Розділ 38: Повернення до шкільного життя

— Очима Фрея Старлайта —

...

...

...

— Гадаю, це правильний шлях…

Нарешті я дістався секції, призначеної для Класу B.

Було вже пізно, тож навколо нікого не було.

Після перевірки номерів кімнат я, нарешті, знайшов свою: «1Y-B9» — рік і клас.

— То, це моя нова кімната…

Як іронічно… Стільки часу знадобилося, щоб потрапити сюди. Хоч це й був мій перший день у храмі, але він уже встиг стати насиченим подіями.

Замок працював так само, як у готелях мого світу, тож я провів карткою, і двері з м’яким клацанням відчинилися, відкриваючи інтер’єр.

— Хмм?

Переді мною розкинувся просторий вітальний зал із кількома диванами, умебльований усім необхідним.

Місце мало аристократичну атмосферу, цілком відповідну своїй репутації найкращого житла в храмі.

Проста завіса відділяла вітальню від кухні, а з іншого боку була спальня з ванною кімнатою.

Я не втримався й розсміявся.

— Це не кімната… Це ціла квартира.

Я міг би прожити тут решту життя без жодних турбот.

Саме такий рівень зручностей і був однією з причин, чому деякі високорейтингові учні ніколи не залишали храм. Адже не кожен народився в родині аристократів…

Я швидко розпакував небагато речей, що зберігалися в моєму кільці.

Раніше його забрали під час перевірки безпеки храму. Моє серце тоді мало не зупинилося — всередині був мій ноутбук. На щастя, вони нічого не виявили.

Коли все було на своїх місцях, я сів за підготовлений для мене стіл і ввімкнув ноутбук.

— Подивимось, що в нас тут…

Сьогодні я зв’язався з небезпечними людьми — наприклад, із принцом.

Але я відсунув ці проблеми на задній план.

Щось інше не давало мені спокою… та спроба вбивства.

Тоді я був абсолютно беззахисним перед магом. Його закляття подіяло прямо на мене.

Так, потужним закляттям потрібен час на проголошення, але це стосується лише магів нижчого рівня.

Адже маги рангу S і вище мають миттєве накладання заклять.

Якщо мені колись доведеться зустрітися з таким… це буде катастрофа.

Іронічно, але перша велика подія в храмі буде викликана саме магом.

— Треба щось із цим робити…

Рішення було простим.

Я перейшов у розділ «Біо» і почав довільно набирати текст.

Здібність: Імунітет до магії.

Користувач отримує вроджену стійкість до магії. Будь-яке закляття, що потрапляє в його сферу, миттєво нейтралізується.

Я записав бажану здатність і почекав на результат.

Вартість: 100,000 очок.

[Примітка системи: Думаєш, усе так просто? Ліпше порахуй волоски на своїй дупці, перш ніж назбираєш стільки балів.]

На моєму чолі сіпнулася вена.

Я розумів, чому така потужна здатність коштує дорого… але чому, до біса, ця дурна система з мене глузує?!

Я нахилився ближче до камери ноутбука, примруживши очі.

— Це не те, що мала б говорити система. Хтось говорить зі мною з-за цього клятого екрану, чи не так?! Чому б тобі не показатися й не сказати це мені в обличчя?!

Покрутившись ще трохи без відповіді, я здався.

— Гаразд… повернімося до важливішого.

100,000 очок — надто багато для мене… але я ще не збирався здаватися.

Завжди є лазівка.

Я переписав здатність із тими самими параметрами, але цього разу додав додаткову умову.

— В обмін на імунітет до магії користувач назавжди втрачає здатність користуватися будь-якою магією.

А як щодо цього?

Це була величезна ставка. Магія в цьому світі була безмежною — опанувавши її, можна було практично все.

Це могло стати неймовірною перевагою, але мені бракувало знань про систему магії, не кажучи вже про її справжню природу. Це був найскладніший аспект цього світу.

Тож я вирішив відмовитися… Зрештою, я вже обрав шлях мечника.

Я дочекався відповіді системи.

Вартість: 25 000 очок .

[Примітка системи: Непогано, але ти все ще наївний.]

Широка усмішка розтягнула мої губи.

Ігноруючи саркастичне зауваження системи… воно спрацювало.

Чим більше обмежень я додавав, тим нижчою ставала ціна.

Це була цінна інформація на майбутнє.

Адже я щойно зменшив початкову вартість на 75%.

Але навіть так 25 000 балів було забагато для мене зараз.

Поточна кількість очок: 4 700.

— Чорт…

Через минулу недбалість я втратив 2 000 балів, щоб отримати імунітет до отрути.

4 700 — зовсім недостатньо.

— Цього замало…

Потрібно було вигадати ще щось.

Я напружено думав над рішенням.

Нарешті набрав наступну ідею.

Обмеження: імунітет до магії активується лише при фізичному контакті з ціллю.

Це ставило мене в жахливе становище.

Маги — майстри дальнього бою, і підійти достатньо близько, щоб доторкнутися, майже неможливо.

Але іншого вибору не було.

