Розділ 31: Храм

— Очима Фрея Старлайта —

...

...

...

— Фух…

Я глибоко вдихнув, погляд ковзнув по моєму понівеченому боями тілу.

— Ха-ха… Я виглядаю як суцільний безлад.

Поверхневі рани, нічого смертельного — і все ж такі травми я мав би уникнути.

Бої на межі життя й смерті вимагають абсолютної концентрації, повного занурення в бій.

Але мої думки блукали деінде. Скільки разів я завмирав, коли тіла противників падали на землю?

На щастя, вони були не надто вищого рівня. Якби це був убивця рангу B — або гірше — я б зараз сам лежав мертвий.

— Вбий зайві емоції.

Я ляснув себе по щоці й рушив уперед.

— Маги куди небезпечніші, ніж я думав… Коли мене перенесли в той окремий вимір, я нічого не міг зробити.

Я не мав жодного захисту проти магічних заклять — це була катастрофа.

— Потрібно щось із цим робити…

Раптом, гострий біль пронизав мою голову.

Я схопився за череп, намагаючись збагнути, що відбувається.

Пекельна мука розривала тіло, і я впав на одне коліно.

— Що, чорт забирай, відбувається?!

Тоді я помітив це — з однієї рани на руці сочилася густа зелена рідина.

— Це… отрута?

Біль посилився, світ почав обертатися навколо мене.

Чорт… Невже кинджали тих виродків були змащені отрутою?

— Який же я ідіот…

Вони були вбивцями. Звісно ж, вони хотіли мене не просто перемогти, а вбити.

Чорт.

Моя безрозсудна тактика залишила мене всіяного ранами — надто багатьма, щоб почуватися спокійно. Отрута вже мала розтікатися по жилах.

Я вилаявся, стискаючи зуби від нудоти й сліпучого болю.

— Треба щось робити.

Не вагаючись, я витяг свій персональний пристрій.

На щастя, у мене був вихід.

Я негайно придбав новий талант.

[Спротив отруті] — 2000 очок досягнень.

Поточні очки досягнень: 6700.

Клята система…

Перший талант коштував мені 500.

Другий — 1000.

А тепер цей вимагає 2000?!

Ціна подвоювалася щоразу.

У мене не було вибору. Я підтвердив покупку — і щойно це зробив, новий талант з’явився поруч з іншими.

Здавалося, ніби шматок самої моєї сутності вирвали зсередини.

За кілька секунд виснаження накрило мене з головою, і я провалився в темряву.

...

...

...

Легкий вітерець ковзнув по моєму обличчю, коли свідомість повільно поверталася.

Розплющивши очі, я побачив знайому стелю.

— Ласкаво просимо назад.

Скільки разів я вже прокидався під цим самим видом?

Усміхнувшись, я підвівся й виявив себе на ліжку — саме там, де все почалося.

Тіло було щільно перев’язане, усі рани старанно замотані.

Млява важкість у м’язах підказувала, що я був без тями досить довго.

У цей момент до кімнати увійшла Ада, її обличчя було сповнене тривоги.

— Фрей… Ти прокинувся.

— Ага… Скільки я був без свідомості?

Вона спершу вагалася, але, переконавшись, що зі мною все гаразд, сіла поруч.

— Це шостий день.

— Лайно.

Я різко підвівся.

— Це означає, що церемонія відкриття вже завтра!

Ада кинулася до мене, нажахана моїм неочікуваним рухом.

— Фрей, ти ще поранений! Що ти робиш?!

Але завмерла, коли я зняв пов’язки, відкриваючи повністю загоєне тіло — жодного шраму, жодної подряпини.

Після інциденту з Тіньовою Сектою, моє відновлення стало неприродно швидким.

Я усміхнувся, простягаючи руку.

— Бачиш? Я цілком здоровий.

— Неймовірно…

Ада вагалася, її очі пробігали по моїй колись пораненій шкірі. Вона навіть торкнулася місць, де були мої рани — і нічого не знайшла.

