— Очима Фрея Старлайта —
Я ледве встиг прийняти короткий душ після бою з двома м’язистими ідіотами — Рагною та Данзо.
На відміну від мене, вони одразу подалися на заняття, навіть не подумавши про те, щоб обмитися. Мені ж довелося мчати крізь коридори, аби встигнути на наступний урок. На щастя, прибув я вчасно.
Ця аудиторія відрізнялася від усіх інших — скоріше нагадувала музей. Артефакти, стародавні сувої, навіть законсервовані тіла монстрів стояли вздовж стін.
Серед зібраних учнів я побачив своїх однокласників з Класу B, а також тих із Класу A — це означало, що заняття спільне.
І саме тоді до мене підійшов Сноу.
— Нарешті вирішив з’явитися. Ти запізнився.
Я байдуже знизав плечима.
— Інструктора ще немає, тож усе гаразд.
Сноу обміркував мої слова й кивнув.
— Мабуть, ти маєш рацію.
Я усміхнувся й простягнув руку.
— Ну що, як щодо швидкої гри в «камінь-ножиці-папір»?
Він насупився.
— «Камінь-ножиці-папір»? Навіщо?
— Просто, щоб убити час.
Сноу підозріло подивився на мене, але зрештою зітхнув і погодився.
— Не бачу в цьому сенсу, але гаразд.
Його згода розтягнула мою усмішку — саме цього я й прагнув.
Коли я бився із Серіс у дружньому поєдинку на мечах і переміг, система зарахувала це як справжню перемогу та винагородила мене очками досягнень.
Це привело мене до важливого висновку.
Мені не обов’язково перемагати в справжньому бою. Достатньо просто виграти — у чому завгодно. Навіть у дріб’язковій грі.
Я ледве стримував хвилювання від думки про тисячу безкоштовних очок досягнень.
Ми підняли руки й вигукнули одночасно:
— Камінь!
— Ножиці!
— Папір!
Моя усмішка згасла, коли побачив, що Сноу показав «камінь», а я — «ножиці».
— Ще раз!
Ми почали другу спробу. Цього разу я точно виграю.
— Камінь!
— Ножиці!
— Папір!
Я вибрав «папір». Сноу — «ножиці».
— Ще раз!
Третій раунд. Четвертий. П’ятий.
— Та ти знущаєшся.
Я знову програв.
— Що, до біса, відбувається?
Ми продовжували грати… і я продовжував програвати.
— Ще раз!
Я вже збирався почати наступний раунд, коли Сноу мене зупинив.
— Ем… Фрей, думаю досить. Скільки ти плануєш так грати?
Його слова повернули мене до реальності — я вже програв десять разів поспіль.
— Як, чорт забирай, ти виграєш кожен раз?
Ми приєдналися до решти класу, і Сноу спокійно відповів:
— Я передбачаю твої рухи.
— Передбачаєш?..
Моя впевненість похитнулася. Якщо я не міг перемогти його навіть у простій грі, то як узагалі мав здолати в справжньому бою?
Я пошкодував, що зробив його таким сильним.
Тим часом інші учні розглядали залу. Один хлопець із Класу A потягнувся, щоб торкнутися статуї, але —
— Стій! Навіть не смій її торкатися!
Раптом зверху пролунав голос.
Старий чоловік просто впав із стелі, врізавшись у нещасного студента й збивши його з ніг.
Він одразу кинувся до статуї, обмацуючи її з фанатичною обережністю.
— Статуя, що містить понад 90% аури та 10% інших матеріалів! Шедевр, знайдений у Землях Кошмарів! У цьому світі таких одиниці! Твої брудні руки не мають права торкатися її!
Він мало не кричав, обіймаючи статую, наче давно загублене кохання.
Я лише вдарив себе по лобі.
Перед нами стояв повний безлад у людській подобі — сивувато-біле волосся, безглузді вуса, зморшкувате обличчя. Низький, у дорогому смокінгу, який абсолютно не пасував до його розтріпаного вигляду.
Суцільний хаос у тілі людини.
Усі дивилися на нього без ентузіазму. Звісно, він це помітив.
Старий окинув аудиторію поглядом, щось бурмочучи собі під ніс:
— Один, два, три… десять… двадцять один — Аа! Зачекайте, себе не рахую. Отже, двадцять студентів!
Він розсміявся, аж залу здригнуло.
— Нарешті! Пристойна кількість учнів!
Поки він радів, уперед вийшов принц Еґон, виступаючи як представник класу.
— Перепрошую, ви наш викладач на сьогоднішнє заняття?
Старий насупився й нахилився до нього впритул.
— А як ти думаєш, хто я?
Еґон здригнувся від його дивної поведінки, відступивши на крок.
— Вибачте… Просто ми розгубилися, коли прийшли сюди й нікого не застали.
