— Очима Фрея Старлайта —
...
...
...
— Санса…
Я побачив, як принцеса наближається, на її обличчі грала рідкісна усмішка — така незвична для її зазвичай холодної поведінки.
— Що сталося? Не чекала, що я піду за тобою?
— Ні…
Вона сіла, навіть не чекаючи моєї відповіді, безтурботно погойдувала ногами, ніби насолоджуючись моментом.
— Тобі щось від мене потрібно?
Я хотів якнайшвидше забратися геть. Санса була загадкою — непередбачувана й чужа. Я ніколи не знав, як з нею поводитися.
І все ж, всупереч власній волі, мій погляд ковзнув до її ніг.
На ній були довгі чорні панчохи, що сягали трохи нижче короткої спідниці. Ритм, з яким вона рухала ногами… Це було випробуванням стриманості для будь-якого чоловіка.
Я мав покласти край цій сцені. Все ж вона принцеса.
На моє запитання Санса зупинила рух і повернулася до мене.
— Насправді… так, ти мені потрібен.
— Гмм? І в чому саме я тобі потрібен?
Неспокій важким тягарем осів у грудях. Були варіанти, про які я не хотів навіть думати.
Санса погралася з пасмом волосся, а потім вказала на мене пальцем.
— Твій двобій із Фейрітом довів дещо важливе… Ти змінився, Фрею.
— Змінився?
Вона кивнула.
— Так. Ти став набагато сильнішим, ніж раніше.
Я злегка нахилив голову, криво усміхаючись.
— І це привернуло увагу нашої дорогої принцеси?
— Авжеж. Ти викрав усю славу. Хто б міг подумати, що мерзенний дворянин Фрей Старлайт виявить таку силу?
Я тихо засміявся від її слів.
— Ваше ставлення до мене, схоже, ніколи не було високим.
Санса глянула на мене так, ніби казала: «А хіба це не очевидно?»
— Звичайно. Пам’ятаєш, як ти заманив мене в підвал і залишив там на цілий день? Нам тоді було лише шість… Яка дитина взагалі так робить?
Вона явно насолоджувалася спогадами про минуле — спогадами, які мені не належали.
— А ще той випадок, коли ти хотів привернути увагу Серіс… Ти благав мене допомогти. Скільки разів ти змушував мене робити брудну роботу замість себе? Чесно, ти найжахливіший. Пригадуєш про нашу «дружбу» тільки тоді, коли тобі щось треба.
— Дружбу? — я перебив її.
— Невже ти справді вважала таку людину другом?
Вона завмерла на мить, але швидко оговталася.
— Не знаю…
— Гм.
Тепер я починав розуміти, як Фрей зумів довести її до загибелі в початковому варіанті історії.
Попри все… Попри те, ким він був, вона знову й знову закривала очі на його вчинки й вважала його другом.
З такою наївністю їй не було шансів протистояти тому змієві Еґону.
— Лишімо це… Припускаю, ти прийшла, щоб заручитися моєю підтримкою в боротьбі за трон, так?
Побачивши, що я перейшов одразу до суті, вона посерйознішала.
— Саме так. Щоб перемогти, мені потрібна вся сила, яку я зможу зібрати. І якимось чином… ти став необхідною силою.
Я похитав головою.
— Вибач, але я не маю наміру втручатися в цю війну за спадщину.
На мої слова вона опустила погляд, граючись пальцями.
— Тоді ти підтримуєш мого брата?
Я насупився. Звідки такий висновок?
— Я ж сказав, я не на твоєму боці й не на його. Я взагалі не хочу мати до цього жодного стосунку.
— Не потрібно прикидатися. Я вже знаю про твою зустріч із ним.
Я підняв брову.
Вона знала про мою розмову з Еґоном? Принцеса виявилася куди проникливішою, ніж я думав.
— Не знаю, що й казати… Ви всі гірші одне за одного, стежите за всім. Так, я зустрічався з Еґоном, і він справді пропонував мені приєднатися, але я відмовив.
Санса не виглядала переконаною.
— І ти хочеш, щоб я повірила, що мій брат просто так дозволив тобі піти після відмови?
