Розділ 46: Проти Крижаної Королеви (2)

Я прокинувся рано-вранці — рівно о п’ятій.

Після швидкого душу я одягнув тренувальний одяг і вийшов зі своєї кімнати.

Елітна Резиденція була величезною, вміщуючи безліч приміщень для різних цілей — зокрема кілька тренувальних майданчиків.

Були спеціально відведені зони для кожної бойової дисципліни: від мистецтва меча до стрільби з лука і навіть більше.

Зараз я прямував до арени для дуелей. Причина була проста: саме там знаходилися ті, кого я шукав.

Увійшовши до простого залу, я побачив ряди тренувального обладнання та добірку мечів, акуратно виставлених на стійках.

Я був не першим, хто прийшов. Усередині вже знаходилися двоє, повністю занурені у власні тренування.

Обидва били по манекенах для відпрацювання ударів — міцних фігурах, створених, щоб витримувати безжальні атаки.

Першого вирізняло біле волосся та золоті очі — Сноу Леонхарт. Другим був юнак із чорним волоссям і глибокими багряними очима — А-4, Дан Поляріс.

Вони обоє помітили мою появу, кинувши швидкий погляд у мій бік, перш ніж повернутися до тренувань.

Не звертаючи на них уваги, я підійшов до виставлених мечів і вибрав той, що найбільше нагадував Балеріона.

Зайнявши позицію перед манекеном, я почав власні вправи.

Причина мого приходу була очевидною — я хотів викликати їх обох.

Окрім самого протагоніста, Дан Поляріс був найвправнішим фехтувальником Елітного Класу.

Спаринг із ними міг стати неймовірно корисним. Можливо, це навіть допомогло б просунутися в моїй тіньовій адаптації.

Але справжнє питання було іншим — як мені це зробити? Просто підійти та попросити дуель?

Я вирішив не поспішати. Квапливість не принесла б мені користі.

Огорнувши клинок сплеском чорної аури, я вдарив по манекену.

Один удар. Два удари. Чотири удари.

Я випустив техніку «Десять тисяч кроків Тіні», мій меч розтинаючи повітря бурею темних розрізів, наповнюючи зал гуркотом невпинних ударів.

Сноу й Дан звернули увагу, сприйнявши мою демонстрацію як мовчазний виклик. Їхня власна рішучість різко зросла у відповідь.

Меч Дана спалахнув полум’ям, тоді як клинок Сноу засвітився яскравим білим світлом, розсікаючи повітря нелюдською швидкістю.

Зал перетворився на какофонію сталі й сили, коли ми втрьох безжально атакували манекени, доводячи їх до межі витривалості.

Ці тренувальні манекени були створені, аби витримувати удари Пробуджених класу C, проте тепер вони тремтіли від наших комбінованих атак, от-от готові розсипатися.

Усе йшло за планом — я майже втягнув їх у бій.

Аж раптом сталося несподіване.

Ми всі троє завмерли на півруху. Відчувалася четверта присутність.

Я похмуро обернувся до входу.

Що вона тут робить?

Усередину ступила Серіс Мунлайт, одягнена в короткий білий тренувальний костюм, що прикривав лише верхню частину тіла. Її волосся було зібране в хвіст, а в руці вона тримала меч середньої довжини.

Вона йшла вперед із властивою їй незворушністю.

У ту мить першим виступив Сноу Леонхарта.

— Серіс Мунлайт, так? Чи не поясниш, що привело тебе сюди?

Так… розберися з нею, Сноу.

Це кляте тіло завжди реагує дивно, коли вона поруч.

Серіс просто підняла свій меч і відповіла як зазвичай холодно.

— Я прийшла тренуватися.

Її коротка відповідь лише більше збила нас із пантелику.

Наступним уперед виступив Дан.

— Якщо я не помиляюся, ти Контролер Хвиль. Це ж арена для дуелей.

Серіс кивнула. — Я в курсі.

У ту ж мить тонкий шар інею вкрив її клинок, коли вона кілька разів змахнула ним.

— Моя роль Контролера Хвиль передбачає бій на відстані. Але якщо противнику вдасться скоротити дистанцію й прорвати мою оборону, я опинюся в невигідному становищі.

Вона ненадовго замовкла, а тоді продовжила:

— Саме тому мені потрібен спосіб битися зблизька. Таке пояснення задовольнить?

Дан і Сноу перезирнулися, після чого кивнули.

Мужики… вона ставиться до них, як до дітей. Оце протагоністка, яку я створив і якою пишався?

Я тяжко зітхнув, змирившись із ситуацією.

Але щойно я збирався повернутися до тренувань, сталося щось зовсім неочікуване.

Серіс уважно подивилася на меч у своїй руці, а тоді повільно підняла його.

— Насправді… це не справжня причина, чому я прийшла сюди.

Її клинок вказав на конкретну людину.

Мене.

Моє обличчя спохмурніло, і перш ніж я встиг стриматися, я вигукнув:

— Що?!

---

Придушивши емоції цього клятого тіла, я зиркнув на дівчину, що стояла переді мною.

— Ти хочеш дуелі зі мною?