І справді — як, до біса, він узагалі з’явився зі стелі?
Старий погладив свої вуса, проігнорувавши Еґона і попрямував до передньої частини зали.
— Який нудний у тебе спосіб говорити… Байдуже! Так, я ваш інструктор! І це — найважливіший урок, який ви коли-небудь матимете в цьому храмі! Мистецтво виживання!
Він зробив широкий жест, ударивши кулаком по стіні.
— Роками, ідіоти ігнорували мій клас! Майже ніхто не приходив! І все через тих дурнів з адміністрації! Як вони могли зробити мій курс вибірковим?!
Я чудово його розумів. Предмети ділилися на обов’язкові та вибіркові. Природно, більшість учнів ігнорували останні.
— Слухайте уважно, паростки! Я — Лука Бонатіро, ваш викладач! Знаєте, чим ми тут займаємось?
Один чорноволосий студент із Класу A пробурмотів собі під ніс:
— Вчимося виживати?
Інструктор Бонатіро миттєво вказав на нього, блиснувши очима.
— Саме так!
У його руці з’явилася ручка, і він почав писати на дошці.
— Східні Землі Кошмарів, Південні Землі Кошмарів… Північ, Демонічне море… небеса, якими колись володіли невідомі створіння!
Бонатіро грюкнув ручкою по дошці, голос його став ще гучнішим.
— Світ величезний! Повний невідомого! Ви, розбещені діти імперії, спите спокійно під її захистом… Але що буде, якщо одного дня опинитеся там?
— Що, коли зіткнетеся з жахами, що чатують за цими стінами? Ви — лише дрібна частка цього світу! Як ви врятуєте свої шкури, якщо нічого не знаєте?!
Тиша. Ніхто не наважувався говорити. Ми всі розуміли — будь-яке слово може обернутися проти нас.
Потім він повернувся до мене.
— Хоча… мабуть, варто зробити уточнення.
Я насторожився, коли Бонатіро підійшов ближче, мало не притискаючи своє обличчя до мого.
— Наш друг, вижив цілий рік у Землях Кошмарів! Скажи мені, що ти бачив? З чим зіткнувся? Що відкрив для себе?
Його очі вп’ялися в мене так, що я мимоволі відступив.
Побачивши мою реакцію, інструктор зупинився.
— Хаа… Говорити про це, мабуть важко. Повернемося до цього пізніше.
Я насупився. Пізніше? Невже цей божевільний старий і справді планує мене знову чіпати?
Та він, здається вже втратив інтерес і знову звернувся до всіх:
— Слухайте, паростки! Тут, ви навчитеся виживати! Від орієнтації на місцевості Земель Кошмарів до розпізнавання монстрів і небезпек. Від добування їжі до збереження життя — і не лише цього!
Бонатіро стиснув кулак і жестом наказав іти за ним.
— І почнемо з основ! До басейну!
Усі здивовано перезирнулися.
— До… басейну?
...
...
...
Ми потягнулися за ним, мов неорганізована колона, поки він без упину щось бурмотів.
— Демонічне море має надзвичайно високу густину й шалений тиск аури, тому рухатися там складно. Тож, ви вчитиметеся плавати й битися в подібних умовах… Адже ви — еліта!
Бонатіро розчинив двері, й нашому погляду відкрився величезний зал із трьома колосальними басейнами.
Це нагадувало світовий спортивний комплекс із мого минулого життя.
Він ліниво махнув рукою:
— Маєте десять хвилин, щоб переодягтися й підготуватися. Рухаймося, елітні паростки!
Ось так урок виживання перетворився на урок плавання.
Я попрямував до роздягальні, думаючи, що «пляжна серія» настала якось занадто рано.
Усередині все було організовано, наче ми — професійні спортсмени: біля кожного місця висіло ім’я власника. Мій синій купальний костюм із символом храму вже чекав на мене.
Я скинув форму й натягнув тісні короткі плавки, які видали.
— Прокляття… а нічого для верхньої частини?
Таке мало б бути. Хоча можливо, це зробили навмисне — гарна нагода оцінити нашу фізичну форму.
— І який у цьому сенс?
Пробурмотів я собі під ніс, відчуваючи кілька настирливих поглядів.
Обернувшись, побачив, як усі втупилися в мене.
— Що? — запитав я, саме в ту мить, коли до мене підійшли Рагна й Данзо, дивлячись на мою ліву руку.
— Чувак, у тебе татуювання!
Аа.
Я повністю забув про це. Татуювання змія Балеріона тепер було повністю видно.
— Крутяк! Воно справжнє?
Я насупився, коли вони потягнулися доторкнутися.
— Без рук, хлопці. Це просто татуювання.
Я знав, що Балеріон вражає, але торкатися його можу лише я.
