— Має бути інший вихід.
На відміну від мене та Сноу, Гоуст залишався напрочуд спокійним... ніби нинішня ситуація була не більш ніж дитячою грою. І саме це непокоїло мене ще сильніше.
— Ворота не працюють лише в одному напрямку. Отже, або вони несправні... або хтось втрутився в їхню роботу з іншого боку.
— Хто? Ми годинами блукали Сектою й нікого не побачили, — відповів Сноу, цілком упевнений у своїх словах... зрештою, він перевірив усе місце ще до нашого прибуття.
Але його слова не були абсолютною істиною. Він не міг відчути істоту, яка була б незрівнянно сильнішою за нього. До того ж усе, що стосувалося Секти Тіні, було оповите таємницями.
Я змусив себе заспокоїтися й відкрив інтерфейс Системи.
Як і сказав Гоуст...мало існувати рішення.
А якщо його не було...я створю його за допомогою сили Системи.
Усе буде добре, доки ми виконаємо місію.
Я відкрив Систему, збираючись з'ясувати, що нам робити далі...куди саме ми повинні вирушити серед цієї безплідної червоної пустелі.
Але моя рука завмерла, так і не торкнувшись інтерфейсу.
Те саме сталося і зі Сноу та Гоустом.
Наче сотні брудних черв'яків раптом почали повзати по моїй шкірі... приголомшлива хвиля жаху й огиди.
Ми всі одночасно повернулися в один бік — туди, звідки виходила ця загрозлива присутність.
Пустеля була широкою та рівною.
Ми могли чітко бачити все навколо.
І все ж...ми не помітили її...аж поки вона не опинилася зовсім близько.
Пролунав різкий металевий звук.
Чорне волосся колихалося в повітрі.
Щось пересувалося на чотирьох кінцівках.
— Кінь? — запитав Сноу.
— Ні...
Відчуття страху всередині мене лише посилилося.
Коли ця одноока істота наблизилася, вона нагадувала спотворену людину... викривлену десятками мутацій, доки не перетворилася на огидну потвору, що пересувалася рачки.
Наче дикий кінь, створений із гниючої плоті...
Аура, що огортала її, випромінювала жахливий тиск, який пронизував саму душу.
Ми всі троє несвідомо зробили крок назад.
Ця річ...вже звернула на нас свій погляд.
— Ах! То ви весь цей час були поруч зі мною!!
Рот істоти викривився в усмішці.
— Воно говорить?!
У нас навіть не було часу дивуватися.
Щойно воно нас помітило, потвора кинулася вперед із пронизливим металевим вереском.
— Кров... кров... дайте мені трохи крові!
— Готуйтеся до бою!
Я закричав, одночасно вихоплюючи Балеріон і Темну Сестру.
Сноу та Гоуст теж були повністю зосереджені.
Настільки, що навіть не звернули уваги на Темну Сестру.
Уся їхня увага була прикута до тієї жахливої істоти.
Вона прорвалася крізь хмару аури й обрушилася на нас, здійнявши бурю червоного піску.
Її кінське тіло почало огидно деформуватися, породжуючи руки з гнилої плоті...які ринули до нас.
— Десять тисяч кроків Тіні: Чорний різак!
— Стиль Одного Меча: Абсолютний Нуль!
Я випустив десятки чорних дуг, розрубуючи потворні руки, тоді як Сноу потужним сплеском крижаної аури заморозив решту.
Нам ледь вдалося відбити першу хвилю.
І саме це змусило мене послабити пильність лише на мить...мить, коли відображення тієї істоти промайнуло в моїх Очах Яструба.
— Фрею!
Крик Сноу став останнім, що я почув, перш ніж чудовисько врізалося в мене, відкинувши далеко вбік.
Я відчув, як під силою удару тріщать кістки.
Монстр кинувся за мною на чотирьох кінцівках, намагаючись розтоптати мене й водночас вигукуючи незрозумілі слова.
— Кров, кров! Лише трохи крові, будь ласка!
Його копита безперервно врізалися в землю, поки я в шаленстві ухилявся від них.
І коли я підвів погляд, то побачив, що ховалося під нижньою частиною його тулуба.
Там клубочилася маса липкої червоної рідини, що крапала просто на мене.
Перша крапля впала на землю.
Пісок миттєво почав випаровуватися.
— Кислота...?
