Розділ 36: Еґон Валеріон (1)

— Очима Фрея Старлайта —

...

...

...

Отже, я знову опинився у тому самому величезному залі очікування, що й раніше.

Картина переді мною повторювалась, за винятком однієї важливої деталі — цього разу я був тут сам.

— Усі вже розійшлися по кімнатах?

Я піднявся сходами на перший поверх.

— Поки що перевірю свою кімнату…

Елітний гуртожиток складався з семи поверхів.

Кожен поверх призначався для свого навчального року, тож, природно, я мав бути на першому, як першокурсник.

Діставшись потрібного місця, я побачив, що шлях далі розходився у два боки.

Не знаючи, куди йти, я навмання обрав праворуч.

Місце вражало розмірами й мало чимало додаткових приміщень, окрім студентських кімнат.

Гуртожиток був спільним для хлопців і дівчат, тож не дивно було бачити чоловічі та жіночі кімнати поруч.

— Оцей клятий директор…

Він видав ту лякаючу промову про війну й інше, а на ділі все виявилося повністю протилежним його словам.

Зрештою, людство ще зовсім недавно стояло на межі вимирання, тож, здається, вони тонко заохочували «продовження роду» серед еліти.

Занурений у думки, я продовжував блукати, аж поки збоку не пролунала жіноча репліка.

— Гей, що ти тут робиш?

Я мимоволі повернувся на голос і побачив дівчину з вогненно-червоним волоссям, палаючими очима та блідою шкірою.

Вона сиділа на розкішному дивані, у зручній, невимушеній позі.

Її погляд був зухвалим, коли вона заговорила.

Зачекай… Вогняне волосся і зарозумілий вираз… Невже це Скаріт?

Я без зусиль упізнавав героїв власного роману. Ця дівчина була не хто інша, як Скаріт Санлайт, донька Лорда Дому Санлайт.

А це означало лише одне: я натрапив на когось проблемного.

— Гей, я до тебе звертаюся! Ти що, глухий?

Я обернувся до неї з усмішкою.

— Чудово чую.

— Хмм. Якщо чуєш, то марш звідси.

Схоже, я випадково забрів у сектор Класу А, але її зверхній тон мене дратував, тож я вирішив трохи піддражнити.

— О? А чому я маю йти?

— Ти дурень чи що? Це сектор Класу А — таким, як ти, тут не місце.

Її слова були такі ж гострі, як і її погляд.

— Вибач, але я не бачив жодного правила, що забороняє мені тут бути. Чи, може, лорд Іріс купив це місце без мого відома?

Щойно я згадав ім’я її батька, навколо її тіла спалахнули язики полум’я.

— Негідник… Що ти щойно сказав?!

Почувши її ворожий тон, я лише засміявся.

— Гадаю, ти все чудово почула.

— Схоже, когось треба викинути звідси силоміць.

Вона підвелася, а я лише хмикнув.

— О? І хто ж це зробить?

Вона насупилася на мою репліку.

— Хіба мене недостатньо, щоб привернути твою увагу?

У відповідь я недбало підняв руки.

— Єдине, що я бачу — це твою завелику дупцю~

Судячи з того, як її обличчя враз почервоніло, я точно зачепив потрібну струну. Наступної миті величезна вогняна куля полетіла просто в мене.

На щастя, я встиг ухилитися без жодних труднощів.

Полум’я врізалося в стіну, але вона виявилася досить міцною, щоб витримати удар.

— Гей, не гарячкуй. Я що, щось не те сказав?

— Негідник!

Я спостерігав, як Скаріт кинулася на мене. Я знав, що вона запальна, але не очікував прямого нападу.

Вочевидь, вона розуміла, що не може випускати масштабні атаки всередині гуртожитку, аби не нарватися на покарання, тож вкрила руки полум’ям і ринула вперед на мене.

— Ближній бій, га? Типовий безрозсудний крок…

Вона сипала ударами з вогняною люттю, але її атаки були такими передбачуваними, що мені навіть не знадобилося активувати «Око Яструба».

— Дорога моя, якщо ти мене так хочеш, нема потреби поспішати. Я ж нікуди не тікаю~

Я продовжував дражнити її, а її обличчя ставало дедалі червонішим — цього разу від чистого роздратування. Як би вона не намагалася, жоден удар не досягав цілі.

— Ти боягузлива псина, яка вміє тільки ухилятися!

— Який брудний ротик у тебе.

Різким рухом я схопив її палаючий кулак і зробив свій хід.

— Вибач, але я не настільки благородний, щоб стримуватися — особливо з такою норовливою дівчиною, як ти~

Одним ударом ногою в живіт я відправив її прямо в найближчу стіну.

Недбало засунув руки в кишені.

— Дякую за розминку.

Я повернувся, аби піти, ігноруючи її кашель та прокльони.

— Негідник… кх… Куди це ти зібрався?!

— А куди ж іще? У свою кімнату, звісно. Це ж не мій сектор. І до речі, моє ім’я Фрей, а не «негідник».

