Розділ 53: Досягнення цілі (1)

— Очима Фрея Старлайта —

Дістатися до місця збору зайняло лише кілька хвилин. Обидва класи — А і В — уже стояли вишикувані, мовчазно очікуючи.

Попереду стояла Софія — у вузьких джинсах і білосніжній сорочці, заправленій так акуратно, що вона виглядала особливо привабливо.

Я непомітно відійшов подалі від Сноу, остерігаючись, що він може здогадатися, що я накоїв минулої ночі, і змішався з однокласниками з Класу В.

— Усі, готуйтесь. Вирушаємо через десять хвилин.

Щойно Софія оголосила це, натовп стих. Ніхто не знав, куди ми прямуємо… окрім мене, звісно.

Кількома хвилинами пізніше біля воріт під’їхав величезний автобус.

Один із тих розкішних туристичних автобусів, які в моєму минулому світі можна було побачити лише в міжнародних аеропортах — щоправда, цей був набагато сучаснішим.

На його боках були зображені два футболісти, а збоку великими літерами красувалося слово «ЦІЛЬ».

Я насупився, не впізнавши жодного з гравців.

І тут мене осінило — від Катастрофи Брам минуло понад триста років.

— Тобто… Крістіано Роналдо й Ліонелі Мессі не існує в світі ..?

Ще одна причина якнайшвидше повернутися до власного світу. Як узагалі можна жити у світі, де Дон — лише забуте ім’я?

— Добре, усі заходять у порядку згідно з його рейтингом.

Більшість студентів були вдягнені або в спортивну форму храму, або в бойове спорядження — за винятком кількох, що очевидно, сприйняли це як прогулянку, а не тест. Природно, я належав саме до цієї категорії.

Щойно ми зайшли всередину, нас вразила розкіш салону.

Я сів на своє місце і миттю занурився у м’які шкіряні подушки.

Все тіло розслабилося, потопаючи в комфорті.

— Бляха… у такому автобусі я міг би й жити.

Щойно я вмостився зручніше, поряд почув глузливий насміх.

Повернувши голову, я побачив Фейріта з його компанією які сиділи неподалік.

Не дивно — наші рейтинги були схожими.

Схоже, урок минулого разу вони так і не засвоїли.

Я занотував подумки розібратися з ними пізніше.

А поки що…

— Просто ігноруватиму їх.

Я заплющив очі, намагаючись трохи відпочити. Подорож мала тривати чимало.

Попереду, на передньому сидінні, Софія переглядала документи, коли до неї підійшов принц Еґон, явно сподіваючись дізнатися хоч натяк про місце тесту.

— Міс Софіє, чи можу я спитати, куди ми прямуємо?

Вона ледь кинула на нього погляд і холодно відповіла:

— У Землі Кошмарів.

Два слова — та від них по автобусу прокотилася хвиля страху.

— Землі Кошмарів? Я правильно почув?!

— Так. Можете повертатися на своє місце, студент Еґон Валеріон.

Тон Софії не залишав місця для подальших запитань.

У салоні запанувала напружена тиша. Ян Довер, зокрема, не міг приховати страху — усе його тіло тремтіло.

Проте моя увага зосередилася на Фейріті — він залишався цілком спокійним.

Дехто з учнів мав досить розуму, щоб зрозуміти: храм не стане бездумно ризикувати елітами, тож Софія, очевидно, приховала частину інформації.

Але Фейріт? Звідки у нього така впевненість?

Не те щоб мені було дуже цікаво.

Храм розташовувався неподалік столиці, Белграду. А ми прямували до гір Оклас — на землі, що належали родині Старлайтів.

Я не збирався втрачати шанс поспати на цьому небесному сидінні.

Або принаймні я так думав…

Попереду сиділи двоє божевільних — Данзо й Рагна, які не могли замовкнути ні на секунду.

Дізнавшись про місце призначення, вони почали бомбардувати мене запитаннями, знаючи, що я вижив там цілий рік.

— Які там монстри?

— Вони сильні?

— Як виглядають Землі Кошмарів?

На кожну відповідь сипалися ще десять запитань.

Я уткнувся обличчям у сидіння.

— Дайте мені просто поспати…

---

Після, здавалося б, нескінченної дороги, ми нарешті прибули.

Подорож тривала кілька годин. Автобус супроводжували чотири броньовані машини, що їхали з обох боків, тож ми не зупинялися ніде.

На жаль, так і не вдалося подрімати як я хотів.

Ледве спустившись із автобуса, я мляво оглянув околиці.

Ми зупинилися на краю порожньої дороги.

Попереду простягався безкрайній зелений ліс, що тягнувся аж до підніжжя величних гір у далині.

