— Очима Фрея Старлайта —
— Іди до свого класу…
Я майже інстинктивно рушив ліворуч, кроки майже механічні.
Мій погляд ковзав по обличчях, а думки гарячково намагалися впізнати кожного з тих, кого я колись так ретельно вимальовував у своїй уяві. Я вдивлявся в риси, у статуру — у кожну деталь.
Це були шедеври, які створив я.
І тепер вони стояли переді мною.
Одного за одним, я впізнавав їх. Але раптом мій погляд зупинився на одній постаті.
На диво… він теж дивився на мене.
Він стояв попереду, обличчя його було непроникним. Сніжно-білий піджак різко контрастував із чорними джинсами, а волосся сяяло чистішим за саме моє існування. Золоті очі мерехтіли в світлі, а гострі риси обличчя мали ту бездоганну витонченість, що змусила б будь-яку дівчину втратити голову.
Хлопець настільки вражаючий, що навіть найкращі корейські ідоли заплакали б у кутку.
Він був іншим. Особливим.
Більшість головних героїв я змальовував зі своїх друзів, їхні характери віддзеркалювали реальні прототипи.
Але не він.
Сноу — головний герой. Персонаж, створений за образом того, ким я сам прагнув стати.
Усе, чим я колись мріяв бути, втілилося в цьому чоловікові, що стояв тепер переді мною.
Я не міг відвести очей.
Звісно, він був кмітливим. Помітив мій пильний погляд і відповів на нього інстинктивно.
Напевно, сприйняв це як виклик, бо наступної миті хвиля аури накотилася на мене, змусивши відвернути голову.
— От падлюка… він справді це зробив.
Я вже збирався відповісти, коли раптом на мене звалився нищівний тиск, що виходив від дівчини спереду.
— Ціную ваш запал, але буду вдячна, якщо збережете його до початку занять, гаразд?
Вона була тендітна, з білим волоссям і ніжними рисами, але владний тон голосу видавав силу, що аж ніяк не пасувала її юному вигляду.
Упізнати її було легко — з такою харизмою вона могла бути лише однією.
Поклавши руку на груди, вона витончено представилася:
— Дозвольте представитися. Мене звати Еллен Вайт, президент Елітної Студентської Ради. Приємно з вами познайомитися~
Я мимоволі замовк. Провокувати когось із таким характером і такою силою я точно не збирався.
— Ха?! Така дрібна дівчинка — і президент? Що за жарт?
О, почалося…
Вперед вийшов здоровенний хлопець — широкоплечий, із довгим чорним волоссям, різкими рисами та насупленим поглядом. Його тіло випромінювало чисту міць.
Я не втримався й хмикнув.
Рагна Клауд — один із найбожевільніших персонажів, яких я коли-небудь створював.
Крокуючи вперед, він загримів на дівчину:
— Слухай, малявко. Відійди й припини цей цирк. Якщо ти президент, то я, виходить, директор цього місця.
Рагна штовхнув її плечем, почухав потилицю й пробурмотів:
— Чорт забирай… стояти в черзі через якусь крихітку? Вони що, знущаються?
Я ледве стримав сміх, очікуючи неминучого.
Дарма ти це зробив, Рагно…
Я бачив, як на обличчі Еллен спалахнуло роздратування, немов вулкан от-от вибухне.
Вона виглядала навіть мило — наче дитина, в якої відібрали цукерку.
Але зовнішність оманлива.
Губи Еллен вигнулися у холодну усмішку, і пролунав її голос:
— Для початку… стань на коліна.
Одна-єдина команда.
Хвиля звуку пролетіла повітрям і вдарила Рагну саме в ту мить, коли він збирався піднятися сходами.
Я дивився в захваті.
Це була вища властивість стихії вітру — звук.
Рагна впав на коліна, усе його тіло стискала невидима сила.
Його м’язи напружилися, жили надулися, але спротив був марним.
Еллен повільно підійшла до нього, крок за кроком, поки не опинилася поруч. Тепер, коли він стояв навколішки, вона нарешті стала вищою — і це її, схоже, цілком задовольнило.