Якщо правильно використати, навіть із цими недоліками здатність залишалася надзвичайно потужною.

Я затамував подих, очікуючи відповіді системи.

Вартість: 10 000 очок.

[Примітка системи: Ти й справді впертий… Це остання знижка, навіть якщо наступного разу запропонуєш власну дупу.]

Я вдарив по екрані ноутбука.

— Тупа система…

Попри дурні коментарі, мені вдалося знизити ціну до 10 000 балів — набагато краще, ніж раніше.

Але й цього разу в мене не було достатньо, щоб придбати здатність.

Це означало, що лишався лише один шлях…

— Завдання.

Потрібно виконати якісь дурні місії.

Я відкрив список завдань, сподіваючись, що система не вигадає нічого надто божевільного.

Відтоді, як я залишив Тіньову Секту, прості завдання на кшталт віджимань чи пробіжок зникли.

Тепер система мала повну свободу «творчості».

І ось вони…

---

Побічні завдання:

— Зізнатися дівчині з Елітного Класу: 200 очок.

— Перемогти у поєдинку 1 на 1 одного з наступних:

Сноу Леонхарт: 1 000 очок

Гоуст Умбра: 750 очок

Серіс Мунлайт: 500 очок

— Ляснути імператора Маекара Валеріона по обличчю: 10 000 очок.

— Пройтися голим по Елітному Гуртожитку: 500 очок.

---

Основні завдання: (порожньо)

Фінальне завдання: Перемогти у Вікторіаді.

Я довго втуплювався в екран.

Потім повільно прикрив обличчя рукою.

— Ви серйозно?..

Завдання були або абсурдними, або смертельно небезпечними.

Зізнатися дівчині? Пройтися голяка?

Творець цієї системи — дитина? Чи він просто отримує задоволення, знущаючись із мене?

І навіть не варто згадувати про ляпас Маекару.

Найсильнішій людині, яка зараз живе.

На додачу система зручно підкинула рівно стільки балів, скільки мені бракує.

— Гарна спроба, клята системо… але я не самогубець.

З іншого боку… зустрітися з головними персонажами й перемогти їх — складно, але не неможливо.

— Можливо, варто спробувати…

Голова розколювалась, тож я закрив ноутбук і впав на ліжко.

Воно було не таким величезним, як у Секті, але цілком зручним.

Видих.

Мати справу з головними персонажами виявилося складніше, ніж я думав…

Але це було необхідно.

Я міг удавати й триматися подалі від Елітного Класу…

На жаль, це не варіант.

Основні події крутяться довкола цього класу.

Там є речі, які мені потрібні, і здобути їх можна лише беручи участь.

Я ж не зможу перемогти протагоніста без цього…

Замріяно провів пальцем по татуюванню змія на руці, думаючи про протагоніста.

— Знаєш, Балеріоне… ти ніколи не мав опинитися зі мною.

Балеріон — меч, яким Сноу користувався значну частину сюжету.

Його привласнення вже змінило безліч подій.

Але кого це хвилює?

— Він упорається… зрештою, протагоніст, якого я створив, не такий уже й слабак.

І я ж йому не мати, щоб розчищати шлях.

Поринувши в думки, я поступово поринув у сон…

---

Наступного ранку я ледь спромігся прокинутися вчасно.

— Чорт забирай.

Вставати рано й іти до школи… скільки вже часу минуло з мого останнього такого ранку?

Після довгої внутрішньої боротьби, я нарешті виповз із ліжка та швидко прийняв душ. Вийшовши, кинув погляд у дзеркало.

— Можливо, я й не зрівняюся зі Сноу зовнішністю… але все ж один із найгарніших чоловіків у цьому світі.

Розглядаючи власні риси, я помітив, як вони подорослішали з часу, коли я покинув Землі Кошмарів. Великі темні очі й бліда, майже привидна шкіра — чорт, я сам ледь не закохався у власне відображення.

— Обережно, леді, а то втратите розум ~

Нахабно полестивши самому собі, я зав’язав довге волосся назад і, досі голий, рушив до гардероба.

Всередині пластикового пакета лежала бездоганно біла форма академії.

— І мені справді доведеться це носити?

Неохоче я вдягнув її. Після останньої перевірки в дзеркалі й закинувши ноутбук у кільце, вийшов.

— Починаються… мої страждання.

Звірившись із розкладом, я відмітив перший урок.

Навчальна програма складалася з теоретичних і практичних занять, деякі були необов’язковими, інші обов’язковими.

Кожен предмет присвячувався різним дисциплінам — перший урок мав назву «Основи Аури».

— Теоретичний клас, га?

Я вирушив туди сам.

---

Блукання величезними коридорами академії нагадувало нескінченний лабіринт — я ледь не заблукав.

Поглянувши на годинник, зрозумів, що вже запізнююсь.

Зупинившись перед дверима аудиторії, я вагався мить, а тоді штовхнув їх.

Всередині розкинувся просторий зал, схожий на багаторівневу лекційну аудиторію, що спускається з верхніх рядів до самого низу.

