Професорка Софія стояла в центрі величезної тренувальної арени, міцно стискаючи в руці тренувальний меч.
Ми утворили коло довкола неї, уважно спостерігаючи.
Її волосся було зібране у високий хвіст, а облягаючий одяг підкреслював струнку фігуру, роблячи її ще привабливішою.
Я кинув погляд на інших.
Несподівано ні Данзо, ні Рагна не наблизилися до мене.
Я був певен, що вони нападуть, щойно я з’явлюся, але цього не сталося. Я вже почав гадати чому — і тоді зрозумів.
Після мого відходу на них обрушилася справжня загроза — Сноу Леонхарт.
Спершу він бився з Данзо, а потім розгромив Рагну.
Попри їхню силу, обидва зазнали нищівної поразки.
Цього було достатньо, щоб притихнути — принаймні на деякий час. Поразка, мабуть, виявилася для них гіршою, ніж вони могли уявити.
Що ж… у підсумку це зіграло мені на руку.
Я зосередився на Софії.
Урок почався, і довкола неї спалахнула потужна пурпурова аура.
Її голос, твердий і дзвінкий, рознісся ареною, коли вона змахнула мечем.
— Усі ви тут еліта, тож, гадаю, це й так вам відомо. Але після того, що я побачила на дуелі, мушу про це сказати — особливо тобі, Фейріт Ерлет.
На дальньому краю кола Фейріт скривився.
Я чудово розумів, на що натякає Софія.
Коли вона вперше підняла меч, аура навколо неї була розсіяною, кружляла хаотично.
Вона змахнула клинком, і півмісяцевий сплеск пурпурової енергії з гуркотом вдарив у далекий мур, залишивши глибокий, рваний шрам.
Я дивився з щирим захопленням.
Вона ж не мечниця — вона керівниця хвиль, — але навіть її володіння мечем було довершеним.
Ігноруючи загальне здивування, Софія знову повернулася до Фейріта.
— Те, що я щойно показала… це та сама безглузда помилка, яку зробив ти, Фейріт Ерлет.
Фейріт насупив брови.
Яка ще помилка? Удар був надзвичайно потужним.
Очевидно, саме так він і думав.
Софія знову стала в стійку, готуючись до нового удару.
— Дивіться уважно… ось як це робиться.
Цього разу, замість того щоб дати аурі розсіюватися, вона сконцентрувала її лише на мечі та руці, що його тримала.
Неймовірна напруга зосередженої енергії пронизала повітря, від чого по моїй шкірі пробігли мурахи.
Чиста потуга…
Вона перевершувала сукупну силу моїх найпотужніших атак — разом із ударами Данзо та Рагни.
Вона змахнула мечем.
Хвиля енергії, що вирвалася з леза, несла нищівну силу, прямуючи просто в стіну — ні, вона стерла б усе, що було за нею.
— Чорт…
Софія зрозуміла, що перестаралась.
Щойно атака мала влучити, у повітрі закрутився вихор моторошного зеленого полум’я, повністю поглинувши пурпурову хвилю.
Услід пролунало знайоме глибоке звучання.
— Я ціную ваше завзяття у навчанні, Міс Софіє Тан, але був би вдячніший, якби ви припинили руйнувати мою арену.
Збоку з’явився Чопо Мотінґ, руки спокійно схрещені за спиною.
Софія засміялася, побачивши його.
— Вибач, Чопо… Здається, я трохи захопилася.
Темношкірий чоловік кивнув, ставши поруч неї.
— Нічого. Удар був вражаючий.
— Кажеш це, хоча сам заблокував його так легко.
Їхня невимушена розмова змусила мене замислитися над характером їхніх стосунків.
Зрештою Софія жестом вказала на Чопо.
— Чопо Мотінґ, наглядач арени, спостерігав за вашими поєдинками. Він добровільно погодився дати вам кілька порад, тож будьте вдячні.
Усі кивнули, коли Чопо ступив уперед.
