Розділ 55: Досягнення цілі (3)

— Очима Фрея Старлайта —

...

...

...

— Прокинься, мій сину… Скільки ще ти плануєш спати?

— Ще п’ять хвилин… Будь ласка, ще п’ять хвилин…

Голос матері був ніжним, але наполегливим. Та ліжко мало невблаганну силу тяжіння — я просто не міг змусити себе залишити його теплим.

— Ти впевнений, що хочеш спати далі? Потім можеш пошкодувати, — сказала вона, і в її голосі чулося щось, чого я не міг розпізнати.

Потім долучився голос батька.

— Мати має рацію… Адже п’ять хвилин — це набагато більше, ніж дали нам.

Трус — Трус

Я відчув, як маленькі руки потягнули мене за талію, намагаючись розбудити.

— Прокинься… Брате.

Повільно я розплющив очі.

Моя сім’я стояла навколо мене.

Я вдивлявся в їхні обличчя, запам’ятовуючи кожну деталь. Я робив це щодня — боявся, що колись можу забути їх.

— Мій сину, чому ти плачеш?

— А?

Нарешті, свідомість повернулася.

Я різко підхопився, серце шалено закалатало, коли я потягнувся до них —

І в ту ж мить мій світ перевернувся догори дриґом.

Я більше не був у ліжку.

Замість цього сидів, згорблений на автобусному сидінні, з рукою, що все ще тягнулася вгору — до того, чого вже не існувало.

Торкнувшись вологих щік, я прошепотів:

— Сон… хах?

Глибоко вдихнув і вирівняв поставу.

— Пам’ятай… Завжди пам’ятай, що маєш зробити.

Зітхнувши, я глянув у вікно.

— Скільки я спав?

Поглянув на годинник.

Відстань: 0 метрів.

Час до завершення іспиту: 23 хвилини.

— Тож майже кінець.

Я оглянувся — Софії ніде не було.

У такому разі…

Я витягнув ноутбук і перевірив список завдань.

Є!

З’явилась нова ціль поруч із побічними місіями.

Досягти першого місця в іспиті.

Нагорода: 500 балів досягнень.

— Ідеально.

Ця дурнувата система завжди підкидала подібні місії, і я із задоволенням користувався цим.

Це, мабуть, найлегші п’ятсот балів, які я коли-небудь зароблю.

Поки я переглядав обмежені функції системи, мій погляд зупинився на тому, що давно муляло очі.

Ім’я носія: Фрей Старлайт (Подвійна Душа).

— …Досі тут.

Цей напис — Подвійна Душа — переслідував мене вже деякий час.

Спочатку я думав, що це означає, ніби моя душа і душа оригінального Фрея співіснують у цьому тілі.

Я навіть гадав, що він досі живий — десь глибоко всередині.

Але зрештою від нього залишилися лише інстинкти й звички — нічого більше. Останнім часом я стримував їх усе краще.

Незабаром навіть присутність Серіс перестане мене турбувати.

— Він не повернеться, щоб боротися за це тіло… правда?

Було б справжньою проблемою. Я навіть не уявляв, як із цим впоратися.

А потім — ця Аура рангу SSS.

Величезний океан сили дрімав усередині мене, чекаючи, поки я його використаю. Але звідки вона взялася?

Від системи? Ні, сумніваюсь.

Ця річ не настільки щедра, щоб просто так щось подібне мені подарувати.

— …Надто багато таємниць.

Відкинувши ці думки, я вийшов із автобуса й глибоко вдихнув свіжого повітря.

— Цікаво, як проходить іспит…

---

窗体底端

Відстань: 5000 метрів.

Серіс глянула на годинник. Вона вже довго летіла. Поряд із нею, Клана легко стрибала з дерева на дерево, її тіло випромінювало сліпуче світло.

— Ми вибили чотирьох, і вони вибили чотирьох… Патова ситуація, — байдуже зауважила Клана.

Серіс похитала головою.

— Ні… Ми в гіршому становищі.

— І чому ж?

— Справа не в кількості, а в тому, кого саме ми втратили.

Вона зробила коротку паузу, перш ніж продовжити:

— У них досі є четверо найсильніших. А ми… втратили наших найкращих.

Їй і досі лунав у вухах той голос — оголошення про те, що Данзо й Рагна були вибиті.