Внизу містилась велика бойова арена, а за нею височіла масивна чорна дошка.

— Нарешті ти вирішив удостоїти нас своєю присутністю… студент Фрей Старлайт.

Усі погляди одночасно звернулися до мене.

У передній частині класу стояв низький старий чоловік із диким, скуйовдженим волоссям — наче його вдарила блискавка — що одразу нагадало мені Ейнштейна.

На ньому були круглі окуляри зі спіральним візерунком та довгий білий лабораторний халат поверх ділового костюма.

— Бляха… це ж, здається, він?

Я швидко попрямував до вільного місця, кинувши вибачення.

— Я заблукав дорогою.

— Пробачаю цього разу, але це твоє останнє попередження, хлопче.

— Звісно.

Я вмостився в затишному кутку, намагаючись не привертати зайвої уваги.

Професор Александр Флемінґ.

Я не збирався псувати з ним стосунки — цей божевільний старий був аурокористувачем рангу S з лячним рівнем майстерності.

Замислившись, я помітив, що хтось мені махає.

— Це… принц Еґон?

Озирнувшись, я зрозумів, що це спільний урок секцій А та B.

Чорт, я ж не хотів зустрітися з Еґоном так рано.

На щастя, він не підійшов до мене, попри те що називав нас «друзями», — і це значно спрощувало справу.

Пробігши поглядом по залі та запам’ятавши розташування всіх, я знову зосередився на професорові Флемінґу.

Стоячи, склавши руки за спиною, він раптом промовив:

— Знаю, ви щойно влаштувалися, але прошу всіх спуститися сюди.

Почувши це, я одразу здогадався, що буде далі.

Секція А під проводом принца Еґона рушила першою, за нею секція B, очолювана принцесою.

Я злився з групою, намагаючись не виділятися — особливо коли помітив, що Санса уважно спостерігає за мною.

— Вона справді налаштована серйозно, га…

Зітхнувши, я рушив униз.

У цей момент я впіймав погляд хлопця блондина, який дивився на мене з очевидною зневагою.

Завдяки досвіду, набутому після отримання цього тіла, я одразу впізнав вираз презирства.

Але…

— Хто, до біса, це такий?

Я його не впізнавав, окрім того, що він мій однокласник.

Вирішивши не звертати уваги, я пройшов повз.

Зрозумівши, що я не реагую, хлопець насупився, але не наважився на щось різке під час уроку.

— Про спокійне шкільне життя можна забути…

Коли всі зібралися на платформі, професор Флемінґ поставив у центр дивний прилад.

— Чи знаєте ви, що це таке?

Його погляд ковзнув по нас у чеканні.

Знайоме обличчя підняло руку — Адріана.

Він кивнув їй, і вона жваво відповіла.

Бачачи, як ця колись боязка дівчина, що раніше тікала від мене, тепер із захопленням рветься відповідати, я одразу зрозумів: справжня книжкова миша.

— Це Елементальний сканер.

— Вірно!

Професор Флемінґ широко всміхнувся й продовжив пояснення з помітним запалом.

— Знаю, більшість із вас уже знає свій елемент, але ніщо не є абсолютним.

— Адже чимало людей пробуджують додаткові елементи пізніше в житті.

Погладивши пристрій, він додав:

— Тому ми проведемо цей простий тест, щоб підтвердити ваші здібності.

Після короткого вступу професор відступив убік і вказав на прилад.

— Підходьте по черзі й кладіть руки на сканер.

Усі слухняно виконали.

Першим, звісно ж, вийшов найкращий студент — Сноу, звісно.

На моїх устах з’явилася посмішка.

Зараз він покаже виставу.

Поклавши руку на сканер, Сноу блиснув золотими очима.

Аура хлинула в пристрій, змусивши його яскраво спалахнути.

Увесь клас ахнув від подиву — навіть професор Флемінґ не зміг приховати шоку.

Сканер випустив три чіткі промені — червоний, зелений і білий.

— Неможливо! Володар трьох елементів?!

Голос Флемінґа піднявся від недовіри, на мить затьмаривши професорську гідність.

— Вогонь, вітер… і світло!

Ігноруючи вигук професора, Сноу спокійно відняв руку й холоднокровно запитав:

— Цього достатньо?

Бачачи його стриману поведінку, професор Флемінґ лише раз по раз кивав, тоді як решта класу гомоніла в захопленні.

А я… я тільки зітхнув.

— Чого вони так дивуються?

Я глянув на руку Сноу.

Він носив особливий перстень.

Можливо, він обдурив усіх інших — але не мене.

Сноу володів усіма шістьма елементами.

Світлом, Вогнем, Вітром, Темрявою, Землею та Водою.

Але наразі він вирішив приховати справжню силу.

Той перстень особисто дав йому ректор Бладмейдер, коли привів сюди. Він запечатав три елементи, що й призвело до нинішньої «скромної» демонстрації.

Я не стримав тихого сміху.

Цікаво, що буде, коли вони дізнаються, що він здатен керувати всіма шістьма?

Це видовище я чекатиму з нетерпінням.