Битва досягає кульмінації
Клана Старлайт стояла непохитно — але проти Дана Поляріса вона була цілковито безсила.
Він керував і вогнем, і землею, вплітаючи їх у свої атаки з досконалою гармонією. Від початку й до кінця вона не змогла завдати навіть одного удару.
І тоді, в акті відчаю, три зорі спалахнули довкола її серця.
Вклавши всю силу в останню атаку, вона підняла меч, що засяяв яскравим світлом, і кинулася вперед із приголомшливою швидкістю.
— «Зоряний пил: Північна Зірка!»
Руйнівний удар — але Дан лише засміявся.
— Вибач, дівчино, але тут усе закінчиться.
Десятки кам’яних стін злетіли перед нею.
Вона розтрощила більшість із них, але в ту мить, коли прорвалася крізь останню—
Дана вже не було.
Раптом земля під ногами розм’якла, скувала її, а потім підняла догори.
Над нею Дан закрутився з шаленою швидкістю, його меч палав ревучим полум’ям.
Клана бачила лише вихор полум’я, що нісся прямо на неї—
У той час як вона залишалася безпорадно скутою землею.
І тоді—
Полум’я впало.
І в мить—
— «Смертельний удар!»
— «Клана Старлайт, В-5, вибула.»
Дан приземлився легко, без жодної подряпини. Його погляд звернувся до віддаленого поля бою.
— Схоже, там уже все підходить до кінця…
---
Десь в іншому місці…
Серед розтрощеного поля бою Серіс задихано ловила повітря.
Непорушний лід, яким вона так пишалася,—
Був розбитий.
Від самого початку Сноу Леонхарт обрушив на неї шквал стихій: вогонь, блискавку, вітер, звук, світло — і понад все… силу зірки.
Він був не просто воїном—
Він був цілою армією в одному тілі.
Серіс хрипло засміялася, її тіло почало світитися.
— Невже такі чудовиська й справді існують?
Земля під ногами миттєво скувалася кригою.
Сноу примружив очі.
— Що ти робиш?
Серіс не відповіла.
Крига ширилася далі — сто метрів, і ще більше — перетворюючи все довкола на крижану пустелю.
Її голос був тихим, але сповненим рішучості.
— Прощальний дарунок… «Формування льоду: Крижаний вибух».
Земля вибухнула, здіймаючи в небо гігантську хвилю льоду.
Все довкола було поглинуте.
А Сноу — опинився в самому центрі.
На перший погляд це виглядало як цілковита перемога.
Але потім—
У глибині крижаного моноліту спалахнуло пекуче синє світло.
І в одну мить — вся атака розлетілася навпіл.
Сноу прорізав фінальний удар Серіс, ніби це було ніщо.
Він з’явився перед нею — неушкоджений.
— Я ж казав тобі… це марно.
Його меч уже спускався до її горла—
Але в ту мить—
Серіс прошепотіла ледь чутно:
— «Навичка: Стрибок.»
Вона зникла.
На її місці залишилася лише крижана скульптура, настільки реалістична, ніби жива.
Сноу насупився.
Позаду нього Дан клацнув язиком.
— Бляха, чоловіче. Ти дав їй утекти.
---
Далеко звідти…
Серіс з’явилася вдалині — і впала.
Її дихання було уривчастим.
«Стрибок» висмоктав із неї останні краплі аури, телепортувавши настільки далеко, наскільки дозволяли залишки сил.
Вона сперлася спиною об дерево, відчуваючи, як виснаження давить на тіло.
— Ми програли…
У Класі В залишалося лише троє.
У Класі А — шість.
Це була повна поразка.
---
Сноу й Дан прочісували поле бою, але Серіс зникла.
Вони поглянули на таймер — цифри блиснули перед очима.
Відстань: 5900 метрів
Час, що залишився: 10 хвилин
У цей момент з’явилися двоє фігур—
Еґон Валеріон, а за ним — Емілія Атаракс.
Сноу насупився.
— Що ви тут робите?
Вони рухалися в протилежному напрямку від своєї мети.
Еґон гірко засміявся.
— Нас обманули.
Сноу й Дан заговорили одночасно.
— Обманули?
Еґон зітхнув, його голос звучав чітким, але похмурим.
— Я досяг межі випробування раніше — там нічого немає. Жодної цілі. Від самого початку ми рухалися не до цілі… а від неї.
Очі Сноу розширилися.
— Ти маєш на увазі, що ціль…?
Еґон кивнув.
— Так. Вона була перед нами весь цей час.
Сноу вилаявся під ніс.
Дан зиркнув на таймер.
9 хвилин залишилося.
Його голос похолов.
— Марно. Ми не встигнемо.
Але в ту мить—
Поле бою досягає апогею
Аура Сноу вибухнула.
З його тіла вирвався шалений вихор сили, приголомшуючи всіх навколо.
— Це ще не кінець.
І тоді— він зник.
— «Крок Порожнечі».
Оглушливий удар розколов землю, коли Сноу з’явився далеко попереду, прорізаючи поле бою, немов метеор.
