Фрей Старлайт лежав, зламаний і залитий кров’ю.
Ніхто не міг сказати, живий він чи мертвий.
Уся битва тривала лише п’ятнадцять хвилин від початку до кінця…
Але вона привернула увагу всієї столиці.
Особливо той момент, коли гігантська рука впала з неба…
І жахливий спис блискавки знищив її.
Місячний Замок був повністю стертий.
Цілий регіон зник із мапи.
Багато очей бачили цю сутичку здалеку…
Серед уламків війни першим отямився Олівер Хан.
Без маски, із закривавленим обличчям, Верховний Вартовий хитко підвівся й глянув на свої руки…
Лише щоб побачити те, що від них залишилося — два понівечені обрубки там, де колись були його кисті.
Але його погляд швидко знайшов інше.
Там…
Лежала Санса.
Спокійна. Неначе вся битва її не торкнулася.
У білому нічному платті, чиста, неушкоджена.
І тоді…
— Фрей…
Олівер прошепотів, жахаючись побаченого.
Юнак лежав поруч.
Його тіло було настільки понівечене, що не залишилося жодного неушкодженого місця.
Єдине, що залишилося цілим — два чорні мечі, затиснуті в його руках, ніби вони не хотіли його відпускати.
— Чорт…
Олівер хитаючись, кинувся вперед.
Але він заледве зробив кілька кроків, перш ніж упав долілиць.
Попри все, він знову змусив себе піднятися...
Повзучи, підповзаючи до Фрея.
Що ближче він підбирався, то більше бачив...
Рани хлопця були гіршими за все, що він тільки міг собі уявити.
Він притулився вухом до грудей Фрея...
Серцебиття не було.
Жодного подиху.
— Чорт забирай…
Олівер задихався, але продовжив.
— Не смій помирати у мене на очах, хлопче…
Слабка синя аура з його тіла повільно перейшла до Фрея.
Мало. Майже нічого.
Але все ж... він віддавав усе, що мав, хлопцеві перед ним
— Ми зробили це…
Намагався сказати Олівер з усіх сил, що в нього лишилися.
— Ні… це ти зробив. Ти впорався, Фрей Старлайт… тож не смій помирати, чорт тебе забирай!
Поки Олівер наодинці боровся за нього поруч, у полі зору з'явилася ще одна постать.
Він підвів погляд і побачив знайому дівчину — її обличчя було блідим, враженим і сповненим горя, коли вона дивилася на Фрея.
Санса.
Бліда, тремтяча, з розбитим поглядом.
— Він…?
Голос тремтів.
Олівер мовчки опустив голову.
І тоді вона побачила його руки, те що від них залишилося.
Їх більше не було.
Це видовище лише поглибило її розпач.
— Він боровся за тебе, — тихо сказав Олівер.
Санса бачила все.
Здалеку.
Вона бачила весь той бій.
І тоді вона була безсила.
Ув'язнена глибоко в каламутному океані відчаю...
Її розум бомбардували голоси, що волали про кров, про смерть.
Демон зайшов так далеко...
Він навіть змусив її сотні разів пережити мить, коли вона вбила власну матір.
Але навіть крізь це все…
Вона бачила Фрея.
Бачила, як він бився до останнього.
Бачила, як він зробив неможливе.
Тепер голоси зникли.
Божевілля в її голові нарешті стихло.
Вона була вільна.
Але це стало можливим лише завдяки Фрею.
Вона не хотіла жити ціною його смерті.
Ці почуття переповнили її…
І рука сама потягнулася вперед.
У відповідь тіні повернулися.
Олівер інстинктивно підскочив, насторожений…
Та цього разу, вони не кинулися назовні з люттю.
Натомість тіні лагідно огорнули Фрея, дбайливо вкриваючи його понівечене тіло.
Санса дивилася із захопленням... не розуміючи, що робить.
Але бачила, як рани Фрея повільно закриваються.
Вона продовжила.
І Олівер зрозумів що трапилось.
— Вона контролює силу…
Без жадоби крові.
Без жаги до смерті.
Лише Санса... яка прагнула врятувати його.
Фрей користувався тінню та аурою темряви... Тепер її сили були налаштовані на його власні.
Вона не могла зцілити його повністю...
Але витягнула з межі смерті.
Це був кінець мукам.
Кінець довгої трагедії.
Голоси зникли.
Холодна аура у її серці нарешті розвіялася.
Натомість її груди наповнило глибоке, осяйне тепло.
Вона нарешті опанувала свою силу.
І в одну мить усе це навалилося на неї.
Санса розплакалася, впавши на груди Фрея, поки той, хто поклав край її стражданням, лежав зламаний під нею.
Олівер Хан мовчки спостерігав, як його єдина племінниця гірко ридає, немов дитя.
Його серце теж переповнили почуття.
Він хотів обійняти її.
Та зупинився, згадавши... що його рук більше немає.
Попри біль. Попри все, що сталося...
Цього разу все завершилося порятунком.
Для самотнього воїна.
І для проклятої принцеси.
Їхнє спокутування... сталося на очах у багатьох.
Високо вгорі... імператор Мейкар Валеріон стояв серед небес, мовчки спостерігаючи за всім здалеку.
Його очі не затрималися на Сансі.
Ні на Олівера.
Його погляд був спрямований на юнакові між ними.
Фрей Старлайт.
Він більше не бачив наївного хлопчиська, що був раніше.
Той, хто був там зараз... воїн, що вселяв жах.
Вісімнадцятирічний... проте достатньо могутній, щоб здолати пробудженого SS-рангу.
Імперато тихо пробурмотів...
— Авраам…?
Можливо... це був єдиний талант, здатний зрівнятися з тим маленьким чудовиськом унизу.
Маейкар мовчав, розриваючись між двома шляхами:
Скористатися жахливою силою, яку виплекала його імперія...
Чи знищити звіра, що одного дня може поглинути їх усіх.
Він прийняв рішення.
І зник... розчинившись у спалаху блискавки в небі.
Цей спалах промайнув під поглядом Еґона Валеріона, який спостерігав за всім здалеку, ледь усміхаючись.
— Мій принце... нам вбити її зараз? — запитав один із лицарів Круглого Столу.
Та принц спокійно похитав головою.
— Ні.
Так, він міг покінчити з принцесою просто тут і зараз...
Знищити її раз і назавжди.
Та це вже нічого не змінило б.
Його перемога вже була вирішена.
Правда про стан Санси відтепер стала відома всім у вищих колах Імперії.
— Нехай насолодяться цією миттю... своїм визволенням.
Еґон повернувся й поглянув удалечінь... його усмішка стала ще ширшою.
Ніхто більше цього не бачив...
Та він бачив, як із невидимих очей котилися сльози.
— Нехай живуть... а ми й далі пересуватимемо фігури з-за лаштунків, як робили завжди.
— Санса виживе.
Із моторошною усмішкою принц тихо додав:
— Хіба не цього ти завжди хотів... Еґоне?
Лицарі довкола нього завмерли, переглянувшись між собою.
Їхній принц...
Розмовляв сам із собою.
Втупившись у порожнечу, він виглядав захопленим... немов зачарованим.
Наче щойно став свідком вистави, яку більше ніхто не міг побачити.
Він здавався дивним.
І моторошним.
І ось так...
Завіса цієї вистави опустилася.