Я натягнув чорну сорочку з довгим рукавом і сів поруч із сестрою.

Переконавшись, що я справді одужав, вона нарешті перестала вагатися й поставила запитання, на яке я давно чекав.

— Фрей, що сталося? Я знайшла тебе непритомним, оточеного трупами… По-перше, лікарі приголомшили мене, сказавши, що ти був отруєний. А потім я дізналася, що ти маєш спротив отруті… Усе це зовсім не вкладається в голову.

Я тихо зітхнув.

Було лише питанням часу, коли світ почне помічати мої таланти.

Мене так довго вважали бездарним — звісно, такі реакції були неминучими.

Наступну півгодини я розповідав Аді все — як мене застали в засідку і що сталося потім.

Щодо мого спротиву отруті, я просто сказав, що нещодавно пробудив цей дар.

— Отже… хтось хоче твоєї смерті.

Я лише посміхнувся її словам.

— Хто б це міг бути? Відповідь очевидна, Адо… Є тільки один клятий старий, здатний на таке.

Ада задумливо поклала підборіддя на долоню.

— Ну, я б не була такою впевненою… Фрей, багато хто хоче твоєї смерті.

— Ох.

На мить я згадав, кому спершу належало це тіло — Фрею, покидьку.

Але ж він ще не встиг наробити стільки лиха… Невже список тих, хто бажає мені смерті, уже такий довгий?

— Але мушу визнати… Леонідас — найімовірніший підозрюваний.

Я кивнув.

— Ти знайшла якісь докази?

Вона похитала головою.

— Ні, вони працювали професійно… Не залишили жодного сліду.

Вона на мить замовкла, а тоді додала:

— Але я вже повідомила леді Кармен. Далі вона все владнає.

Я зітхнув, потерши скроню.

— Сподіваюся, що так…

...

...

...

Гори Оклас — штаб-квартира родини Старлайт

Офіс Леонідаса розірвав хаос — двері з гуркотом вибухнули всередину, врізавшись у стіну за його спиною.

Та старий навіть не здригнувся.

Він ледь підняв голову, і його погляд зустрівся з поглядом Кармен — холодним, пронизливим, мов у хижака, що вивчає свою здобич.

І тоді вона вдарила.

— Гей, старий… Не бажаєш пояснити, що чорт забирай, сталося? —

Відповідь Леонідаса прозвучала байдуже, майже зневажливо.

— Пояснити що?

— Ти чудово знаєш, про що я.

Він похитав головою.

— Як я маю знати, якщо ти не скажеш?

Кармен гримнула долонями по його столу так, що дерево ледь не тріснуло. Нахилилася вперед настільки, що могла відчути його подих, і заговорила голосом, сповненим насмішки.

— Довго ти ще гратимеш у ці ігри, старий? Кит як ти, намагається плавати в акваріумі… Невже тобі ще не набридло?

Леонідас залишався незворушним, мов вирізаний з каменю.

— Як я казав… Я не розумію, про що ти.

Запальний характер Кармен був легендарним, і байдужість Леонідаса лише підливала масла у вогонь.

— Я говорю про Фрея, чорт забирай! — вигукнула вона. — Він покинув свій пост, пройшов крізь саме пекло й ледве повернувся живим… То скажи мені

Вона схопила старого за комір.

— Чому, до біса, ти й далі полюєш на нього?!

На мить — лише на мить — очі Леонідаса потемніли.

Спогади сплили на поверхню.

Він сам, звалений на землю. Переможений. Принижений.

Перед ним стояв чоловік трохи за тридцять.

Придивившись, можна було помітити схожість — обличчя Фрея, але старше.

Або точніше, батька Фрея.

Чоловік тримав у руках величезний меч, а його чорні, мов вир, очі поглинали Леонідаса, позбавляючи останніх крихт гордості.

Ця сцена навіки вкарбувалася в пам’ять.

Леонідас поклявся ніколи більше не падати.

