— Очима Фрея Старлайта —
"Як ти можеш перемогти, коли твій суперник — досконала версія тебе самого?"
…
…
…
«Якщо я виграю Вікторіад, я зможу поставити Архітектору Системи одне питання — і він буде змушений відповісти…»
Я затамував подих, намагаючись заспокоїтись.
— Виграти Вікторіад… Це як виграти чемпіонат світу.
Гігантський турнір, який транслюють у всіх людських володіннях, щоб вселити надію й показати молоді таланти, покликані вести світ уперед. Подія, яку, за задумом, мав виграти Сноу — головний герой історії.
Сноу, архетиповий герой: сирота, вихований у притулку, знищеному демонами, сповнений жаги помсти.
Попри свій клішований передісторій, він був сильним… неймовірно сильним.
Щоб перемогти такого, як він, мені доведеться вбити самого себе — у буквальному сенсі.
— Спокійно… Спершу потрібен план. Так, почну з цього.
Мені потрібна була дорожня карта. Відправна точка.
Для початку — оцінити реальну силу Фрея.
Я викликав екран статусу, щоб розібратись зі своїми характеристиками та зрозуміти, з чого починати.
Перед очима спливло вікно:
Ім’я носія: Фрей Старлайт (подвійна душа)
Клас: Мечник
Талант: A
Поточний ранг: F-
Сила: F
Швидкість: F-
Спритність: G+
Витривалість: G
Аура: SSS
Магія: G-
[Мистецтво меча — рівень 1] (через відсутність природного таланту не може перевищити рівень 3)
Таланти: відсутні
Бойовий стиль: відсутній
Уміння:
Спокушання (клас F) — викликає сексуальне бажання у цілі. Ефект посилюється проти протилежної статі, слабшає, якщо ціль на два ранги вища за носія, і може повністю провалитися.
Здібності: відсутні
Примітка Системи: Ти слабкий! Дуже слабкий! Наполегливо радимо підвищити свою силу, перш ніж помреш!
Я завмер, вражений. Характеристики Фрея були катастрофічними для лорда дому Старлайтів… але це не те, що змусило мене здригнутись.
Аура: SSS
Я потер очі, вирішивши, що мені привиділося, але ні — все було вірно.
Фрей мав запас аури рівня SSS?!
Питання вибухали в голові: Як? Чому? Звідки?
Це перевищувало рівень найсильнішої людини сучасності! Навіть герой досяг би такого лише наприкінці історії — а у Фрея воно вже є з самого початку? Неможливо.
«Мабуть, це якось пов’язано з моєю реінкарнацією…»
Я ще не розумів як, але… хіба це не чудово?
З такою силою я міг би легко здолати головного героя. Невже мені нарешті пощастило?
Серце готове було вистрибнути з грудей. Я підхопився й кинувся в центр кімнати.
— Треба спробувати…
Спираючись на спогади Фрея та власні знання, я спробував вивільнити ауру з тіла.
— Давай же, сила SSS-класу…
Піт стікав по чолі, я напружувався до межі…
І нарешті це сталося.
Щоправда, моє обличчя миттю спохмурніло.
Аура зібралася навколо тіла, але така тьмяна й жалюгідна, що я не зміг навіть сформувати її над долонею.
Жилка на скроні пульсувала від неприємного передчуття. Мене що, Система висміює?
— Де, до біса, моя аура SSS-рангу?!
Ця аура… Та яка там F — навіть до G+ не дотягує!
Поки я поволі божеволів, двері різко розчахнулися, і кімнату розірвав крик:
— Врей! Прокинься, виродку!
Я побачив дівчину, яка влетіла до кімнати, і змогла лише вилаятися:
— Чорт забирай…
…
…
…
Раніше…
Перед парадним входом у головну резиденцію дому Старлайтів зупинилася розкішна карета. Дверцята відчинилися, і на бруківку ступила струнка нога в чорних панчохах до стегон та вишуканих підборах.
Слуги й покоївки одразу вишикувались у рівну лінію, вклоняючись під ідеальним кутом у дев’яносто градусів.
— Ласкаво просимо додому, леді Ада.
Перед ними постала красуня зі сніжно-білим волоссям та очима, чорними, як обсидіан. Її гострі риси та впевнена хода випромінювали зрілість і ще більше підкреслювали вроду.