Чорт… чому вона така вперта?
Я зітхнув і вирішив викласти все як є.
— Ні… Він сказав, що хоче бути моїм другом.
Золотаві очі Санси широко розкрилися.
Невже в це так важко повірити?
Я не знав, що відбувається в її голові, коли вона м’яко прикусила губу.
Минуло кілька секунд мовчання, перш ніж вона нарешті заговорила.
— Скажи, Фрею… Ти зрадиш мене?
Я насупився на її питання.
— Зраджу, тобі? Та коли я взагалі був тобі вірний?
Пробурмотів це майже собі під ніс, але замовк, помітивши, як вона завмерла, і в її погляді спалахнув сум.
Бачачи це, я мимоволі запитав:
— Що сталося? Я щось не те сказав?
Вона швидко отямилася й похитала головою.
— Ні… Просто не очікувала почути таке. Гадаю, тільки я одна пам’ятаю…
Я нахилив голову набік.
— Пам’ятаєш що?
— Нічого.
Вона зітхнула, відмахнувшись від теми.
— Байдуже, що ти кажеш, тебе все одно змусить узяти участь. Мій брат заручився підтримкою родини Санлайт, а я здобула прихильність родини Мунлайт.
— Зараз ми обоє збираємо союзників. Але вирішальним чинником стане родина Старлайт… що означає: рано чи пізно ти мусиш обрати бік.
Моє обличчя, певно, потемніло від її слів — я, напевно, виглядав максимально роздратованим.
— Збережи ці нісенітниці. Я ж навіть не глава родини Старлайт. Що ви взагалі можете від мене хотіти?
Вперше за весь час який сиділа зі мною, Санса розсміялася.
— Змінилася не лише твоя сила… Зазвичай ти використав би ситуацію на свою користь. Ти й справді став іншим, Фрею… Починаю замислюватися, чи ти взагалі та сама людина.
Я зітхнув і закинув голову, дивлячись у небо.
— Той Фрей, якого ти знала, помер давно.
Вона сприйняла мої слова як метафору.
Але я мав на увазі їх буквально.
Наша розмова добігала кінця. Тиша між нами говорила про це найкраще.
Я вже збирався відпустити ситуацію, та раптом мені спало на думку дещо.
Дівчина переді мною раз по раз прощала попереднього Фрея… Що б він не робив, аж до самої її смерті в оригінальній історії.
У такому разі…
Санса вже збиралася підвестися й піти, але я випередив її.
Я став перед нею, зустрівши її золотавий погляд.
Вона здивовано глянула на мене.
— Що ти робиш?
І в цю мить я вимовив слова, які вирішив сказати.
— Санса… Я кохаю тебе. Будь моєю дівчиною.
Я говорив чемно, навіть нахилив голову.
Миттєво запала тиша.
А потім, як і очікувалося, я побачив шок на її ніжному обличчі — швидко змінений холодним, зневажливим поглядом.
Вона підвелася й різко відштовхнула мене. Її тонкі руки здавалися крихкими, та все ж зуміли вибити мене з рівноваги.
З крижаним виразом вона ще раз зустрілася зі мною поглядом, перш ніж відвернутися.
— Можливо, ти й змінився, Фрею… Але ти все ще мерзенна людина. Я швидше помру, ніж буду з таким, як ти.
Не давши мені й слова вставити, вона пішла.
Я почухав потилицю, проводжаючи її поглядом.
— Мене відшили.
Очікувано.
Головне, що я виконав завдання системи.
Ба більше, зважаючи на її минуле з попереднім власником цього тіла, я сумнівався, що вона зробить мені щось погане.
— Якщо подумати… Фрей колись використовував її для власної вигоди. А тепер я використав її заради очок досягнень.
Можливо, я й справді мерзенна людина.
Я зітхнув і глянув на годинник. Практичне заняття ось-ось мало початися.
Відкинувши зайві думки, я рушив усередину.
Усе це не мало значення.
Я отримав свої очки досягнень — і цього було достатньо.
Розділ 43: Я кохаю тебе
Том 1