Я пішов далі, не зважаючи на її роздратовані крики — аж раптом завмер, коли поряд з неймовірною швидкістю просвистів палаючий меч.

— Око Яструба.

Поєднавши «Око Яструба» з «Примарним кроком», я ледь ухилився від удару, який мало не зніс мені голову.

Опинившись на безпечній відстані, я кинув погляд на нападника.

Переді мною стояв хлопець приблизно мого віку з вогненно-червоним волоссям і палаючими, мов жар, очима, міцно стиснувши в руці довгий меч.

— Еван!

Голос Скаріт лише підтвердив мої підозри щодо його особи.

— Чудово. Спочатку сестра, тепер брат… Здається, діти Іріс вирішили припертися до мене.

Еван Санлайт поглянув на сестру, а обличчя його спотворилося від гніву.

— Як ти смів так з нею поводитися?!

— Повіриш, якщо я скажу, що це вона почала першою?

Судячи з виразу на його обличчі, пояснення його не цікавили. Без вагань він кинувся на мене, полум’я крутилася навколо нього лютим вихором.

Цього разу мені довелося діяти серйозно. Мій суперник був фехтувальником, тож я швидко викликав клинок із кільця.

Темна аура огорнула мене, і я ринув уперед назустріч йому.

У межах елітного гуртожитку кривавий промінь й чорний розмитий силует зіткнулися в жорстокому зіткненні — але в останню мить їхнє протистояння було перервано.

Щойно наші мечі мали стикнутися, між нами точно влучила блискавка.

Ми обидва інстинктивно відскочили, ледь уникнувши електричного удару.

Я повернувся до джерела атаки й помітив хлопця з золотим волоссям і сяючими очима.

— Не могли б ви припинити ці дурниці? Це гуртожиток, а не тренувальний майданчик, знаєте.

Хоч він і посміхався, Еван і Скаріт миттєво завмерли.

Принц Еґон Валеріон.

Він крокував до мене з тією ж спокійною посмішкою.

— Фрей Старлайт, яке співпадіння… Я якраз тебе шукав.

Я підняв брову.

— Ти шукав мене?

Я миттєво зайняв серйозну позу. Принц переді мною не був людиною, яку можна сприймати легковажно.

Еґон Валеріон…

Чого ти хочеш від мене?

…

…

…

Блискавки тріщали й вибухали навколо хлопця, що стояв переді мною.

Еґон Валеріон. Чого він від мене хоче?

— Давайте покінчимо з цим безглуздим конфліктом. Зрештою, багато очей спостерігають за нами прямо зараз…

Він плеснув долонями.

Його слова мали незаперечну вагу. Еван і Скар — обидва — залишилися паралізованими, не наважуючись зробити жодного руху.

Еґон Валеріон… Чи встиг він уже залучити родину Санлайт на свій бік?

Незалежно від цього, він був правий. З того моменту, як Скаріт напала, я відчував присутність кількох могутніх фігур, що спостерігали з відстані.

Можливо, це були старшокурсники, як ми, або люди, що працюють тут… Якщо б ситуація загострилася, вони могли втрутитися в будь-який момент.

Звісно, я це усвідомлював, тому не перестарався у своїх діях.

Але я не очікував, що він зверне на мене увагу… Принц Еґон.

Він наближався з посмішкою — я знав, що вона фальшива.

— Я тебе шукав… Фрей Старлайт.

— Шукав мене?

Він кивнув.

Я зберігав спокій, знаючи, з якою людиною маю справу.

— Чим можу служити принцу?

— Формальності не потрібні… Можна просто Еґон.

Він усміхнувся й жестом запросив мене слідувати за собою.

— Іди. Тут ми не повинні обговорювати це.

— Звісно.

Я обережно пішов за ним.

Перед тим як ми рушили, він дав останній наказ:

— Можете йти. Скаріт, Еван — далі я розберусь сам.

Вони без заперечень підкорилися.

Подивися на це… дика Скаріт насправді слухається когось — а не свого батька.

З Еґоном мені потрібно було бути обережнішим, ніж із кимось іншим.

Чи він найсильніший?

Ні. Його сила була значною, але порівняно з монстрами на кшталт Сноу чи Гоуста, він нічого не вартий.

Чи він найрозумніший?

Знову ні. Багато людей були значно розумніші за нього.

Тоді чому я мав його остерігатися?

Відповідь була проста.

Цей хлопець — змія у людській шкірі.

Та посмішка, та поведінка — усе це гра.

Він дозволяв бачити людям лише те, що сам хотів показати.

Тінь, що маніпулює грою з-за лаштунків.

Якщо опинитися на його шляху… це найгірший сценарій.

Бо він не зупиниться на твоєму знищенні.

Він націлиться на все, що тобі дороге — твою родину, друзів…

Він зробить усе, щоб спостерігати за стражданнями своїх ворогів.

Саме тому я був насторожі, хоча не міг не пожалкувати принцесу Сансу, яка мусила мати з ним справу безпосередньо.

Я був тим, хто створив його. Більше за всіх інших я знав, на що він здатний. Саме тому я приблизно розумів, чому він шукає мене.