Вона була приголомшливою. За один лише її погляд дехто був би ладен убити.
Не звертаючи уваги на прислугу, Ада попрямувала просто до літньої головної покоївки.
— Фредеріко, — промовила вона.
— Моя люба леді, — з теплою усмішкою відповіла та.
Ада не гаяла часу й відразу перейшла до суті:
— Де він?
Фредеріка, схоже, чекала цього запитання, бо одразу вказала на глибину маєтку:
— Молодий лорд досі у своїй кімнаті.
Ада цокнула язиком.
— Нікчемний дурень…
Не вагаючись, вона рушила до покоїв Фрея й, розчахнувши двері, закричала:
— Фрей! Прокинься, виродку!
Всередині я стояв у якомусь абсурдному позі, витріщившись на неї, що ще більше розпалило її гнів.
…
…
…
Теперешній...
..І ось тепер ми тут. Ада Старлайт — моя старша сестра й одна з небагатьох у цьому світі, хто сміє кричати на «лиходія Фрея» — дивилась на мене з відвертою зневагою.
Вона приходила майже щодня останній тиждень. Я ігнорував її… аж до сьогодні.
Змушуючи себе посміхнутися, я зустрів її отруйний погляд і спокійно відповів:
— Чим завдячую цій честі, Адо?
— «Честі»?! — її голос загострився, наче лезо. — Єдина причина, чому я тут — це те, що мені дістався нікчемний брат, який цілими днями гниє, мов труп!
Я мимоволі здригнувся. Після кількох днів самотності її крик здавався голоснішим за материнський.
Зітхнувши, я сів на край ліжка, поки Ада продовжувала засипати мене безкінечною тирадою.
— Скільки ще ти хочеш, щоб я прикривала твої провали, містере Фрей? Який ти, до біса, лорд?! Я змушувала себе терпіти тебе раніше, але моє терпіння на межі!
— Хоча б раніше ти *принаймні прикидався*, що виконуєш обов’язки Лорда — ховався за нашим родинним ім’ям, насолоджуючись життям. А тепер?!
~~Гуф~~
Ада глибоко вдихнула перед тим, як продовжити…
— А тепер ти нічого не робиш! Просто лежиш, не піднявши пальця! Скажи мені, чого ти хочеш? Ти хочеш зруйнувати родину, за яку наш батько і предки проливали кров? Чи четвертий лорд дому Старлайт стане причиною його загибелі?
— Інші великі родини та імперія чекають будь-якої нагоди, щоб вдарити з усіх боків… Я роблю все можливе, щоб підняти нашу родину, а мої зусилля ледве стримують ті катастрофи, які створюєш ти.
Сльоза скотилася щокою Ади, а її голос тремтів від напруження крику.
— Я пожертвувала своїм життям — навіть шансом вступити до Храму — лише щоб покрити твої провали. Бути твоєю опорою. Чому? Це не ти… Ти не той маленький брат, якого я знала…
Вона прикрила рот, і тихі ридання заповнили кімнату. Десь глибоко всередині я відчув дискомфорт, спостерігаючи цю сцену, але швидко відсунув ці почуття. Врешті-решт, це були просто персонажі, яких я створив.
Нарешті Ада промовила свої останні слова, і я відразу посміхнувся, почувши їх.
— Ти не гідний бути лордом цієї родини…
Вона розвернулася, думаючи, що Фрей, як завжди, промовчить. Але цього разу я зруйнував її очікування.
— Ти права.
Я ледве помітно посміхнувся Аді, яка застигла на місці і повернулася до мене.
— Пробачте?
Ада підняла брову, її заплакані очі пильно дивилися на мене.
— Як я сказав… ти права.
Я знову посміхнувся, а обличчя Ади темніло, брови зімкнулися. Якби погляд міг убивати, мене вже б не було.
Вона стиснула зуби та кулаки.
— Фрей… ти насміхаєшся з мене зараз?
Мене не хвилював її гнів. Насправді я частково розумів її реакцію. Спираючись на спогади, що успадкував від Фрея, я зрозумів, що відбувається в Домі Старлайт — деталі, які я навіть не пам’ятав, як писав.
