигла заговорити, я випередив її:
— У чому справа?
Застигнувши від мого роздратованого тону, вона на мить вагалася, а потім запитала:
— Ні в чому… Просто хотіла дізнатися, чи все з тобою гаразд останнім часом.
Я цокнув язиком. Як і очікував.
— І ти туди ж, так?
Вона підняла брову.
— І я туди ж?
Похитавши головою, я відвернувся.
— Я в порядку… Не марнуй на мене часу.
Вийшовши з класу, я тихо пирснув сміхом.
Який наївний світ.
Це ж той самий момент, коли Фрей Старлайт мав померти.
Жодного шансу уникнути долі.
Усвідомивши всю абсурдність ситуації, я глузливо хмикнув.
— Якщо подумати… Серіс саме тоді викрила Фрея під час першої ітерації.
Якщо скласти все разом, я повністю підходив під опис носія демонічного контракту.
Повна зміна особистості.
Раптовий сплеск сили.
Загадковий рік без жодних записів про моє місцезнаходження.
І, як вишенька на торті, — володіння елементом темряви.
Якщо підозри триватимуть, певні фракції скористаються нагодою — або позбудуться мене, або виженуть із Елітного Класу.
Я стис кулаки.
Якщо це станеться — я втрачу шанс взяти участь у Вікторіаді.
Усе летіло б шкереберть.
Глибоко вдихнувши, я прошепотів:
— Схоже, я не маю вибору, доведеться діяти раніше.
Потрібно було знищити ці підозри, доки вони не вийшли з-під контролю.
А для цього — знайти справжніх власників демонічних контрактів.
— От морока.
Зі зіпсованими планами на день я попрямував назад до своєї кімнати.