Різким рухом, він відштовхнув руку Кармен.

— Востаннє повторюю… Я не знаю, про що ти говориш.

Кармен відступила на крок, насмішкувата посмішка заграла на її губах.

— Досі тримаєшся за комплекс неповноцінності перед родиною брата?

Лише слова — та тиск, що вихопився з тіла Леонідаса, був важчий за будь-який клинок.

Його голос загуркотів, наче віддалений грім.

— Кармен.

— Стеж за язиком.

Кармен вдивлялася в нього, зацікавлена.

Обидва вони були майстрами Техніки Зоряного Пилу.

Обидва — єдині живі практиканти, що досягли сьомого рівня.

Обидва мали ранг S+.

Інакше кажучи, вони були рівні.

Але Леонідас був старшим.

І ніхто не знав, на що він справді здатний.

Розуміючи це, Кармен обирала битви обережно.

— Гаразд, гаразд… Нема потреби заводитися.

Вона розвернулася, щоби піти.

Але перед самим виходом зупинилася.

— Леонідасе… Наш час минув. Поступися місцем новому поколінню. Або ж…

Її погляд загострився.

— Знайди кита свого розміру для битви.

Леонідас зрозумів приховане застереження в її словах.

Коли Кармен вийшла, кімнату поглинула тиша.

Один-єдиний удар його кулака розтрощив новенький стіл на друзки.

— Прокляття.

Він не очікував, що Фрей виживе.

Той загін був більш ніж достатнім, щоб знищити бійця рангу B.

Але дитина рангу D вийшла живою.

Чи не стоїть хтось за ним у тіні?

Це було єдине логічне пояснення.

А тепер Фрей мав увійти до Храму — місця поза досяжністю Леонідаса, під постійним наглядом.

Старий лев сидів, розмірковуючи.

Спершу його брат — Ізан Старлайт, Другий Лорд.

Потім третій — Авраам Старлайт.

А тепер Фрей.

Його кулак стиснувся до білого.

— Цього разу я не програю.

Його рішучість лишалася непохитною.

Битва проти Фрея ще далеко не закінчена.

...

...

...

— Очима Фрея Старлайта —

Я стояв перед колосальною брамою.

Як би я не намагався, не міг приховати захоплення.

Вежі стін здіймалися до самого неба, а над ними сяяв прозорий купол-захисник.

Купол, що оберігав священне місце — ціле місто всередині.

Нарешті…

Я дістався Храму.

Сьогоднішній день був суцільною низкою потрясінь.

Спершу — вхід до Белграда, столиці, де й розташовувався Храм.

Потім я спостерігав за Повітряними Трамвайними Лініями — величезними поїздами, що висіли в повітрі, петляючи крізь усі куточки цього величезного мегаполісу.

А тепер — стоячи перед входом до храму, я був на порозі нового початку.

Місце вражало масштабами. Навіть звідси я бачив десятки хмарочосів, що пронизували небо.

Попереду тягнулася нескінченна черга студентів, кожен проходив ретельну перевірку безпеки, перш ніж отримати дозвіл увійти.

А я?

Мені не було потреби чекати.

Попрощавшись із сестрою, я прямо попрямував уперед.

Адже я належав до еліти.

Мій шлях перегородив високий чоловік із гострим поглядом.

Його одна лише присутність тиснула.

Те, що я не відчував від нього жодної аури, означало тільки одне —

Він на багато рівнів перевищував мене.

— Ім’я.

Одне, холодне слово.

— Фрей Старлайт.

На мить, його вираз змінився.

Та так само швидко зник.

З відточеною точністю він відбивав пальцями по голографічному планшету в руці.

Дивне видовище — наче горила в костюмі, що гортає цифрові документи.

Нарешті він кивнув.

— Фрей Старлайт. Елітний клас. Ранг B-9.

Після підтвердження особи він жестом запросив уперед.

— Цим шляхом.

Не вагаючись, я зробив крок усередину.

Нарешті…

Я увійшов до Храму.