Збоку, досі переодягаючись, Еґон хмикнув:
— Ти ніколи не перестаєш дивувати мене, Фрей Старлайт.
Я втомлено зітхнув і рушив до виходу.
— Якщо вас так це вражає, зробіть собі свої.
Хлопці поволі вийшли з роздягальні, а слідом — і дівчата.
Природно, всі погляди звернулися до них.
Вони були в однакових синіх купальниках храму — суцільних, що підкреслювали їхні фігури, коли вони йшли до басейну.
Це було справжнє видовище.
Серед усіх найбільше вирізнялася Серіс Мунлайт. Та бездоганна, бліда шкіра, ідеально витесана постава…
Дехто був настільки зачарований, що я буквально бачив, як Фейріт і його компанія пускають слину.
Я зітхнув і попрямував до першого басейну, де вже чекав Бонатіро.
Мушу визнати — це було трохи кумедно. Але чи варто було через це так хвилюватися?
Я б ще зрозумів, якби щось подібне носила Софія, але купа сімнадцятирічних дівчат? Не так уже й вражає.
Поки решта класу збиралася, мій погляд випадково зупинився на Сансі, яка стояла попереду.
Як і годиться лідерці.
І все ж, по якійсь причині, я помітив дещо нове.
— Вона… дуже худа.
Її фігура була гарною, але в порівнянні з іншими дівчатами — значно стрункішою.
Відтоді, як я почув її історію від Ади, я несвідомо став звертати на неї більше уваги.
Мабуть, задивився надто довго, бо Санса зловила мій погляд.
Її обличчя одразу скривилося — підозра й легка огида — явне непорозуміння.
Я швидко відвів очі, поки все не стало ще гірше.
На щастя, викладач знову заговорив.
Початок уроку— Це заняття триватиме годину. Перед вами три басейни, — урочисто почав Бонатіро, широко жестикулюючи.
— Перший басейн нагадує воду ще до Інциденту Брами — майже без аури та з мінімальним тиском. Найлегший і найкращий для початківців.
Він продовжував, стоячи у своєму дорогому костюмі біля басейну, виглядаючи комічно.
— Другий басейн насичений аурою і має середній тиск — рівень для досвідчених. А ось третій…
Він вказав пальцем убік.
— Вода в ньому — прямо з Демонічного моря. Тиск аури там надзвичайний, навіть базові рухи стають викликом.
Його гострий погляд ковзнув по студентах.
— Усі почнете з першого басейну і поступово переходите далі. Якщо дійдете до межі, можете повернутися назад. Я спостерігатиму за кожним і оцінюватиму результати, тож не халтурте. Тепер — перші десятеро, крок уперед!
Почувши це, я рушив вперед, за мною — Сноу, Данзо й Рагна.
Рагна ухмильнувся.
— Давайте зробимо з цього змагання! Хто першим дійде до третього басейну і протримається найдовше — переможе!
Данзо, завжди готовий до викликів, одразу погодився. Сноу лише байдуже кивнув.
Я знизав плечима.
Трохи змагань не зашкодить.
За сигналом Бонатіро ми пірнули.
Перший басейнВода була трохи важчою, ніж у звичайному світі, але для мого теперішнього тіла це не стало проблемою.
Я рвонув крізь воду, здіймаючи невелику хвилю, а інші не відставали.
Незабаром ми завершили перший басейн і кинулися до другого.
І саме тоді все пішло шкереберть.
Рагна, надто захопившись, послизнувся на слизькій підлозі. Він врізався в Данзо, той — у Сноу, а той уже штовхнув мене.
— Чорт, дивись куди йдеш!
— Ти що твориш, ідіот?!
Ланцюгова реакція перетворила все на хаос, і ми заслужили лють Бонатіро.
— Ідіоти! Ви що, думаєте це гра?! Ставтесь до цього серйозно!
Його голос, підсилений аурою, боляче різонув по вухах. Ми швидко зібралися й пірнули в другий басейн.
Другий басейнРізниця відчувалася миттєво.
Мої рухи сповільнилися, і я відчув тиск, що тиснув на тіло.
Бонатіро парив над нами, з руками за спиною.
— Щоб перейти далі, треба зробити п’ятдесят запливів туди й назад. Не радійте завчасно тільки тому, що впоралися з першим.
По воді пролетіло колективне стогнання.
А тоді — всі вибухнули аурою.
Темна сила оточила моє тіло.
Я рвонув уперед, розсікаючи густу, майже желеподібну воду.
Через якийсь час усе тіло палало від напруги, але зупинитися я не міг — не коли Данзо і Рагна вже попереду.
Після пів години виснажливого плавання я нарешті завершив п’ятдесят кіл.
М’язи волали від болю в протест через постійне навантаження.
На жаль, ті два м’язові монстри й Сноу фінішували всього на кілька секунд раніше.