І знову—
— «Крок Порожнечі».
Кожен його крок долав величезні відстані — лишаючи за собою лише спалахи неймовірної швидкості.
Його мета?
Місце, де все почалося.
...
...
...
— Очима Фрея Старлайта —
Я спирався на автобус, помираючи від нудьги.
Кинувши погляд на годинник, побачив, що залишилася лише одна хвилина.
Я полегшено зітхнув.
— Нарешті, все закінчується.
Я спостерігав за випробуванням уже деякий час. Клас А повністю знищив Клас В.
Але вони не переможуть.
Адже вони не мали жодного уявлення, у чому насправді полягало це випробування. І коли зрозуміють — буде вже надто пізно.
Перемога належить мені.
Я вже хотів зайти до автобуса, коли раптом відчув присутність когось.
Насупившись, я активував «Око Яструба»— і побачив неможливе.
Крізь посилений зір, я розгледів його — фігуру, оповиту багатобарвною аурою, що летіла до мене, немов падаюча зірка.
— Ти мабуть, знущаєшся з мене.
Він летів сюди.
Сноу.
Я глянув на таймер.
40 секунд залишилося.
Тьху… сорок секунд — більш ніж достатньо, щоб він дістався сюди за допомогою «Кроку Порожнечі».
Мабуть, він безупинно спамив цю техніку, щоб подолати таку відстань.
У такому разі—
Я витягнув меч, вилаявшись крізь зуби.
— Нічого простого мені ніколи не дістається, га?
Та не біда.
Мені все одно вже було нудно.
Глибоко вдихнувши, я випустив темну ауру, що вибухнула з м’язів.
Потім стрибнув — занурившись у морок, просто назустріч Сноу.
У цей момент він побачив мене.
— Фрей?!
Мабуть, він був виснажений до межі після нескінченних «Кроків Порожнечі».
А це означало, що мені залишалося лише виконати одне завдання.
— Вибач, герою, але тут твій шлях закінчується.
Залишилось часу: 30 секунд.
Цього разу я впораюсь.
Раніше моє тіло не могло розкрити техніку повністю, але тепер—
— «Десять тисяч кроків Тіні: Безмежна Темрява.»
Обличчя Сноу спотворилося від шоку, коли величезна хвиля темряви ринула на нього.
Його тіло спалахнуло вибухом зоряної аури — він змахнув мечем, намагаючись відбити атаку.
Залишилось часу: 20 секунд.
Темрява і зоряне світло зіштовхнулися—
Оглушливий вибух струсонув поле бою.
Але цього разу—
Темрява повністю поглинула зорі.
Мій удар не був достатньо сильним, щоб його знищити—
Але вистачило, щоб відкинути його, пробиваючи все на шляху.
Дерева, земля, навіть монстри — усе зникало від ударної хвилі.
Залишилось часу: 10 секунд.
Я приземлився біля автобуса, видихаючи, коли гучний голос пролунав над полем бою:
— «Випробування на Ціль завершено! Будь ласка, залишайтесь на місцях для телепортації!»
Посмішка торкнулася моїх губ.
— Як я й казав… перемога — моя.
---
Яскраве світло огорнуло всіх, і студентів почали переносити одного за одним.
Еґон і Дан наближалися до нас, а позаду йшла Емілія.
Серіс, усе ще спираючись на дерево, зникла — її перенесло.
— Нарешті… все закінчилося, — прошепотіла вона слабко.
Неподалік Гоуст важко зітхнув.
Він ніс Лару Крофт, яку повністю виснажило безумство Фейріта, і йому не залишалося нічого, як узяти її на руки.
— Ото морока на дупу…
Попри скарги, його погляд залишався прикутий до самотньої постаті, що непритомно зависла у небі.
Фейріт Ерлет.
Сила, яку він показав, залишила більше питань, ніж відповідей…
Незалежно від того, хто був вибитий, а хто витримав до кінця—
Усі повернулися у вихідну точку.
І з цим—
Випробування «Досягнення Цілі» завершилося.
---
Ми стояли біля автобуса, поки інструктори збиралися в центрі.
Софія зробила крок уперед.
— Випробування пройшло успішно. Клас А вибив сім учнів із Класу В, тоді як Клас В зумів вибити лише чотирьох із Класу А.
— На даний момент результати на боці Класу А. Тепер переходимо до індивідуального рейтингу.
Вона ввела кілька команд на планшеті, а тоді оголосила:
— Перше місце, з ідеальним результатом — Фрей Старлайт, В-9!
Настала приголомшена тиша.
Усі — окрім Сноу, який уже знав, що я тут — обернулися й втупилися на мене.
Бачачи їхні вирази, я не втримався й розсміявся.
Потім, зробивши ефектний стрибок в повітрі, я прийняв показну позу і вигукнув:
— І це «Та-дам» для всіх вас!
Навіть Софія насупилась.
А студенти?
Вони дивилися на мене, ніби я остаточно з’їхав з глузду.
Я лише зітхнув і похитав головою.
— Ніхто більше не цінує Легенд.
Розділ 56: Кінець тесту
Том 1