Гори Оклас.

У цей момент, Софія покликала всіх зібратися.

Поруч із нею стояв чоловік середніх років із білим волоссям і пронизливими зеленими очима.

— Дозвольте представити вам — Еймон Старлайт. Він буде одним із наглядачів цього випробування.

Після представлення Софія відступила, а Еймон зробив крок уперед.

— Завдання просте. Ви всі впізнаєте цей ліс, так?

Відповідь була очевидна.

— Землі Кошмарів…

Еймон кивнув і продовжив:

— Спершу здайте свої смартгодинники і візьміть ці.

Він вказав на коробку, яку тримала Софія, — усередині було двадцять чорних прямокутних годинників.

Один за одним ми віддали свої годинники та застебнули нові.

Щойно я надяг свій, на екрані з’явився напис:

0 метрів.

Більшість не розуміла, що це означає, аж поки Еймон не пояснив:

— Назва цього тесту — «Досягнення цілі». Ці годинники фіксуватимуть пройдену вами відстань. Перед вами — Землі Кошмарів. Родина Старлайтів очистила весь цей ліс аж до гір, що видніються вдалині.

— Ми знищили найнебезпечніших монстрів, залишивши лише тих, хто відповідає вашому рівню, щоб створити підходяще середовище для випробування.

Еймон змахнув рукою, і перед усіма з’явився прозорий екран із позначеними ділянками лісу.

— Міс Софія, інструктори храму та я спостерігатимемо за вами у разі надзвичайних ситуацій. Але майте на увазі — це все ще Землі Кошмарів. Попри наші зусилля, ми не можемо гарантувати, що не з’явиться щось несподіване. Будьте насторожі… і досягніть цілі.

Я зробив кілька кроків убік від автобуса. Номер на екрані змінився.

4 метри.

Гм… отже, ось як це працює.

Цього разу вперед виступила Софія.

— Бали нараховуватимуться за результатами. Ви змагатиметеся як особисто, так і від імені своїх класів. Чим ближче до фінішу — тим більше балів. Якщо когось із вас виб’ють, ваш клас втратить 50 балів за кожного. Тому будьте обережні. У вас є дві години, щоб завершити тест. Успіхів.

Схоже, саме Софія відповідала за це випробування.

Щойно все перетворилося на змагання між класами, Клас А та Клас B миттєво відокремилися один від одного.

Клас В згуртувався навколо Санси та Серіс. Сансa була популярною лідеркою, а Серіс — найсильнішою серед нас.

Природно, я тримався подалі від них наскільки можливо.

Дівчата почали обговорювати стратегію.

— Може, рухатимемось усі разом? — запитала Санса.

Серіс похитала головою.

— Не думаю, що це гарна ідея.

— Гм? Чому?

Серіс окинула групу поглядом перед тим, як відповісти:

— Головне — швидкість. Якщо рухатимемось однією групою, слабші лише сповільнять інших… а рівень у нас різний.

Її логіка була бездоганною. М’язисті Данзо та Рагна схвально кивнули, тоді як Адріана невдоволено насупилася.

Санса трохи вагалася, перш ніж озвучити своє занепокоєння:

— Пропонуєш іти поодинці? А якщо Клас А нападе?

Слушне зауваження. Створіння Кошмару не були єдиною загрозою — Клас А теж міг стати ворогом.

Серіс спокійно кивнула.

— Саме тому ми підемо парами.

— Парами?

— Двоє рівних за силою в одній команді. Так ми зможемо захищатися, не сповільнюючи інших.

Як і слід було очікувати від Серіс, вона розробила найефективніший план.

Ніхто не заперечував. Санса вже збиралася затвердити рішення, коли —

Данзо й Рагна раптом посміхнулися як маніяки й рвонули в ліс.

— Нахуй це! Ми першими дістанемось до цілі!

І мов незупинні танки, прорвалися крізь дерева, спричиняючи величезний галас.

Побачивши це, Клас А запанікував і одразу теж мобілізувався.

Усі плани полетіли в смітник, бо всі кинулися в ліс.

Кожен обрав свого напарника і готувався йти.

У цей момент Серіс рвонула вперед разом із Кланою, яка схоже, була обрана її напарницею.

За Серіс виросла величезна пара білих крил із льоду, що робило її схожою на ангела.

Усі завмерли, коли вона здійнялася в небо.

—Це шахрайство! Вона створює собі несправедливу перевагу!

Голос Скаріт Санлайт пролунав збоку.

Серіс не стала відповідати і просто продовжила злітати — аж поки над нею раптом не з’явився Еймон Старлайт.

—Ах, я забув сказати… Намагайся не літати занадто високо. Ми очищали землю, а не небо. Хто знає, що може з’явитися, якщо піднімешся занадто високо?

