Розділ 54: Досягнення цілі (2)

Час, що залишився до кінця тесту: 1:34:55

---

Вибухи гуркотіли крізь неосяжний ліс…

Учні розбіглися в різні боки, кожен намагаючись покрити якомога більшу територію.

Попереду всіх — Данзо й Рагна — проривалися крізь усе, що ставало на їхньому шляху. Іноді з тіні виринали дивні істоти, але жодна з них не була достатньо сильною, щоб їх затримати.

Данзо розтрощив череп створінню Кошмару — щось подібне до гобліна, лише вищого, — після чого кинув погляд на свій годинник.

— Відстань: 3220 метрів.

— Схоже, ми попереду всіх.

Данзо вигукнув з усмішкою, а Рагна лише злегка посміхнувся у відповідь.

— Продовжуємо рух! Інші можуть нас наздогнати будь-якої миті.

Вони бігли без зупинки уже майже пів години. Навіть під час бою не зупинялися, що давало їм значну перевагу.

— Додаймо швидкості!

— Зрозумів!

Немов невпинні бойові машини, двоє мчали вперед, збільшуючи відрив від решти.

---

Тим часом, позаду, дівчина з фіолетовим волоссям опинилася оточена п’ятьма високими істотами, схожими на гоблінів.

Потвори замахнулися своїми довгими, гострими, мов бритви, кінцівками, намагаючись розірвати її на шматки. Але щойно вони увійшли в її зону досяжності, вона розсікла їх одним ударом свого списа.

Вітер зібрався на вістрі зброї, підсилюючи її силу, і Адріана кинулася вперед, розтинаючи монстрів із блискавичною точністю.

Мить — і всі п’ятеро були знищені.

Вона відвела спис убік і з полегшенням видихнула, думаючи, що бій закінчено.

Але саме тоді гоблін кинувся на неї зверху, використовуючи дерева як укриття для раптової атаки.

Він чекав, поки Адріана опустить свою пильність — і скористався ідеальним моментом для смертельного удару.

Створіння вже подумало, що перемогло — аж поки не помітило, що його тіло розсічене навпіл.

Блакитна кров і нутрощі розбризкалися по землі.

— Адріано… Скільки разів я маю казати тобі — не знижуй пильності?

Спокійний голос пролунав позаду.

Адріана обернулася й побачила Сансу, що стояла там із простягнутою долонею.

Все ще шокована що щойно сталося, Адріана ледве змогла вимовити:

— Принце… тобто, Сансо… Це ти?

Санса зітхнула, підходячи ближче.

— А хто ж іще?

— Це було неймовірно!

У голосі Адріани звучало щире захоплення. Вона навіть не побачила моменту атаки, не те що встигнути відреагувати. Те, як легко діяла Санса, свідчило — перед нею не звичайна супротивниця.

— Неймовірно? Про що ти говориш? Це ти неймовірна. Ти сама впоралася з ними.

На відміну від Рагни та Данзо, які мчали стрімголов, Санса й Адріана рухалися розмірено — йдучи вперед.

— У цьому не було нічого особливого…

Невміла приймати похвалу, Адріана трохи зніяковіла, відвівши погляд.

— Ти сильна, Адріано. Але іноді, тобі потрібно битися за себе.

Почувши ці слова, дівчина опустила голову. Похвала завжди збивала її з пантелику — у глибині душі вона була надзвичайно сором’язливою.

За якийсь час обидві зупинилися відпочити.

Вони перевірили годинники на зап’ястях — цифри показували подолану відстань.

— Відстань: 950 метрів.

— Вибач… через мене доводиться постійно зупинятися.

Санса щиро вибачилась, але Адріана замахала руками.

— Ні, ні! Не вибачайся… У нас усе добре. До того ж, це цілком природно, ти ж Контролер Хвиль.

Все ще віддихуючись, Санса пробурмотіла собі під ніс:

— Навіть Контролер Хвиль не має бути настільки слабким…

Адріана мовчала, терпляче чекаючи, поки Санса відновить сили.

Усі вже знали про її слабку витривалість — і причину цього теж.

Вони сиділи під деревом, коли раптом усе змінилося.

Санса відчула різкий сплеск енергії, що летів прямо на них.

Вона миттєво зреагувала.

За мить потужний розряд блискавки зруйнував місце, де вони щойно сиділи.