Вона простягнула руку, ніжно провела пальцями по його щоці й розтягнула усмішку:
— Подивіться, яке милий хлопчик мені трапився. Хіба він не чудо? Старша сестричка добре про тебе подбає~
— Ха?!
Рагна загарчав від люті, жили на його чолі небезпечно пульсували.
Його тіло вибухнуло руйнівною аурою в марній спробі вирватися. Але кожне слово Еллен лише посилювало тягар, що тиснув на нього, наче ціла гора.
— Малюк сердиться? Сердиться, так?
Еллен тихо засміялася, розкуйовджуючи йому волосся, мов дитині.
— Дам тобі цукерку, тільки не плач, гаразд?
— Ти… суко!
Рагна так стиснув зуби, що з губ зірвалася тонка цівка крові.
З неймовірним зусиллям він ударив ногою об підлогу й підвівся на одне коліно. Навіть Еллен здивовано підняла брову.
— Що ти там сказав, га? Дитина? Я розтрощу твою крихітну голову!
Його опір під таким тиском вражав.
Але вистава добігала кінця.
Еллен легенько торкнулася його чола й прошепотіла:
— Спи.
Одне слово.
Звукова хвиля вдарила в його череп, немов сотня бойових барабанів.
Рагна знепритомнів.
— Невиховані малолітки…
Еллен зітхнула. Попри тендітну статуру, вона була вже на шостому курсі — на п’ять років старша за нас.
І щойно двома словами зламала одного з найсильніших талантів тут.
Не дивно. Вона була настільки могутньою, що змогла залишити храм і завоювати власне місце у світі.
Вона вже відкривала рота, аби продовжити, коли вперед ступила інша дівчина.
— Чи не могли б ви цього разу пробачити… міс Еллен?
Еллен перевела погляд на неї — і я зробив те саме.
Я не впізнавав її.
Але мав приблизну здогадку.
Хвилясте золоте волосся, сяючі золоті очі.
Неймовірна краса, бездоганна шкіра, граційна постава.
Вона стала між Еллен і Рагною, немов захищаючи його.
— Він із мого класу, тож я беру відповідальність. Перепрошую.
Обличчя Еллен миттю пом’якшало, а на губах розквітла тепла усмішка.
— Та що ти таке кажеш?! Як я можу сердитися на мою дорогу принцесу?!
Уся ворожість розвіялася, замінившись теплою ніжністю, коли вона обійняла дівчину.
Але сумнівів не лишалося.
Ця дівчина була аномалією.
Джокером у колоді.
Принцесою, яка мала померти… і все ж стояла тут, жива.
Я лише гадки мав, наскільки це зруйнує сюжет.
Після короткого обміну словами принцеса повернулася на своє місце, Еллен теж відступила, а непритомне тіло Рагни відтягли вбік.
Решта ж мовчки спостерігали, надто обережні, щоб говорити — ніхто з нас не хотів бути наступним.
— Ах~ Ах~ Вибачте, вибачте! Забудьте, що ви щойно бачили~
Еллен весело плеснула в долоні й продовжила, усміхаючись так, ніби нічого не сталося.
— Отже, отже! Новий рік в Елітному Гуртожитку! Але цього року все буде інакше, чи не так?
Вона зробила паузу й додала:
— Ви — еліта з еліт, найсильніші таланти цього світу. Пишайтеся цим.
Склавши тонкі долоні разом, Еллен широко усміхнулася:
— Зазвичай клас А має перевагу над класом B — як ви знаєте. Але цього року все інакше. Причина проста… крокуйте вперед.
За її сигналом із обох класів виступили двоє — юнак і дівчина.
Першою була та сама принцеса.
Другим — юнак, що ніби віддзеркалював її: золоте волосся, сяючі золоті очі.
Принц… Еґон Валеріон.
— І вперше за багато років у нас є представники королівської родини в елітному класі! Особистий наказ Імператора!
