Час відмовився рухатися вперед.
Фрей та його супутники ледве могли дихати, коли опинилися перед ним.
Нестерпний тиск, що розчавлював їхні тіла, позбавляв здатності думати — не кажучи вже про те, щоб діяти.
У ту мить вони могли лише завмерти, очікуючи його наступного кроку... мов ягнята, що покірно чекають леза.
Сноу втратив будь-яке усвідомлення того, що відбувається, навіть не помітивши, як збив Фрея з ніг — Фрея, який і без того вже не міг стояти після того, як його ноги були розірвані вибухом.
Тепер, лежачи на землі, Фрей дивився вгору на демона, що стояв перед ними.
Але це був не просто демон.
Це була сама смерть, яка прийшла до їхнього порога.
Асмодей не промовив ані слова... навіть невідомо було, чи взагалі він здатен говорити. Єдиним звуком, що виривався з його кістястої пащі, було безперервне шипіння, яке з кожною секундою лише поглиблювало їхній жах.
Колись Фрей уже стояв перед самим Королем Демонів... Агаротом.
Але тоді це був лише далекий відгомін справжньої сили. Проєкція, розмита й неповноцінна.
Тиск, який зараз випромінював Асмодей, робив той спогад абсолютно незначним.
Це була не проєкція.
Це…було справжнє.
«Ми помремо».
Ця думка одночасно промайнула в усіх.
Вони помруть...
Не зумівши навіть підняти руку для захисту.
Лише тепер вони усвідомили, наскільки безглуздо було вірити, що колись зможуть протистояти чомусь подібному.
Володар Могил простягнув руку.
Усе навколо наче сповільнилося.
Фрей та інші могли лише хапати ротом повітря, очікуючи свого кінця.
Свиииист.
Їхній страх не дозволив їм помітити, що рука демона зупинилася.
Простягнута до них, вона була стримана...
Не волею.
Силою.
Тієї ж миті навколо розійшлася хвиля енергії, вивільнивши могутню ауру, яка проявила тонку мембрану — невидимий бар'єр, що відділяв Фрея та інших від тієї потвори.
Повітря стало ще важчим, коли Асмодей натиснув на перешкоду з більшою силою.
Фрей, який лежав на землі, завмер від подиву, поступово повертаючи собі здатність мислити.
Поволі відновлюючи контроль над власним тілом, він дивився перед собою з недовірою.
Жах, який Володар Могил закарбував у їхніх серцях, притупив їхні відчуття настільки, що вони навіть не помітили, як далеко їх відкинуло під час відчайдушної втечі.
Поступово Фрей та інші почали роздивлятися довколишній світ.
Лише тепер вони помітили прозору завісу, що розділяла світ навпіл.
По один бік...
Родюча зелена земля, на якій вони стояли.
А за бар'єром...
Мертва чорна пустка.
І тоді це сталося.
Сплеск темної аури злетів у небо, коли Володар Могил завдав нищівного удару, намагаючись зруйнувати бар'єр.
БУУМ!!
Його удари стрясали землю, змушуючи її здригатися, ніби вона оплакувала власну загибель.
Асмодей не був істотою, з якою можна битися.
Він був катастрофою.
Кожна його атака значно перевершувала все, що трійці доводилося бачити раніше.
І він не зупинився на одній.
Він завдав сотні ударів.
Кожен із них був достатньо сильним, щоб стерти їх із самого існування.
Але справжнім дивом була не лють демона...
А бар'єр.
Ця крихка, напівпрозора завіса вистояла.
— Неймовірно...
Ця думка луною відбилася в їхніх головах.
Навіть знаючи, що між ними й чудовиськом стоїть бар'єр, вони не могли поворухнутися.
Вони сиділи безпорадно, поки Володар Могил виливав на них свою лють, а земля тремтіла під ногами.
Посеред цього хаосу Фрей, лежачи на землі, перевів погляд на своїх супутників.
Вони були зачаровані, повністю поглинуті тим жахливим видовищем.
Фрей заплющив очі.
«Дивіться уважно...»