Почувши це, Серіс неохоче кивнула й почала спускатися.

—У такому разі я просто літатиму між деревами.

Вона вже збиралася втілити план в життя, як раптово величезний вогняний шар влучив у її ліве крило, і вона врізалася в землю.

З-за дерев виринула Скаріт, полум’я шалено вирувало навколо її рук.

—І куди це ти прямуєш, міс Мунлайт?

Серіс відкинула крила, приземлилася і беземоційно зустріла погляд Скаріт.

—Скаріт… я мала це передбачити.

За спиною Скаріт виникли десятки вогняних сфер, кожна випромінювала неймовірне тепло.

Сфери шалено оберталися, перш ніж випустити град палаючих променів на Серіс.

—Ти залишаєшся тут, щоб повеселитися зі мною!

Побачивши наближення полум’я, Серіс лише махнула рукою. Миттєво виросла величезна льодова стіна, що блокувала всі атаки.

—На тебе у мене немає часу.

У долоні запалало холодне, блакитне полум’я — моторошний вогонь, що заморожував усе на своєму шляху.

Заморожене полум’я шалено вирувало, прямувавши до Скаріт. Розуміючи, що атаку не можна недооцінювати, Скаріт створила інтенсивне пекло, і тепло її полум’я посиніло.

Обидві, застосувавши сили на повну, зіткнулися — вогонь і мороз зімкнулися, спричинивши потужний вибух, що потряс ліс — яскравий прояв руйнівної сили двох Контролерів хвиль.

За лічені секунди Клана з’явилася поруч із Серіс, а Еван вийшов, щоб підтримати сестру.

Розгорілася запекла битва, обидві сторони махали мечами.

Випробування офіційно почалося.

---

А я тим часом залишався стояти біля автобуса… прямо перед Фейрітом і його підручними.

До того, всі вже обрали своїх напарників.

Рагна з Данзо.

Серіс з Кланою.

Санса з Адріаною — я особливо здивувався, що Адріана взяла спис. Виявляється, вона таки володарка списа.

У будь-якому разі, оскільки всі інші вже об’єдналися, я залишився один… із підручними Фейріта.

Кайл Волкер насупився.

—Що ми тепер маємо робити? Я не хочу об’єднуватися з ним.

—І я, — пробурмотів Ян.

Я зітхнув. Ви ж розумієте, що я вас чую, так?

Щоб покласти край їхньому скигленню, я плеснув у долоні, щоб привернути увагу.

—Не треба створювати команди, хлопці. Ідіть вперед — я обійдуся сам.

Очі Кайла й Яна засвітилися.

—Серйозно?

Я кивнув.

—Ага.

Фейріт, який до цього мовчав, насупився.

—Фрей, що ти задумав?

Я знехотя знизав плечима.

—Нічого. Ви троє давно знайомі. Логічно, що об’єднаєтеся в команду.

—А ти?

Я зітхнув ще раз. Чому вони такі наполегливі? Просто залиште мене.

—Я звик працювати сам. Все добре.

Ян нахилився, щоб прошепотіти Фейріту.

—Чудово, босе. Якщо залишимо його, він не отримає багато очок. Двох зайців одним пострілом.

У підсумку Фейріт неохоче погодився, і ці троє дурнів нарешті рушили.

Я звернув увагу на ліс попереду.

Усі були зайняті — хтось проривався крізь дерева, хтось уже бився.

Всі такі зайняті.

Я усміхнувся.

—Ідеально.

Мій годинник показував, що я пройшов лише п’ять метрів.

Спокійно я пішов назад.

Чотири метри.

Три метри.

Два метри.

Один метр.

Нуль.

Я заліз у автобус і повернувся на своє місце.

Вмостившись зручно, я усміхнувся.

—Нарешті, можу подрімати.

У цей момент Софія зайшла в автобус, виглядаючи здивованою.

—Фрей Старлайт, ти здаєшся на тесті?

Я покрутив головою.

—Ні.

—Тоді чому ти ще тут?

Я глянув на неї з посмішкою.

—Ви сказали нам дістатися фінішу — а не заходити в Землі Кошмарів.

Софія моргнула, посміхаючись із легким захопленням.

—Хитро… дуже хитро, Фрей Старлайт.

Закривши очі, я насолоджувався власною винахідливістю.

Я не був генієм — я простий шахрай.

Зрештою…

Я той хто створив цей тест.

Я відпустився на сон, ігноруючи все інше.

І якби хтось зазирнув у автобус зовні, він побачив би, як я мирно відпочиваю під сміливими літерами, намальованими на його боці…

Ціль!

Ціль була прямо тут, дурні.