Це прозвучало, наче удар грому.

— Якщо подумати, то справи кепські… До того ж серед них усе ще той монстр — Сноу. Чесно, навіть уявити не можу, щоб він програв.

— І ще цей асасин, Гоуст… Кожного разу, коли бачу його, мене наче морозом проймає. Що тепер? У нас взагалі є шанс на перемогу?

Серіс кілька секунд мовчала, потім відповіла:

— Є один шанс… хоча навіть шансом це назвати важко.

На відміну від Серіс, що плавно ковзала у повітрі, Клана мусила постійно рухатись, розсікаючи мечем гілки, але це не заважало їй говорити.

— То, який план?

— Нам треба зібратися з рештою… або хоча б, знайти Фрея Старлайта.

Клана підняла брову.

— Фрея? Здається, ти його ненавидиш.

Обличчя Серіс не змінилося.

— Це не має значення. Фрей — один із небагатьох, хто може зупинити Сноу. Ігнорувати його було б безглуздо.

— Маю сказати, логічно… Якщо ми створимо трійку й битимемо їх по одному, у нас буде шанс. Але головне питання — як знайти Фрея?

— У мене є спосіб… хоча й не гарантований.

Клана всміхнулася.

— Як і слід чекати від Крижаної Королеви — завжди маєш план.

Серіс проігнорувала комплімент і продовжила політ.

— Але поки, рухаємось далі.

На цьому Клана змирилась, що нормальної розмови не буде. Її не ображала холодність Серіс — вона просто звикла говорити все, що на думці.

— Якщо чесно, цей хлопець щось неймовірне… З ганьби родини Старлайтів — у когось такого? Хто б міг подумати, що він стане настільки сильним?

Її слова, здавалось, зачепили Серіс, адже обличчя тієї потемнішало.

— Так… Він став сильним. Але ціною чогось спотвореного.

Клана насупилась.

— Спотвореного? Ти натякаєш, що він скористався якоюсь зовнішньою силою?

Серіс не відповіла.

— Зосередьмося на завданні.

Вона відрізала тему.

Серіс пригадала їхній минулий поєдинок.

Вона кинула йому виклик не просто так — Серіс була проникливою. Вона підозрювала щось щодо Фрея й хотіла особисто перевірити його силу.

У неї була гіпотеза… але жодного доказу.

Поки не знайде — спостерігатиме здалеку.

Зараз, вона закрила очі та зосередилась.

— Треба його знайти.

М’яке блакитне сяйво огорнуло тіло Серіс, після чого звуковий імпульс розійшовся навколо.

— Навичка: Ізольована Хвиля.

Ця здібність дозволяла сканувати територію в радіусі двох тисяч метрів, відчуваючи рух.

На жаль, воно не показувало особистостей — лише наявність.

Після активації Серіс виявила чотирьох людей.

Двоє були особливо близько.

— Який із них Фрей?

Помилитися — означало катастрофу.

Та — жоден із них не був Фреєм.

Адже вона не знала, що він усе ще за п’ять тисяч метрів звідси, біля автобуса.

У ту мить дві постаті стрімко наближалися.

— Клано, приготуйся. Ми маємо компанію.

Вона не знала, союзники це чи вороги, тож готувалась до найгіршого.

І тоді —

Потужна хвиля аури розірвала повітря, коли з землі виросла колосальна кам’яна стіна, перегородивши шлях.

Серіс завмерла в повітрі, насупившись, а Клана різко зупинилась.

Перед ними стояла стіна розміром із гору.

На її вершині стояв юнак із чорним волоссям і червоними очима.

Його меч палав яскравим вогнем, коли він підняв його догори.

— Вибачте, але це кінець дороги.

Шалений вогняний шторм вирвався з його атаки, спрямований просто на Серіс із приголомшливою швидкістю.

Вона відреагувала миттєво. Мороз обплів її руки, створюючи величезний купол криги.

Полум’я врізалось у крижаний бар’єр, розтоплюючи поверхню, але не прориваючи її.

Погляд Клани різко зупинився на юнакові, який здійснив атаку; її очі звузилися, впізнавши його.

— Дан Поляріс, А-4… Будь обережна. Він володіє двома стихіями.

Але перш ніж вона встигла додати ще хоч слово —

Дан уже був поруч.