— Цього разу класи А та B рівні. Таланти розподілені порівну. Принц Еґон Валеріон очолить клас А, а принцеса Санса Валеріон — клас B.
Голос Еллен бринів від захвату, коли вона проголосила:
— Це війна між класами! Змагайтеся, боріться й набирайте якомога більше балів! Переможці отримають безліч привілеїв… і зроблять вирішальний крок до трону. Тож викладіться на повну!
Санса Валеріон мовчки кивнула, а Еґон відповів їй дружньою усмішкою.
А я? Лише насупився.
Не встиг я як слід оговтатися після власного порятунку від смерті, як карта-Джокер уже втручалася в мій сюжет.
У цьому світі стать чи вік не мали жодного значення для спадкоємності — трон діставався лише найсильнішому. І тепер, здавалося, вони втягнули навіть храм у свої жалюгідні ігри влади.
Головні персонажі, які мали зібратися в одному класі, були розділені на два.
Клас А, що мав безумовно перевершувати клас B, якимось дивом став йому рівнею.
— Чорт забирай.
У скроні відбивався головний біль. Хаос. Мій сюжет остаточно зійшов із рейок.
Що буде далі? Я й гадки не мав. Але, хоч як там, ми прямували в невідомість.
Заглибившись у думки, я ледь чув голос Еллен, яка продовжувала говорити:
— Ваші кімнати готові. План будівлі вказаний на картці, перевірите пізніше. Шкільна форма теж чекає у ваших кімнатах — зазирніть~
Шкільна форма? Прекрасно. Тепер мене ще й у шкільний костюмчик запхають.
Після кількох прощальних слів Еллен і її супутники нарешті залишили нас, давши змогу вільно зітхнути.
Навколо мене інші вже встигли згуртуватися в малі групки — мене ж лишили осторонь.
Швидкі, нічого не скажеш.
Удалині я помітив Адріану — ту саму дівчину, що раніше втекла від мене. Вона здригнулася, щойно наші погляди зустрілися.
Я зітхнув. Я ж тебе не кусатиму, знаєш…
Спершу я подумав, що залишуся наодинці, але неочікувано знайоме обличчя наблизилося з грайливою усмішкою.
— Привіт, кузене~
Дівчина з білим волоссям і чорними очима — безпомилкові риси родини Старлайт.
Я насупився.
— Клана?! Що ти тут робиш?
Замість відповіді вона тихо засміялася й витягла знайому чорну картку.
— Що я тут роблю? Очевидно ж — прийшла до свого класу. Я ж тепер еліта~
На картці золотими літерами сяяли її ім’я та ранг: Клана Старлайт, Клас B-5.
Вона стояла вище за мене.
Але… хіба я колись писав, що такий персонаж може опинитися в елітному класі?
Клана схилила голову набік і лукаво всміхнулася:
— Що сталося? Думав, що тільки ти один потрапиш у еліту?
Замість того щоб дратуватися через її нахабне зближення, я вирішив підіграти.
— Чесно? Я здивований. Тим паче, я не бачу ніде Аемонда…
Я очікував, що вона розсердиться. Вона й справді на мить завмерла, але на диво лише розсміялася.
— Мій дурний братик опинився в Безодні. Схоже, він усе ж не тягнув на еліту~
— Жорстокі слова про власного близнюка. Мені навіть якось шкода його.
Вона лише весело хмикнула.
— Не переймайся, Фрею. Мені начхати на ту родину, тож провокувати мене марно~
— Справді? Важко віриться, враховуючи, що твій батько намагався мене вбити, а брат тільки й мріє про мою смерть…
Попри мої колючі слова, вона нахилилася ще ближче.
— Розслабся. Я не така, як мій батько чи дурнуватий брат… У цьому світі є дуже мало речей, що мене справді цікавлять~
Вона поклала тонку долоню мені на груди.
— І, здається… ти зумів привернути мою увагу~
По спині пробіг легкий холодок, але я зберіг незворушне обличчя.
— Що ти взагалі мелеш? Жартуєш наді мною?