— Будь ласка, кров... лише трохи крові... чому ви не хочете дати мені її? Я хочу крові... крові... крові...
Чудовисько верещало, а його голос змішувався з пронизливим скреготом, поки воно намагалося розчавити мене, виливаючи потік тієї дивної кислотної рідини.
Один дотик...і я розтанув би, перетворившись на гнилу купу плоті.
Але земля під моїми ногами вчасно почорніла, і Гоуст затягнув мене до своєї тіні.
З іншого боку, шалений звір отримав нищівний удар.
Сноу обрушився на нього справжньою бурею атак, використовуючи Вермітор.
Аура Старлайта стрімко палала навколо нього, поки він несамовито засипав істоту ударами.
— Надто яскраво!!
Монстр завив, прикриваючись від Сноу, який тепер нагадував буквальну сяючу блакитну зірку.
Ми з Гоустом знову з'явилися осторонь бою.
Щойно наші ноги торкнулися землі, я кинувся назад у сутичку.
— Чекай слушного моменту! — крикнув я Гоусту, вкриваючи обидва мечі темною аурою та стрімко наближаючись до монстра і Сноу, які продовжували запекло битися.
— Десять тисяч кроків Тіні: Чорний Метеор!
Зосереджений на обороні від Сноу, звір заревів від болю, коли чорний промінь ударив його збоку.
Сноу праворуч.
Я ліворуч.
Ми перезирнулися, миттєво зрозумівши одне одного.
Вклавши в атаку всю свою силу, ми обрушили на нього шквал лютих ударів.
Чорні дуги з мого боку.
Сліпучо-білі — зі сторони Сноу.
Істота завила, рясно стікаючи кров'ю під нашим подвійним натиском.
Вона спробувала втекти... але десятки чорних ниток, створених тінями Гоуста, міцно обвили її тіло.
Вона була повністю скута.
Звір не закричав.
Він заплакав.
Його ридання було добре чути, а з єдиного ока безперервно текли сльози.
— Чому? Чому ви не хочете дати мені це...?
Воно було абсолютно божевільним.
Ми буквально розривали його на шматки без жодної зупинки, але ледь пробивалися крізь його гнилу плоть.
ЗІТХ
— Усе, чого я хотів...лише трохи крові...свіжої, чистої крові...це все, що потрібно цьому гниючому тілу...
Монстр плакав, поки ми продовжували невпинний наступ...аж доки його ридання не припинилися, а волосся не здійнялося сторчма до неба.
Потім він роззявив рота...і закричав.
Пронизливий вибуховий крик, від якого здавалося, ніби хтось встромив ножі просто нам у вуха.
Кров миттєво потекла з них.
Крик супроводжувався хвилею фіолетової аури, яка відкинула мене та Сноу далеко від чудовиська.
Я негайно відновив рівновагу й спробував знову кинутися вперед, але раптом на мене полетів концентрований промінь аури, випущений прямо з роззявленої пащі монстра.
Ухилитися було неможливо.
Я схрестив мечі, намагаючись витримати удар... і за мить він мене досяг.
Я щосили намагався встояти на ногах, поки промінь аури з жахливою швидкістю випалював моє тіло.
— Грааааааа!!!
Істота не зупинялася.
Цей металевий вереск пролунав знову.
Раптом земля під моїми ногами вибухнула — десятки гігантських пащ із гниючої плоті вирвалися назовні, намагаючись пожерти мене.
Зайнятий відбиттям цього шаленого натиску, я не помітив, що звір уже обрав нову ціль...
Сноу.
Він чинив опір.
Але скажена істота міцно вчепилася в нього, а по всьому її потворному тілу почали відкриватися нові пащі.
Вони безперервно впивалися в нього зубами, і кров рясно бризнула назовні.
Сноу скрикнув від болю, тоді як монстр, охоплений екстазом, видав черговий дикий вереск.
— Ааах! Кров! Кров! Смачно! Так смачно! Нарешті!!!
Воно з жахливою швидкістю пило кров Сноу.
Сноу відчайдушно намагався вирватися, але його обличчя різко змінилося, щойно він усвідомив, що аура всередині його тіла перестала рухатися...щось її паралізувало.
Він більше не міг чинити опір.
А я все ще був надто зайнятий боротьбою з пащами, щоб допомогти йому.
І тоді я зрозумів...що просто не встигну.