— Тим, хто має бути обережним… є ти.

Меч Клани спалахнув у її руці. Леза зіткнулися у вибуху іскор.

Та —

Один удар став двома, потім чотирма, вісьмома — шістнадцятьма у мить ока.

Дан володів мечем, наче це було продовження його власного тіла — його рухи були страшенно точними.

— Що за чорт…?!

Попри відчайдушний захист, нові рани з’являлися на тілі Клани знову й знову.

Кожного разу, коли вона закривала прогалину в обороні, Дан одразу відкривав нову.

— Невже володіння мечем може бути настільки досконалим?

Вона стиснула зуби, ледве встигаючи реагувати, а Дан лише сміявся.

— Марно.

Її доля була вирішена в ту мить, коли вона схрестила з ним клинки.

Адже в майстерності володіння мечем —

Навіть Сноу поступався йому.

Його вроджений талант Майстер Меча давав йому колосальну перевагу.

У цей момент у небі з’явилися десятки крижаних мечів, спрямованих у спину Дана.

Вони злетіли вперед із смертельною точністю — швидко й безжально.

Та Дан навіть не обернувся.

Бо —

Спалахнув потік Зоряної Аури, знищивши всі крижані мечі в одну мить.

І це було не все —

Ударна хвиля продовжилася вперед, влучивши прямо в Серіс.

Вона інстинктивно прикрилася крижаними крилами, але сила удару була надто потужною.

Сила відкинула її назад, і вона з тріском врізалася в землю.

Струснувши головою, Серіс насупилася.

Вона впізнала цю силу.

З глибини лісу, осяяний сліпучим синім сяйвом Зоряної Аури, вийшов він.

Його золоті очі палали, коли він підняв меч.

— Закінчімо цей іспит.

У ту мить —

Серіс Мунлайт зійшлася віч-на-віч зі Сноу.

---

На передовій…

Гоуст зупинився, нудьга була викарбувана на його обличчі.

Він ліниво глянув на годинник.

Відстань: 7200 метрів

Час, що залишився: 16 хвилин

Попереду здіймалися гори.

До кордону було вже недалеко.

— Зупинюся тут.

Знайшовши міцне дерево, він обіперся на стовбур, склавши руки за головою.

Його частина випробування була виконана.

Поки що він просто лежав, насолоджуючись рідкісним моментом спокою—

Доти, поки на його обличчі не з’явилася глибока зморшка невдоволення.

— Як же бісить…

Не встиг він і поворухнутися, як його тіло розчинилося в тінях.

За мить потому —

Дерево, на якому він відпочивав, вибухнуло в друзки, розірване шквалом вітряних лез.

Гоуст знову з’явився на землі, проводячи рукою по волоссю.

— І що, навіть подрімати спокійно не можна?

Над ним у повітрі зависла самотня постать —

Юнак із довгим золотим волоссям.

Фейріт.

Із якоїсь причини він виглядав шаленим від люті.

Навколо нього вирувала буря.

— Тц.

Колосальний торнадо обрушився на Гоуста.

Він ухилився без зусиль —

Але щойно ступивши убік, земля під ногами здригнулася.

Ґрунт розколовся, здійнявшись угору, — замкнувши Гоуст в пастці.

Удалині Ян маніпулював землею, викликаючи потужні тремтіння.

Коли велетенський уламок скелі полетів у повітря, Кайл Волкер стрибнув на нього, кулак його налився жахливою силою.

Одним ударом —

Усього каменя не стало.

Гоуст, захоплений вибухом уламків, стрімко падав —

Та Фейріт випустив шквал вітру, розпорошивши каміння в пил.

На мить троє вирішили, що перемогли — аж поки Гоуст не з’явився нижче, з руками, спокійно засунутими в кишені.

— Гарна злагодженість. Тепер… може, закінчимо? Чесно, битися мені зовсім не хочеться.

Проігнорувавши його слова, Ян і Кайл кинулися вперед, розпочавши безжальний штурм.

Один — швидкий і непохитний,

Інший — грубо потужний.

Та Гоуст навіть не підняв своїх рук.

Легко ухиляючись, він сплітався між їхніми атаками.

Нудьга читалася в його очах.

Для звичайного асасина ближній бій — це вирок.

Але проти цих двох?