З-за дерев вийшов юнак із розкуйовдженим білявим волоссям, а в його золотих очах блищала насолода.

Він засміявся, а іскри електрики пробігали по лезу його меча.

— Ну-ну... чи це не моя люба сестричка?

Вираз обличчя Санси потемніло щойно вона його побачила.

— Еґоне…

— Який сюрприз — зустріти тебе тут.

Змушуючи себе посміхнутися, Санса звернулася до брата.

— Сюрприз? Важко вірю в це.

— Ти мене надто добре знаєш.

Еґон ліниво змахнув мечем, і навіть цей необачний рух породив спалах блискавки, що полетів у бік Санси.

Адріана миттєво виступила вперед.

Зібравши величезну кількість аури вітру на кінчику списа, вона завдала удару, відбиваючи атаку.

— Сором’язлива Адріана? Коли це ти стала такою хороброю?

Еґон розсміявся, кинувшись на них — зовсім не злякавшись переваги «2 проти 1».

Але Санса не стояла без діла. Чорний туман обвив її руку, і вона підняла долоню.

Відчувши небезпеку, Еґон різко відскочив убік, ледве встигнувши.

Позаду нього стовбур велетенського дерева був розсічений навпіл, і дерево впало з гуркотом.

— Схоже, у тебе є парочку небезпечних трюків.

Еґон вирівнявся, а погляд Санси похмурнів.

Адріана дивилася з подивом — вона знову не побачила атаки Санси.

Санса відступила на крок.

— Адріано! Зосередься на ворозі перед тобою!

Почувши різкий тон Санси, Адріана миттєво зосередилася, міцно стискаючи спис у руках.

— Уважно слухай… У нас перевага. Ми можемо його здолати!

— Зрозуміла!

Адріана не була наївною. Вона чудово зрозуміла, що мала на увазі Санса.

Одна — володарка списа.

Інша — Контролер Хвиль.

Разом вони — майже непереможна команда.

Адріана кинулася першою, її спис, підсилений вітром, розсік повітря біля Еґона.

Він заблокував удар, але перш ніж контратакувати, відчув новий сплеск сили й ледве встиг ухилитися.

На землі, де він стояв, залишився глибокий слід.

— Якщо хоч один із цих ударів мене зачепить… я вибув.

Еґон розсміявся, не знижуючи темпу. Санса виявилася сильнішою, ніж він очікував. Навіть з блискавичною реакцією йому було важко ухилятися.

Він не бачив її атак узагалі.

— Підтримуй тиск!

Еґон опинився під шквалом ударів — ближніх і дальніх водночас.

Та все ж, усмішка не сходила з його обличчя…

---

Тим часом, на найхаотичнішому полі бою…

Скаріт Санлайт стиснула зуби — виснаження накотилося хвилею, якої вона ще не відчувала.

Спочатку вогонь і лід були рівними силами.

Але тепер… вона ледве трималася.

Переважаючий мороз пожирав її полум’я, висмоктуючи силу.

Десятки величезних крижаних мечів і списів кружляли довкола Серіс, сяючи осліплюючим світлом.

І ось вони всі разом полетіли на Скаріт.

Її небесні кулі вже розбиті. Полум’я гасне.

Вона знала — якщо прийме цей удар напряму, не виживе.

Тож випустила все, що мала.

— Навичка: Вогняна клітка!

Вихор синього полум’я оточив її, створюючи купол, щоб зупинити атаку.

Крига танула з шаленою швидкістю, повітря заповнилося густим туманом

Їй вдалося стримати натиск, але дихання стало уривчастим, думки плуталися.

Потрібен був спосіб переломити бій.

— Чорт, чорт, чорт! Я не програю їй! Не знову…

Та коли вона стиснула кулаки, усвідомила — її ноги замерзають.

— Що?! Ні…!

Вона намагалася спалити лід, але холодний голос Серіс зупинив її.

— Все скінчено, Скаріт.

Дівчина підняла голову.

І побачила те, від чого її кров застигла.

Над Серіс…

Висів гігантський крижаний спис, що закривав небо.

Без вагань Серіс кинула його вниз.

Скаріт лише стояла, не в змозі рушитися, спостерігаючи, як руйнівна сила наближається.

Тим часом Еван змагався з Кланою.

Обидва були блискучими дуелянтами — сили виявилися рівні.