Вона кивнула.

— Так. Поєдинок на мечах, і нічого більше.

Я насупився.

Ця дівчина мала б ненавидіти Фрея. Адже він намагався її скривдити, після всього.

І все ж на її обличчі не було й сліду ненависті. Жодної емоції. Лише холодний, непроникний вираз.

— Дуель на мечах… Ти розумієш, що робиш, так?

Вона знову кивнула.

— Розумію. Зараз я сама себе обмежую. Але хочу перевірити дещо.

— Перевірити що?

Серіс відступила на крок і прийняла стійку.

— Я хочу побачити, наскільки змінився твій меч.

Зітхнувши, я підняв власну зброю.

— Гаразд. Я приймаю.

Я не знав, що саме вона намагається довести. Для Контролера Хвиль ближній бій був найгіршим можливим вибором.

Вона не була дурною. Мусила усвідомлювати це.

Та все одно хотіла битися.

І я не мав причини відмовлятися.

Зрештою, однією з моїх цілей було перемогти її.

Сноу й Дан відійшли вбік, спостерігаючи з краю арени.

Без жодних вагань Серіс кинулася вперед, її тіло випромінювало слабке біле сяйво.

Вона розсікла горизонтальним ударом по моєму лівому боці — швидко, контрольовано, на рівні, що значно перевищував можливості звичайного Контролера Хвиль.

Я підняв меч вертикально, щоб заблокувати удар.

Наші клинки зіткнулися, і іній, що вкривав її зброю, спробував скувати темну ауру мого меча.

Серіс швидко відступила й рвонула вперед уколом просто в обличчя, та я легко ухилився.

Я уважно спостерігав за нею.

Її рівень фехтування значно перевищував те, чого можна було чекати від людини з її минулим.

Знову я згадав, яким страхітливим талантом володіє ця дівчина.

Вона не зупинялася. Удар зліва. Справа. Зверху. Фінт, тоді різкий розріз збоку.

Її техніка була вражаючою. Але тільки й усього.

Вона навіть не наблизилася до того, щоб влучити.

Її вміння займати позицію та оцінювати ситуацію були чудові, та все ж вона залишалася далеко від рівня справжньої загрози.

Моя справжня боротьба точилася не з її ударами — а з цим клятим тілом.

Щоразу, коли вона надто близько наближалася, я здригався інстинктивно, не в силах придушити тягар минулої травми Фрея.

Це лютило мене.

Зрештою, Серіс помітила й завмерла на мить.

— Фрей Старлайт… ти знущаєшся з мене?

Я примружив очі.

— Знущаюся?

— Скільки ти ще збираєшся тільки захищатися?

Вона знову кинулася вперед.

— Бийся зі мною всерйоз!

Побачивши її стрімкий натиск, я не втримався й засміявся.

— Як забажаєш.

Прикусивши губу так, що виступила кров, я примусив тіло заспокоїтися болем.

Я вивільнив «Десять тисяч кроків Тіні» на повну силу.

Десять моїх копій оточили Серіс.

— Міраж.

Вона ледве встигла зреагувати, як її накрила буря розрізів.

Вона підняла крижані бар’єри, намагаючись відбитися, та я не зупинився.

— Міраж.

— Міраж.

— «Десять тисяч кроків Тіні: Міраж».

Десять ударів перетворилися на двадцять. Потім на тридцять.

Серіс Мунлайт зникла в нещадному потоці чорної сталі.

Її захист розлетівся, наче крихке скло, й остаточно зник.

Її меч вилетів убік, а сама вона впала на спину.

Останнім рухом я ввігнав клинок у землю біля її обличчя, глянувши згори вниз.

— Дякую за поєдинок.

---

— Очима Сноу Леонхарта —

Приголомшливо… абсолютно приголомшливо.

Я ніколи не бачив такого безперервного стилю меча. За ці короткі обміни, він завдав десятки ударів, не залишивши жодного шансу на оборону.

Він завершив це бездоганно.

Не встиг я й отямитися, як на моїх губах з’явилася легка усмішка.

Фрей зробив кілька кроків назад, тоді як Серіс повільно підвелася на ноги. Вона не виказувала жодного роздратування — можливо, саме такого результату й очікувала від початку.

І тоді, майже інстинктивно, я опинився перед Фреєм із мечем у руці.

З моїх вуст зірвався тихий смішок.

Здавалося, я більше не міг себе стримувати.

Фрей це помітив і теж розсміявся.

— І ти теж хочеш спробувати?

Я кивнув.

— Фрей Старлайт, зійдися зі мною.

У цей момент уперед виступив Дан Поляріс, намагаючись зупинити мене.

— З дівчиною все гаразд… немає сенсу загострювати ситуацію.

Фрей лише скривився у знайомій усмішці.

— Все добре. Він не прийшов мститися… Він просто хоче перевірити себе після того, що побачив. Чи не так?

Його слова застали мене зненацька — він прочитав мої наміри досконало.

Я підтвердив це кивком і прийняв стійку.

— Почнемо?

Фрей Старлайт зробив те саме, піднявши меч проти мене.

— Ходи, герою.