— Почнемо з вас двох — Фейріт Ерлет і Фрей Старлайт.
— Те, що показала міс Софія, ідеально ілюструє вашу ситуацію.
Він вказав на Фейріта.
— Твоя сила невідшліфована. Контроль аури розхлябаний, тому твої атаки не розкривають справжнього потенціалу. Від початку до кінця дуелі ти використовував лише половину своєї сили, решта просто розсіювалася.
Потім, його погляд перемістився на мене.
— А от Фрей Старлайт…
Пронизливі очі Чопо вп’ялися в мої.
— Твій контроль аури бездоганний. Я відстежував потік енергії всередині тебе — ти зумів спрямувати понад дев’яносто відсотків своєї сили в атаки. Можеш пишатися собою. Серед усіх першокурсників ти найкращий у цьому аспекті.
— Ого?
По натовпу прокотилися здивовані перешіптування — навіть Софія виглядала враженою такою високою оцінкою.
Я кивнув, ледь стримуючи лайку всередині.
Чудово, йолопе… Навіщо було це казати?
Тепер усі почнуть порівнювати мене зі Сноу Леонхартом — саме чого я хотів уникнути.
Софія плеснула в долоні, повертаючи загальну увагу.
— Гаразд, почнемо тренування. Арена та все обладнання у вашому розпорядженні. Наступні кілька годин ви працюватимете тут під нашим наглядом.
Чопо стукнув посохом, і арена розширилася. Навколо з’явилися різні снаряди — тренувальна зброя, мішені та інше.
— Можете починати.
За її командою всі схопили зброю й розійшлися тренуватися кожен по-своєму.
Дехто працював наодинці.
Я помітив, як Данзо тренується разом із Рагною — схоже, між ними зародилася певна товариськість.
Тим часом я зауважив, як Санса виходить з арени разом із Софією.
— Гмм?
Через якийсь час, Софія повернулася сама.
Що це було?
Я подумав запитати, але стримався.
Мене це не стосується.
Я взяв меч і почав відпрацьовувати «Десять тисяч кроків Тіні».
Темна аура огорнула клинок, коли я рухався стрімко, випускаючи хвилі темної енергії.
Мої вправи привертали деяку увагу, та я її ігнорував.
Я тренувався на самоті, поки знайома постать не підійшла з мечем у руках.
Моя кузина спрямувала лезо на мене.
— Не проти потренуватися разом?
Я зустрів її погляд і кивнув.
— Без проблем.
— Чудово.
Вона усміхнулася й стала в стійку. Сріблясто-біла аура осяяла її — техніка «Зоряний пил» нашої родини.
— Почнемо?
— Нападай.
Вона кинулася вперед без жодних вагань.
Її меч летів просто мені в обличчя, але я без зусиль відбив удар тильним боком свого клинка.
Я контратакував, проте вона була достатньо швидкою, щоб ухилитися.
Її удари були стрімкі, але водночас сповнені сили, здебільшого покладалися на точні випади, пронизані палаючою аурою.
— Непогано.
Я залишався в обороні, уважно аналізуючи її стиль.
Атакувати я не збирався.
Зараз мені були потрібні бої.
Я потребував якомога більше поєдинків, аби заглибитися в розуміння тієї загадкової сили всередині мене.
Адаптація Тіні: 0/7: 0/7
Щоб осягнути бодай крихту цієї здатності, мені потрібно було зустрітися з різними супротивниками та вивчити безліч стилів бою.
Я продовжував спаринг із Кланою.
Не очікував, що вона підійде до мене після всього, що між нами сталося.
Можливо, вона хотіла віддячити заборговане через бій.
Я тільки вітав таку ідею.
Після кількох обмінів ударами ми нарешті зупинилися.
Клана насупилася, явно незадоволена.
— Чому ти лише захищався?
Я мимохідь прокрутив меч у пальцях.
— Хотів перевірити, як довго зможу протриматися, не завдаючи ударів.
Вона зітхнула.
— Ти дивак, Фрей.
Я не став це заперечувати.
