Фрей розплющив очі.
Гострий головний біль пульсував у його черепі.
По всьому тілу відчувався залишковий біль, але нічого такого, чого він не зміг би стерпіти.
Він лежав у незнайомій кімнаті, на широкому ліжку під незнайомою стелею.
У свідомості спалахнув біль... пронизливий тиск, ніби хтось намагався прорізати йому мозок лезом.
Його серце ніяк не могло заспокоїтися.
Тіло продовжувало тремтіти.
Здавалося, ніби він щойно пережив битву між життям і смертю...
Та як би не намагався, він нічого не міг згадати.
Останнє, що залишилося в його пам'яті, це самогубний Підпал, який він використав проти Санси.
Усе, що сталося після цього, у глибинах його свідомості...
Зникло.
Наче хтось навмисно вкрав ці спогади.
Повільно до Фрея поверталися відчуття.
Він озирнувся, уважно розглядаючи кімнату.
Саме тоді сів на незнайомому ліжку...
А поруч із ним, сидячи на дерев'яному стільці, була знайома дівчина.
Вона дивилася на нього, приголомшена його раптовим пробудженням... надто схвильована, щоб вимовити бодай слово.
— Сансо...
Фрей із полегшенням зітхнув.
Він зробив це.
Виконав місію.
Усе було не дарма.
Санса думала про багато речей, які хотіла сказати.
Вибачитися...
Подякувати...
Але замість цього вона усміхнулася.
— З поверненням.
Фрей сів рівніше. Його тіло було замотане в бинти з голови до ніг.
— «З поверненням», га? І скільки ж я пролежав без тями, щоб заслужити таку драматичну репліку?
Він засміявся, а Санса нервово відповіла, хвилюючись, що йому досі боляче.
— Тиждень... Сьогодні восьмий день.
— Тц. Схоже, свій рекорд я не побив.
Найдовше Фрей був без свідомості цілий місяць...
Ще тоді, коли він бився з родиною Мунлайтів.
Або цього разу все було легше...
Або ж він просто став сильнішим.
Фрей знову перевів погляд на Сансу, помітивши зміни в її зовнішності.
— Тобі доведеться щось зробити з цим волоссям.
Він усміхнувся, кивнувши на її нове чорне волосся.
— І з очима теж. Може, спробуєш кольорові лінзи?
Блідіша шкіра, довге чорне волосся, темні очі...
Вона більше не була схожа на принцесу, яку колись знав увесь світ.
Фрея ці зміни не хвилювали.
Але людей навколо неї...
Ще як.
Зрештою, вона все ще залишалася принцесою.
Проте Санса лише похитала головою.
— Усе гаразд. Мені подобається те, якою я стала зараз.
Фрей ненадовго замовк, а потім кивнув.
— Отже, ти прийняла себе.
У відповідь Санса підняла праву руку.
На її долоні спалахнуло чорне полум'я.
— Так.
Вона повністю прийняла себе.
І тепер... контролювала свою силу.
Останній удар Фрея знищив демона всередині неї... Але навіть такої кількості святої енергії виявилося недостатньо, щоб стерти силу Тіні Короля.
Зрештою, її джерелом був сам Король Демонів.
Ця сила досі залишалася в ній...
Але воля, яка колись панувала над нею, тепер повністю зникла.
— Дякую тобі, Фрею. Справді... дякую за все.
Без нього нічого з цього не було б можливим.
Це був незаперечний факт.
Фрей підвівся, жестом показавши їй припинити офіційності.
— Не потрібно мені дякувати. Просто живи так, як завжди хотіла.
— Так і буде. Але це не змінює того факту, що ти врятував мене, — сказала Санса.
Фрей хитро всміхнувся.
— Хіба не в цей момент принцеса закохується в героя після того, як він рятує їй життя?
Санса розсміялася, щойно це почула.
— І ти виходить, герой цієї історії?
Фрей знизав плечима.
— Навіть близько ні. Я не створений для ролі героя... Рятувати людей і виголошувати красиві промови мені не личить.
Як можна витягнути когось із безодні, якщо сам тонеш у ще глибшій?
Санса знову засміялася, згадавши події тієї битви.
— Так, тобі це справді не пасує. Пам'ятаєш, що ти говорив мені, коли намагався змусити мене чинити опір демону?
Вона запитала, а Фрей удав, що нічого не пам'ятає.
— Ні. Не пам'ятаю.
— Справді? Бо половина твоїх слів складалася з «Та щоб тебе!» або якихось фраз, яких я не розуміла, але вони точно звучали як образи...
Звісно, Фрей усе пам'ятав...
Відчайдушно намагаючись вижити під тим шквалом атак і водночас змушуючи себе говорити щось, що підштовхнуло б Сансу боротися за власне життя...
Він так розлютився, що майже в кожне речення, яке вигукував, вставляв лайку.
— Вибач. Просто поблизу не знайшлося справжнього героя, щоб перекласти цю роль на нього.
Найімовірніше, Сноу Леонхарт упорався б із цим значно краще.
— Якби це був хтось інший, нічого б не вийшло.
Санса перебила його.
— Я вижила лише тому, що прийшов саме ти.
Фрей і Санса на мить зустрілися поглядами...
І Фрей відразу змінив тему, щоб уникнути незручної атмосфери.
— То... де я зараз узагалі знаходжуся?
Ця кімната зовсім не здавалася йому знайомою.
— Ми все ще в Місячному Замку... точніше, в тому, що від нього залишилося.
Колись величний замок перетворився на попіл.
Уціліла лише невелика його частина.
Дім принцеси тепер був не більше ніж купою руїн.
— Виходить, я цілий тиждень пролежав у ліжку принцеси, га.. Яка честь.
Фрей пожартував саме в той момент, коли двері відчинилися.
Чоловік, який увійшов, як завжди носив маску... до такої міри, що Фрей уже ледве пам'ятав, як виглядає його справжнє обличчя.
— Я вам не завадив?
Запитав він, переводячи погляд із принцеси на Фрея.
— Олівер Хан.
Їхній бойовий товариш.
Чоловік, який бився пліч-о-пліч із Фреєм.
Олівер виглядав так само, як завжди...
За винятком рук, щільно зафіксованих у масивних гіпсах.
— Радий бачити вас живим, лорде Старлайт, — сказав Олівер, коли погляд Фрея зупинився на гіпсі.
— Твої руки...?
Найбільше в тій битві постраждав саме Олівер...
Він прийняв на себе всю силу смертельного удару лише для того, щоб захистити Фрея.
Фрей завжди був готовий ризикувати власним життям...
Але коли хтось жертвував собою заради нього... це було зовсім інше.
Він і так був надто багато винен своєму батькові.
І не хотів додавати до цього тягаря нові імена.
На щастя, Олівер поспішив його заспокоїти.