Еван Санлайт тримав меч, охоплений полум’ям, а клинок Клани світився сліпучим білим сяйвом.

Здалеку поле бою здавалося картиною — червоні й білі промені перетиналися в повітрі.

Кожен їхній удар здіймав хвилю аури, що прокочувалась довкола.

Еван переважав у силі й витривалості, тоді як Клана — у швидкості й техніці. Їхнє протистояння зайшло в глухий кут.

Та раптом усе змінилося.

Поблизу вибухнула потужна хвиля аури, тиснучи на обох з нестримною силою.

Вони одночасно обернулися — і побачили вдалині гігантський крижаний спис.

Серце Евана стиснулося в паніці. Він різко обернувся, крикнувши:

— Скар!

Клана не згаяла нагоди. Вперше її суперник ослабив пильність.

Навколо неї спалахнула сяюча аура світла — вона готувалася випустити свій найпотужніший удар.

Три сяйливі зорі мерехтіли навколо її серця, позначаючи її як користувачку зоряного пилу третьої стадії.

— Зоряний пил: Північна Зірка!

Нога Клани з глухим звуком вдарила по землі, і вона рвонула вперед, перетворившись на сліпучу смугу білого світла.

— Прокляття! — вилаявся Еван, піднімаючи меч у відчайдушній спробі заблокувати удар. Але вона була надто швидка.

— Запізно.

Її сяючий клинок опустився, повністю поглинаючи Евана, загрожуючи розітнути його груди навпіл.

Але перш ніж лезо встигло торкнутися його шкіри, дивне світло охопило його тіло — і він зник.

У ту ж мить Скаріт була оповита тим самим сяйвом, перш ніж колосальне крижане списо обрушилося на землю, поховавши її під своєю жахливою потугою.

На мить ні Серіс, ні Клана не розуміли, що сталося. А потім над полем бою пролунав механічний голос:

— Фатальний удар!

— Фатальний удар!

— Скаріт Санлайт A-5 та Еван Санлайт A-6 вибули!

Високо над полем бою, на сторожовій башті в горах, за спиною наглядача випробування Еймона Старлайта матеріалізувалися дві постаті.

Він посміхнувся, побачивши їх.

— Ну що ж, вам не пощастило.

Еван і Скар одночасно насупилися.

---

Серед зруйнованого поля бою Серіс і Клана знову зібралися докупи.

— Гарно впоралась… завдяки тобі я змогла його добити, — з усмішкою зауважила Клана.

Серіс мовчки кивнула, перевіряючи годинник.

Відстань: 500 метрів.

Її погляд став серйозним, коли за спиною знову розгорнулися крила.

— Нам треба рухатись.

— Зрозуміла.

Обидві дівчини рвонули вперед, змагаючись із часом.

— Наше становище непогане. Ми вибили двох із найсильніших.

— Рано святкувати. Ми не знаємо, що буде далі.

Клана роздратовано скривилась.

— Хоч раз можеш бути оптимісткою?

Серіс не відповіла.

І знову пролунав механічний голос:

— Фатальний удар!

— Фатальний удар!

— Санса Валеріон B-2 та Адріана Хайджефорн B-6 вибули!

Оголошення вдарило, мов грім серед ясного неба.

Навіть Серіс розгубилась.

— Що, чорт забирай, вони там роблять? — прошепотіла Клана.

Обличчя Серіс потемніло.

Адріана — це одне… але щоб Санса вибула так швидко?..

— Нам треба пришвидшитися.

Щойно Клас B здобув перевагу — Клас A миттєво перевернув усе з ніг на голову.

---

Еґон Валеріон стояв посеред гігантського кратера.

Все довкола було в руїнах.

Глибокі порізи вкривали його тіло, але дивним чином рани вже починали гоїтись просто на очах.

— Ха… ось це було жорстко.

Все ще посміхаючись, Еґон махнув рукою у бік лісу.

З тіні нерішуче вийшла невисока дівчина з зеленим волоссям і дитячими рисами обличчя.

Її голос тремтів:

— М-ми виграли?

— Так. Ти чудово впоралась… Еміліє.

Вона кивнула і підійшла ближче.

Щойно вона простягнула руки, рани Еґона почали загоюватися ще швидше, огортаючись м’яким зеленим сяйвом.

За кілька митей він знову був у найкращій формі.