Видершись на край басейну, я глибоко вдихнув.
— Боже… це було виснажливо.
На моє здивування, Данзо й Рагна відразу рушили до третього басейну.
Данзо, очевидно, не витримував програшу й хотів відігратися.
Я зітхнув.
Де, до біса, вони беруть стільки енергії?
Поки я віддихувався, до мене підійшла дівчина з білим волоссям і чорними очима.
— Привіт… Фрей.
Я повернув голову.
— Клана? Ти теж тут?
Вона кивнула, опустивши ноги у воду.
— Ага. Здивований?
— Не дуже. Ти ж мечниця, тож логічно, що фізична форма в тебе непогана.
— Щоправда, я не закінчила ще п’ятдесят кіл… ледве дійшла до половини.
— О? І чого ж ти тут сидиш?
Вона знизала плечима.
— Можу закінчити будь-коли. Поспіху немає.
— Серьозно? Тоді, добре для тебе.
Я втупився у воду, але Клана раптом схопила мене за ліву руку.
— Подивившись на тебе, Фрей… звідки в тебе це татуювання?
Я скривився, коли вона торкнулася.
— Ти серйозно робиш це знову? А якщо теж саме станеться?
Цього разу вона не панікувала. Замість цього вона засміялася.
— Ми ж серед елітних студентів, а викладач прямо над нами. Не думаю, що ти ризикнеш зробити щось нерозумне.
…Чорт. Вона мала рацію.
Я різко висмикнув руку, віддаляючись від неї.
— Тоді не чіпай мене.
— Ой, не будь таким. Хоч скажи, де зробив?
Ігноруючи її, я насупився й підвівся.
— Не твоя справа. Я пішов.
Клана відкинулася назад, усміхаючись.
— Справді покинеш гарну леді на самоті?
Я посміявся.
— Яку гарну леді? Щось я її не бачу.
Не слухаючи її насмішок, я попрямував до третього басейну.
На відміну від інших, він майже порожній — лише п’ятеро студентів.
Я, Рагна, Данзо, Сноу і Дан.
Троє з класу B, двоє з класу A.
Бонатіро пройшовся повітрям над нами, його сміх лунав по всій залі.
— У вас є десять хвилин, щоб звикнути до води, а потім я почну атакувати. Вважайте це справжнім бойовим тренуванням!
Я скривився. Бонатіро був Пробудженим S-класу.
Ми справді маємо витримати його атаки, коли ледве тримаємося на плаву під цим тиском?
Я пірнув у воду — і одразу відчув, як сила тиску прагне затягнути мене на дно.
Довелося вивільнити всю енергію, щоб просто залишитися на поверхні.
— Що це за вода…?
Не лише я страждав — решта теж ледве рухалися.
А Бонатіро, не маючи ані краплі жалю, всміхнувся й клацнув пальцями.
— Почнемо.
На його пальці сформувалася куля з води.
Потім — ще одна, і ще.
Десятки сфер зависли довкола нього, а потім полетіли на нас із шаленою швидкістю.
Почалася паніка. Усі судомно намагалися ухилитися —
Але все дарма.
Кілька твердих куль влучили мені в тіло, і біль пронизав усе, ніби мене прошили кулями.
Я майже втратив контроль і пішов під воду.
— Лайно!
Бонатіро видав маніакальний сміх і кинув ще більше водяних снарядів, збільшуючи швидкість.
— Танцюйте, мої маленькі рибки! Рухайтесь!
Хаос у басейні привернув увагу натовпу. Спостерігачі завмерли, бачачи, як ми борсаємося під градом його атак.
— Думали, це просто тренування?! — заревів Бонатіро. — Це лише початок!
Ми безладно борсалися у воді, намагаючись ухилитися від ударів нашого скаженого інструктора.
І в той момент я щиро пошкодував, що взагалі прийшов на цей урок…
---
Примітка автора(Ориг.):
Короткий огляд географії світу:
Імперія розташована на місці колишньої Європи.
Арктика — це Північні Землі Кошмарів.
Більша частина Азії — Східні Землі Кошмарів.
Африка — Південні Землі Кошмарів.
Атлантичний океан тепер зветься Демонічним морем.
Америка стала Територіями Ультрас.
Кожна з Земель Кошмарів має власну унікальну місцевість, створінь і кошмари. Докладніше — буде розкрито згодом…
-----------
Від xKingxSlayex, проста подяка людям які коментують, лайкають, чи донатять, приємно читати невеличкі думки про твір(переклад) і хто як його баче, да і те що людям воно просто цікаво.
P.s. хто вже давно зрозумів, а хто ні, напишу, я кидаю розділи з понеділка і до п'ятниці по 1 розділу, в суботу-неділю(я їх не кидаю).
Всім позитиву і витримки.