— Анітрохи~ Як я можу ігнорувати того, хто прожив цілий рік у Землях Кошмарів? Уже цього досить, аби розворушити моє маленьке сердечко~
Я мимоволі відступив на кілька кроків.
Зачекай… мене щойно притискає до стіни сімнадцятирічна дівчина?!
Судячи з її дедалі ширшої усмішки, вона відверто насолоджувалася моїм збентеженням. Але раптом її вираз змінився.
— Схоже, наша маленька розмова тут закінчується. У тебе з’явився доволі важливий відвідувач~
Клана відступила вбік, звільняючи дорогу новій фігурі.
Що тепер?
Я напружився, коли побачив карту-Джокера — принцесу Сансу Валеріон.
Клана ледь вклонилася й відійшла, залишивши мене сам на сам із принцесою.
Я не знав, як поводитися. Чи варто вклонитися? Сказати щось?
Про неї я знав небагато, крім одного — вона мала бути дитячою подругою Фрея. Тією, що загине від його рук.
Санса ж проігнорувала будь-які формальності й привіталася просто:
— Привіт… Фрею.
Невже наші стосунки справді настільки близькі?
Намагаючись підібрати схожий тон, я кивнув:
— Привіт.
— Давненько не бачились… Ти так підріс.
Під пильними поглядами натовпу вона підійшла ще ближче — так, що між нами майже не лишилося простору.
Я не знав, як реагувати. Спершу думав, що вони з Фреєм були близькими друзями, та її наступний вчинок довів, наскільки я наївний.
Без попередження вона схопила мене за комір і потягла донизу, аж наші обличчя опинилися майже впритул — я відчував її тепле дихання на шкірі.
Довкола пролунали здивовані зойки, але я застиг, чекаючи її наступного кроку.
З незворушним виразом вона нахилилася й холодно прошепотіла:
— Я знаю все, Фрею. Тепер ми в одному класі, тож запам’ятай: я стежу за тобою. Навіть не думай робити дурниць… інакше не дивуйся наслідкам.
Я зустрівся з нею поглядом — Санса Валеріон.
Вона… погрожувала мені?
Здається, мій вираз видав мене, бо я розсміявся їй просто в обличчя.
— Я не проти, щоб за мною спостерігала така гарна дівчина, — сказав я спокійно, — але не підходь надто близько. Як ти сама сказала, ніколи не знаєш, що може статися, правда?
Я обережно зняв її руку з коміра й відступив.
— Мої руки чисті.
Я трохи підняв їх у жартівливому жесті капітуляції.
Обличчя Санси залишалося непроникним.
Я не мав жодного бажання розпочинати холодну війну з дочкою найсильнішої людини у світі, тож без вагань розвернувся й пішов геть.
На тепер… досить із мене цих клятих головних героїв.
Віддаляючись, я не помітив золотавих очей, що стежили за мною з тіні.
І навіть не здогадувався… що вже став центром уваги.
…
…
…
Я важко зітхнув, виходячи з будівлі. Повний безлад.
Діставши смарт-годинник, я відкрив базу даних класів. Переді мною з’явився детальний список учасників класів А та B.
Клас А:
A1: Сноу Леонхарт
A2: Гоуст Умбра
A3: Еґон Валеріон
A4: Дан Поларіс
A5: Скаріт Санлайт
A6: Еван Санлайт
…
A10: Арон Сміт
Клас B:
B1: Серіс Мунлайт
B2: Санса Валеріон
B3: Рагна Клауд
B4: Данзо Смешер
B5: Клана Старлайт
…
B9: Фрей Старлайт
— Усе змінилося… Події йдуть у невідомому напрямку.
Я стиснув кулаки, нагадуючи собі, заради чого я тут.
— Спокійно… Мені не обов’язково хвилюватися за долю цього світу. Я просто маю виконати свою місію.
З цими думками я відійшов від елітного гуртожитку.
Поки що… мені потрібно триматися якомога далі від цих клятих головних героїв.
Розділ 34: Чортові головні персонажі
Том 1