— Як і очікувалось від кандидатки на святу Церкву… твоя сила справді вражає.

Емілія Атаракс A-8 — єдина цілителька елітного класу.

Навіть для Еґона бій із принцесою та її напарницею був непростим. Але з підтримкою Емілії перемога дісталась йому.

Та коли він стиснув руку, по передпліччю пробігло слабке тремтіння.

— …Що це було за відчуття?

Під час бою він переміг Адріану і безжально атакував Сансy.

Коли поєдинок затягнувся, він нарешті зрозумів справжню природу її атак — леза з чистої тіні.

Зрештою він відбив їх і наблизився — його меч був усього за кілька сантиметрів від її горла.

Але в останню мить…

Очі Санси стали суцільно чорними.

Інстинкти Еґона заволали про небезпеку.

Миттєво він відчув: якщо вона встигне, бій обернеться проти нього. Але… нічого не сталося.

Він відкинув цю думку і жестом покликав Емілію.

— Рушаймо.

---

В іншій частині поля бою група Фейріта знищила Арона Сміта A-10 і Томаса Нюта A-9.

Один був мечником.

Інший — контролером хвиль.

Але трійця Фейріта розгромила їх без зусиль.

— Це було неймовірно, босе! Ви стаєте ще сильнішим!

— Ага! Ви самі їх обох уклали!

Ян і Кайл були в захваті. Але Фейріт — ні.

— Заткніться.

Його різкий тон змусив їх замовкнути.

Фейріт перевірив годинник.

Відстань: 4800 метрів.

Залишилось часу: 57:50.

П’ятдесят сім хвилин.

Щелепа Фейріта стиснулася.

— Хто до біса, вибив Сансу?

Останнім часом Фейріт поводився дивно.

Зазвичай спокійний, але варто було згадати про Сансу — і його настрій різко змінювався.

Ян і Кайл перезирнулися.

Жоден із них не розумів, що таке любов.

---

На передовій…

Данзо і Рагна бігли вперед.

Вони не зупинялись уже годину.

Навіть їхня нелюдська витривалість добігала кінцю.

Рагна перевірив годинник.

Відстань: 6400 метрів.

Залишилось часу: 50 хвилин.

— Скільки ще, чорт забирай?! — гаркнув Данзо.

— Вже близько, — буркнув Рагна. — Ми майже біля підніжжя гори.

— Сподіваймося.

Зосереджені лише на русі вперед, вони не помітили небезпеки під ногами.

Раптом… їхні тіні потемніли.

З темряви піднялася голова, очі якої сяяли, мов безодня.

Данзо й Рагна — досвідчені воїни — миттєво відчули загрозу.

Вони розвернулися, готові до бою.

Але те, що сталося далі, виходило за межі розуміння.

Десятки чорних нитей вирвалися з їхніх же тіней, скувавши їхні тіла.

Однієї миті — більш ніж достатньо для справжнього вбивці.

Із двома кинджалами, оповитими чорним полум’ям, Гоуст Умбра метнувся до горла Рагни.

Один удар — миттєва смерть.

Рагна зник.

Очі Данзо розширились.

Його тіло спалахнуло світлом, і він завдав удару, схожого на вибух ракети.

— Паскудо!

Вибух знищив усе на своєму шляху… але Гоуста ніде не було.

Раптом тіні знову поповзли землею, з неймовірною швидкістю.

Данзо вдарив по землі в відчайдушній спробі його зловити.

Та з уламків вирвалась хмара чорних щупальців, що поглинула його в пітьмі.

Свідомість згасла миттєво.

З іншого боку, Гоуст схрестив кинджали хрестом і розсік повітря біля шиї Данзо.

Один удар — миттєва смерть.

Данзо зник.

— Фатальний удар!

— Фатальний удар!

— Рагна Клауд B-3 і Данзо Смешер B-4 вибули!

Самотня постать із чорним волоссям і хижими очима тяжко зітхнула.

— Яка ж морока…коли вже цей клятий тест закінчиться?..

Його погляд ковзнув по полю бою.

— Схоже, я досить відірвався вперед.

І, злившись із тінями, Гоуст зник.

Від самого початку він ховався в тіні Рагни, чекаючи ідеального моменту.

Справжній убивця.

Із вибуттям людських «танків», становище Класу B стало по-справжньому критичним.