Причина гніву Ади була проста: вона була законною спадкоємицею посади лорда родини.
Їй було двадцять, і вона була на чотири роки старша за Фрея. У світі без гендерних упереджень у спадкуванні старший має успадковувати. Але все змінилося, коли лорд Абрагам Старлайт — наш покійний батько — залишив свій останній указ, чітко назвавши Фрея спадкоємцем.
Здавалося, попередній лорд дуже любив свого сина. І оскільки він був величезною істотою рангу SS+, навіть старійшини Дому Старлайт не могли зачепити чи заперечити його рішення через глибоку повагу.
Не дивно, що цей сміттєвий Фрей вижив так довго.
Я встав із ліжка і підійшов до комп’ютера.
— Я не насміхаюся з тебе… Ада.
Я торкнувся клавіатури і ще раз глянув на свої показники.
— Я слабкий. Я не вивчав державне управління чи філософію. Я ніколи не проливав кров за цю родину. Мені бракує постави Лорда, його мудрості, його рішучості… Але ти?
— У тебе це все є.
Я жестикулював ненав’язливо в бік Ади, яка стояла з нахиленою головою, дивлячись на мене в повному здивуванні.
— Фрей… Що ти кажеш? Я не—
Перш ніж вона встигла закінчити, я підійшов ближче, збираючи найбільш відверту усмішку, на яку здатний.
— Я відмовлюся від титулу Лорда Дому Старлайт на твою користь.
Тиша поглинула кімнату. Я насолоджувався миттю, коли на обличчі Ади миготіли емоції — шок, підозра, а потім крихка, недовірлива надія.
Її рот відкрився в ідеальну «О», обличчя застигло в комічно приголомшеному виразі.
І хто б міг її звинуватити? Це були слова, які вона не почула б навіть у найсміливіших мріях.
Її обдурили, позбавивши законного права, але вона ковтала свій гнів заради улюбленого батька, нікчемного молодшого брата та родинного імені. Роки були до неї далеко не ласкаві — завдяки цьому нікчемному Фрею.
А тепер я тут, пропонуючи їй надію… немов світло в кінці тунелю.
— Фрей… Що ти таке? Клянуся, якщо це ще одна твоя хижа гра—
Я не дав їй закінчити. Замість цього я швидко кинув наступні слова — ті, що остаточно вирішать це питання.
— Контракт Аури.
Очі Ади розширилися. — Що?!
Я усміхнувся.
— Я підпишу Контракт Аури. Навряд чи навіть ти сумніваєшся у моїй щирості, правда?
Вона видимo затремтіла, і я насолоджувався кожним її рухом.
Контракт Аури був системою, яку я створив для свого протагоніста Сноу — обов’язковий договір, де обидві сторони присягалися під смертельним покаранням. Порушив умови — і Аура у твоїх жилах вибухне всередині тіла, перетворюючи на м’ясний фарш.
У цьому світі сильнішого гаранта не існувало.
Тремтіння Ади посилилося, коли вона промовила:
— Фрей… навіщо ти це робиш? Ти жартуєш, правда? Ти граєшся зі мною… Так, саме так… Немає жодної причини відмовлятися від свого титулу. Ти нічого не отримуєш від цього…
Я відповів спокійно:
— Я сказав, що підпишу Контракт Аури. Це звучить як жарт для тебе? І хто сказав, що я нічого не отримую? Є кілька речей, які я хотів би отримати від тебе натомість.
Її обличчя потемніло, очі наповнилися підозрою, коли я згадав, що хочу щось взяти від неї. Але я був впевнений — вона не відмовиться.
Так само, як я пройду через саме пекло, щоб втекти з цієї історії, вона продасть душу, щоб отримати те, що їй належить.
Це була моя найпотужніша зброя тут — знання кожної нитки цієї казки, яку я сплів.
Я ще раз глянув на свої показники… Слабкий. Я був надто слабкий.
Не кажучи вже про сплячу ауру рангу SSS, яка ще не активувалася… все інше було відверто жалюгідним.
Мені потрібно було зміцнити себе максимально, і перший крок починався з Ади — яка допоможе мені.
Все починалося тут.
Між нерішучою Адою та впевненим Фреєм мала розгорнутися ще одна випробування — таємниці якої ніхто ще не міг передбачити.