На арені
Дістатися до дуельного майданчика виявилося справою кількох хвилин, але кількість глядачів справді вразила мене.
Лара, помітивши мій подив, усміхнулася:
— Чого ти так здивувався? Це ж бій між двома елітними студентами. Звісно, тут буде повно народу. Он навіть учні з Безодні прийшли…
Я нічого не відповів і перевів погляд на арену.
У центрі рингу стояли двоє.
Один — з довгим білявим волоссям і пов’язкою на носі.
Інший — з чорним, зібраним у хвіст, волоссям і блідим обличчям.
Не встиг я вдуматися, як Лара прошепотіла поряд:
— Сподіваюся, Фрей Старлайт отримає приниження.
Її слова привернули мою увагу.
— Ти настільки його ненавидиш?
Лара приклала палець до підборіддя, замислившись:
— Ненавиджу? Та ні. Ми навіть не знайомі. Просто не подобається його тип. Ти ж чув чутки про нього. Він точно погана людина, хіба ні?
Я похитав головою:
— Я не суджу людей за чутками.
Я знову зосередився на поєдинку.
— Поки не побачу на власні очі — не маю права казати щось напевно.
Лара знизала плечима:
— Мабуть, ти маєш рацію.
У цей момент дуель офіційно розпочалася.
Арена миттєво стихла.
Я напружив слух, уловлюючи їхні репліки.
Було очевидно, що Фрей Старлайт навмисно дратував суперника.
За мить навколо клинка Фейріта зібрався вітер, і він випустив стрімкий Різак Вітру.
— Він сильний! — вигукнула Лара.
Але моя увага була не на атаці — на самому Фреї.
Удар такого рівня?
Я б відбив його однією рукою.
По-справжньому ж мене вразила швидкість, з якою Фрей ухилився.
Він навіть не діяв серйозно, а я вже ледь встигав стежити за його рухами.
Фейріт запускав нові хвилі Різаків Вітру, але жодна не досягла цілі.
«Цікаво… хто швидший?»
Якби я зараз стояв там…
Чи зумів би рухатися так само стрімко як він?
Я не помітив, як почав порівнювати власну швидкість з його.
Тоді, Фрей раптом зупинився й підняв три пальці.
— Три удари. Ось і все, що мені знадобиться.
Тільки це він і сказав.
Фейріт вибухнув люттю.
Засліплений гнівом, він випустив справжній шторм Різаків у всі боки.
— Нікчемо! Ти тільки й робиш, що тікаєш! Тоді я знищу все навколо!
Його атаки шматували арену, але це була безглузда тактика — вона надто швидко виснажувала ауру.
Та він не зупинявся.
Тим часом Фрей почав зникати й з’являтися знову, повторюючи це безперервно.
Тіло огорнула тьмяна чорна аура.
Навіть із моїм загостреним сприйняттям я ледве встигав за ним.
Немов тінь, він скорочував відстань.
Десять метрів… п’ять… один…
І раптом Фейріт зупинився.
Ні — його примусили зупинитися.
Серед сплюндрованого майданчика в центрі стояли дві постаті.
На обличчі Фейріта застиг шок.
Холодний кінчик меча Фрея ледь торкався його горла.
Тонка цівка крові збігла вниз.
Він навіть не зрозумів, як Фрей опинився так близько.
Фрей зухвало всміхнувся й відвів клинок.
— Це один.
Він відступив на кілька кроків.
— Продовжимо? Покажи мені все, на що здатний, мій друже~
Я почав розуміти.
Постійні насмішки Фрея спрацювали — Фейріт був повністю поглинутий гнівом.
— Сволото!
Фейріт кинувся вперед, його меч був оповитий ріжучим вітром.
Та Фрей відбив удар без жодних зусиль.
На перший погляд, темна аура на клинку Фрея здавалася слабшою за шалений вихор Фейріта.
Але тільки дурень повірив би в це.
Навіть звідси я відчував нищівну силу тієї темряви.
Лара, спостерігаючи поруч, прокоментувала:
— Здається, перевага на боці Фейріта.
Я не втримався від усмішки:
— Справді так думаєш?
Вона насупилася:
— Я помиляюся?
— Ти просто не розумієш, Ларо… Це схоже на бій дитини проти дорослого.
І ніби підтверджуючи мої слова…
Фрей нарешті став серйозним.
Навіть звідси я чув його сміх.
Його голос прорізав хаос:
— Ох, бідолашний Фейріте…
— Дозволь показати, як це робиться.
Раптом Фейріт змушено відступив.
Атаки Фрея приходили з неможливих кутів, роблячи їх майже неможливими для захисту.