Упродовж поєдинку я намагався зрозуміти її техніку «Зоряного Пилу» — і таки збагнув дещо.
— Твоя сила відрізняється від інших.
— Що ти маєш на увазі?
Я кивнув на білу ауру довкола її меча.
— Я вже бився з Байроном і відчув міць Кармен. Ви всі практикуєте ту саму техніку, але її інтенсивність у кожного своя.
Клана кивнула.
— Це просто.
Вона заплющила очі, зосередившись.
Яскрава біла аура оповила її тіло, і біля серця спалахнули три мерехтливі зірки.
— О?
Зі світлом у срібному волоссі вона вказала на свою груди.
— Техніка «Зоряного Пилу» має десять стадій — кожну символізує зірка.
— Я на третій стадії. Генерал Байрон — на п’ятій. Що ж до міс Кармен… вона досягла сьомої. Природно, що вони сильніші за мене.
Я розуміюче кивнув.
— Є хтось, хто перевершує Кармен?
Клана нахилила голову, здивовано поглянувши на мене.
— Чому ти ставиш запитання, на які й так маєш знати відповіді, Фрей?
Тому що я насправді не Фрей.
Я почухав потилицю й недбало відповів:
— Я легко забуваю…
Клана знову зітхнула й терпляче пояснила:
— Окрім міс Кармен, лише ще одна людина досягла сьомої зірки — Верховний Старійшина Леонідас.
А потім, уже більш сумним тоном, додала:
— Вище за них немає нікого… Усі інші давно загинули. Останнім був лорд Авраам Старлайт — твій батько. Він був справжнім дивом, адже зміг дістатися дев’ятої зірки.
Я й надалі витягував із Клани інформацію, поступово складаючи картину.
Отже, цей старий Леонідас на сьомій стадії, га?
Нарешті я отримав приблизну оцінку сили одного зі своїх ворогів.
—
—
—
Неподалік від елітних учнів, які тренувалися, стояли дві постаті, спостерігаючи за сценою.
— Що думаєш про них? — запитала Софія, коли Чопо мовчки стежив за поєдинками.
— Це покоління значно сильніше за попередні… особливо той хлопець, що бився раніше.
Софія кивнула.
— Сноу Леонхарт.
Чопо підтвердив її слова й продовжив:
— Так, цей юнак — справжній талант. Його нинішньої сили досить, аби перемогти більшість другокурсників, не кажучи вже про першокурсників.
Софія схрестила руки.
— Це добре. Зважаючи на нашу теперішню ситуацію, нам потрібен кожен обдарований.
Чопо підняв свій посох, готуючись іти.
— Мій час із класом B завершився. Пора допомогти класу A.
Та, перш ніж рушити, він зупинився й обернувся.
— Софіє… у твоєму класі є хтось, хто зрівняється зі Сноу Леонхартом.
Софія здивовано підняла брови.
— Ти маєш на увазі Фрея Старлайта?
Чопо кивнув.
Софія не могла второпати, що він має на увазі.
Темношкірий чоловік перед нею був одним із найвидатніших бойових майстрів світу — її власним наставником.
Його очі бачили набагато глибше за будь-чиї інші, та скільки б вона не вдивлялася, просто не могла цього осягнути.
Фрей був сильним, без сумніву… але, наскільки вона пам’ятала, він мав лише талант рівня «А».
Це означало, що йому далеко до таких, як Серіс Мунлайт чи Санса Валеріон.
Чопо не зважав на її думки, коли зник у коридорі, залишивши лише свій голос, що луною пройшов ареною:
— Я не зміг розпізнати його техніку чи рухи… ти знаєш, що це означає.
Залишивши Софію Тан у стані приголомшення, Чопо Мотінґ попрямував до класу A.
—
—
—
Клана Старлайт – B5
Клас: Мечниця
Ранг: D
Софія Тан – Пророчиця Храму
Клас: Контролер Хвиль
Ранг: S
Розділ 44: Володар Арени
Том 1