Йому навіть не хотілося старатися.

Якби проти нього стояли Данзо чи Раґна — інша справа.

Але Ян і Кайл?

Не загроза.

Легко уникаючи ударів, Гоуст зітхнув:

— Хлопці, я навіть не обороняюся. Просто дайте мені піти, добре?

— Прокляття!

Ян і Кайл лаялися, з кожною секундою все більше дратуючись через марні спроби влучити.

І тоді —

Пролунав голос:

— Відступіть. Я сам розберуся.

Неохоче, але обоє відступили.

Уперед виступив Фейріт.

— Гмм?

Гоуст здивовано підняв брову, вдивляючись у хлопця перед собою.

Аура Фейріта вибухнула —

Швидко.

Занадто швидко.

Обличчя Гоуста потемніло.

— Його аура… наближається до С-рівня.

Не гаючи ні секунди, Фейріт обрушив бурю атак.

Гоуст зітхнув, і нарешті, вийняв руки з кишень —

У його долонях спалахнули два чорних тіньових кинджали.

Частину ударів він відбивав, від інших — ухилився.

— Фейріт Ерлет, хах?

Його погляд загострився, коли він аналізував суперника.

Над ним почали формуватися десятки торнадо, усі спрямовані на нього.

— Ти завжди був настільки сильним?

Щось було не так.

Фейріт був значно сильнішим, ніж під час бою з Фреєм Старлайтом.

Різниця — колосальна.

Торнадо обрушилися вниз —

Гоуст клацнув язиком.

— Схоже, доведеться сприйняти це всерйоз.

Коли пил розвіявся —

Гоуста вже не було видно.

Несподівано він з’явився позаду Фейріта, тіньові клинки розітнули повітря біля його шиї.

Фейріт перехопив удар мечем — їхні обличчя опинилися всього за кілька сантиметрів.

— Скажи… це ти ліквідував Сансy?

Брови Гоуста звелися в нерозумінні.

— Ліквідував кого?

Потужний порив вітру відкинув його назад —

За ним прийшла нова буря з ріжучих повітряних лез.

— Відповідай!

Гоуст зітхнув і зник, занурюючись у землю.

— Не хочу нікого більше прибирати. Зайва робота — морока… особливо з такими божевільними, як він. Почекаю, поки тест закінчиться.

Поки Гоуст мерехтів поміж тіней, Фейріт без упину громив усе навколо.

Так тривало, поки…

Фейріт, уже готовий випустити фінальну, нищівну атаку, раптово зупинився.

Над полем пролунав голос оголошення:

— «Фатальний удар!»

— «Фатальний удар!»

— «Ян Довер B-10 і Кайл Волкер B-8 вибули з випробування!»

Обличчя Фейріта спотворилося від гніву.

— Що, чорт забирай, відбувається?!

І тоді —

Він обернувся —

Якраз вчасно, щоб побачити, як палаюча стріла летить просто на нього.

Ледь встигши, він створив вітряний бар’єр, який відбив снаряд у останню мить.

На дереві вище, стояла дівчина з елегантним синім луком, уже натягнувши нову тятиву.

Лара Крофт.

— Ой~, твої друзі самі винні, що послабили пильність. Не втрималася.

Вона вистрілила їм просто в голову.

Покарання за необережність.

Гоуст знову з’явився неподалік, ліниво потягнувшись.

— Чудово. Тепер ви можете побитися, а я піду далі.

Лара насупилася.

— Що?! Давай закінчимо з ним разом, поки є шанс!

Гоуст зітхнув.

— А навіщо мені?

Не встигла вона відповісти —

Як повітря розірвав оглушливий рев.

— Ви, покидьки… глузуєте з мене?!

Навколо Фейріта почали проявлятися кулі вітру, спотворюючи простір.

Гоуст і Лара завмерли.

— Зачекай… ці сфери…? Це ж привілей Контролерів Хвиль!

Голос Лари здригнувся.

— Але ж він мечник?!

Гоуст примружився.

— Забудь про сфери… ці хвилі… Верхній Рівень Властивості… Звук?

Жоден із них не розумів.

Що до біса, відбувалося з Фейрітом?

І тоді —

Фейріт випустив пекло.

Знехтувавши будь-якою стратегією, він просто знищив усе навколо.