Навіть я не міг повністю зрозуміти, що відбувається.
— Що це за техніка?
На тілі Фейріта почали з’являтися синці та порізи.
Фрей навмисно відводив ауру в останню мить, завдаючи ударів лише тупою стороною клинка.
Він спеціально затягував цей бій.
— Що сталося? Ти ж казав, що навчиш мене уроку?
Лезо Фрея вдарило Фейріта в обличчя, залишивши темний синець.
Він продовжував безжальну атаку, використовуючи кожну найменшу прогалину в обороні.
— Хіба ти не обіцяв мене поховати?
Глядачі, які ще хвилину тому гучно підбадьорювали бійців, тепер сиділи в приголомшеній тиші.
Вони стали свідками холоднокровної, розрахованої жорстокості.
Нарешті Фрей завдав точного удару по руці суперника, вибивши меч.
І знову…
Кінчик меча Фрея опинився біля горла Фейріта.
Фрей посміхнувся, відвів клинок і зробив крок назад.
— Другий раз.
Фрей залишався на місці, легко вдаряючи мечем об землю.
— Підіймай свій меч, Фейріте Ерлет… і запам’ятай: третій раз буде останнім.
Руки Фейріта тремтіли.
Він не міг збагнути, що відбувається.
Той, кого він колись вважав нижчим за себе, тепер просто грався з ним.
Скрегочучи зубами, він стиснув кулак, піднявши меч силою вітру.
Навколо нього спалахнула яскрава зелена аура, ще лютіша, ніж раніше, і він видихнув гнівний рик.
— Запам’ятай це, Фрей… ти сам цього захотів!
Повітря навколо різко змінилося.
За лічені секунди навколо Фейріта сформувався колосальний шторм, шалені вітри закрутилися з небезпечною швидкістю.
Його сила поглинула всю арену, змусивши Фрея Стартлайта злетіти високо в небо.
Я одразу зрозумів, що він задумав.
Це була не просто атака — це був фінальний прийом, останній удар, який мав покласти край усьому.
Побачивши Фрея в повітрі, губи Фейріта скривилися у божевільній посмішці.
— Подивимось, як ти ухилишся тепер!
Його меч засвітився яскравим світлом, стаючи осердям ревучого шторму навколо.
Сила урагану зібралася, стискаючись довкола леза, і він рвонув уперед на Фрея.
— Це кінець!
Вражаюче потужно.
Це слід було визнати.
Та моя увага була прикута лише до Фрея.
Бо попри насування смертоносної атаки…
Він не боявся.
Він просто засміявся.
— Хто сказав, що я збираюся ухилятися, дурню~?
З цими словами Фрей міцно стиснув меч і почав обертатися.
Я почув, як він ледь чутно прошепотів:
— Десять тисяч кроків тіні: Чорний Метеор.
І тоді — всупереч усім законам логіки — він різко прискорився.
Здавалося, ніби він відштовхнувся від самого повітря, злітаючи вперед, мов чорний кометний спалах.
Темний снаряд розірвав ураган за мить, розщеплюючи все на своєму шляху, поки його меч нарешті не зустрів Фейріта.
Гучний вибух прогримів у момент зіткнення, розвіюючи шторм і здіймаючи потужну ударну хвилю по всьому полі бою.
Пил і уламки затягли арену, приховавши все з поля зору.
Натовп завмер у тривожній тиші, затамувавши подих у чеканні — хто залишився стояти?
І коли повітря нарешті прояснилося…
Посеред зруйнованого поля стояла одна-єдина постать.
Чорне, мов ніч, волосся м’яко колихалося у післябурі.
Тим часом, Фейріт лежав нерухомо біля самого краю арени, викинутий за бар’єр.
Фрей Стартлайт спокійно стояв серед руїн, його голос прорізав тишу.
— Третій раз~
У цю мить Чопо Мотінґ виступив уперед і рівним голосом оголосив:
— Переможець — Фрей Стартлайт!
Він переміг.
Не отримавши жодного удару.
Натовп залишався приголомшеним.
Навіть Лара, що стояла поруч зі мною, була занадто вражена, аби щось сказати.
А я?..
Не помітивши цього, я стиснув кулак.
Можливо… прихід до храму не був марною тратою часу.
Я спрямовував погляд на Фрея Стартлайта.
«Я хочу битися з ним».
---
Профілі персонажів
Лара Крофт – A7
Клас: Лучниця
Ранг: D
Фейріт Ерлет – B7
Клас: Мечник
Ранг: D
Розділ 41: Я хочу битися з ним (2)
Том 1