Подумав він, хоча пекучий біль від розтрощених ніг так і не зміг повернути його до тями від пережитого жаху.
Дивіться уважно на справжню силу істоти, що стоїть на самій вершині цього світу...
Настав час прокинутися.
Людям, які вірили, що століття тому виграли цю війну...
Настав час поглянути правді у вічі.
Перед істотою, яка перевершила навіть ранг SSS...
Настав час зрозуміти.
Одне-єдине таке створіння здатне винищити все людство.
Перед уособленням смерті цей тендітний бар'єр був їхнім єдиним щитом.
І їм залишалося лише молитися, щоб він не зламався.
Атака Асмодея тривала всього кілька хвилин...
Але руйнування, які вона залишила після себе, були колосальними.
Хороша новина?
Він зазнав невдачі.
Чудовисько не змогло пробити бар'єр, що гордо височів перед ним.
Фрей та інші не могли приховати свого захоплення.
Що це за магія така?
І що важливіше...
Яка істота створила цей бар'єр, здатний витримати натиск демона шостого вищого рангу?
До цього часу Фрей та інші вже повністю оговталися й поспішно намагалися відійти якомога далі від кошмару, який відкрив їм нове значення слова «страх».
Їхня відчайдушна втеча не залишилася непоміченою.
Володар Могил бачив усе своїми порожніми очницями.
Його схоже на череп обличчя не виражало жодних емоцій...
Але аура навколо нього говорила зовсім інше.
Він розкрив пащу.
І з глибин самого пекла вирвався звук.
Крик.
Плач.
Спотворений, морозний вереск, що пронизував душу.
Фрей та інші навіть не могли підібрати слів, щоб описати той моторошний звук.
Але він незмінно змушував кожну волосину на їхніх тілах ставати дибки.
— Що він робить?! — запитав Сноу, але ніхто не мав відповіді.
Чому ця істота...
Кричить?
Поки вони чекали хоч якогось пояснення, земля під ногами знову затремтіла — цього разу набагато сильніше.
Але причиною був не Асмодей.
Щось інше.
Першим зрозумів, що відбувається, саме Фрей.
Його Очі Яструба побачили істину.
— Це не крик...
Його очі широко розплющилися.
— Це поклик.
Удалині вони побачили їх...
Сотні.
Ні.
Тисячі кошмарних істот, що з'являлися одна за одною.
Ті самі створіння, які раніше повністю ігнорували їх, дозволяючи безперешкодно пройти...
Тепер мчали на них, мов скажені звірі.
Потворні монстри, що віддалено нагадували коней, у шаленстві неслися вперед.
Кошмарні звірі, повністю позбавлені розуму.
І тим, хто звів їх із глузду...
Був не хто інший, як сам Володар Могил.
— Він хоче використати цю армію, щоб атакувати нас?!
Їх були тисячі, і вони стрімко наближалися до бар'єра.
Але...
— Чого він сподівається цим досягти? Навіть атаки того клятого демона не змогли зруйнувати бар'єр... як це зроблять ці створіння?
Якщо навіть істота рангу SSS не здатна знищити бар'єр, то яку надію можуть мати низькорівневі кошмарні звірі?
Це було цілком логічне припущення.
Але слова Сноу змусили Фрея усвідомити дещо набагато важливіше.
— Демон...?
Обличчя Фрея потемніло.
Тому що він нарешті зрозумів одну вирішальну річ.
Той, здавалося б, непереможний бар'єр...
Уже був порушений.
І не якоюсь неймовірно могутньою істотою чи чудовиськом.
Тими, хто пройшов крізь нього...
Були вони самі.
Фрей та його супутники.
Вони перетнули його, навіть не помітивши цього.
Іншими словами—
Різко скрикнувши, Фрей закричав:
— Біжіть! Якнайшвидше... зараз же!!
Цей бар'єр не був абсолютним.
Він був створений, щоб блокувати певні цілі.
І ці цілі можна було описати одним словом: Демон.
А це означало...
— Усе інше може пройти крізь нього!!
І тієї ж миті попередження Фрея виявилося правдою.