— Очима Фрея Старлайта —
В мене паморочилося в голові.
Рик велетенського демона переді мною відлунював у вухах — істоти, яка поглинула принцесу Сансу, тепер замкнену десь глибоко всередині нього.
Кров стікала по моєму тілу з незліченних порізів… залишкових слідів невидимих атак-лез.
Вона змішувалася з потом, що просочив мою шкіру, прилипаючи до мене після щойно пережитої жорстокої битви.
Залишалося лише кілька хвилин, перш ніж Кривава Форма зникне.
І як тільки це станеться… я стану абсолютно безсилим.
«Чи зможу я справді перемогти?..»
Я запитав себе.
Олівер Хан поставив на мене свою останню ставку.
Він вирішив пожертвувати собою замість мене.
І це означало лише одне — я мав викластися на повну.
Інакше ми обоє — трупи.
Я глибоко вдихнув, збираючи останні крихти аури, і зробив крок уперед.
Повільно, з болем.
Я увійшов у поле ріжучих атак демона.
— Зробімо це!!
Мій голос був ледве чутним шепотом порівняно з оглушливим ревінням демона, коли він жбурляв у мене тіні та гострі як бритва леза.
Я навіть не міг розгледіти цих ріжучих хвиль...
Уникнути їх було неможливо.
Але я йшов далі, опираючись усьому іншому, і просувався ближче, крок за кроком.
Моє тіло штматувало на частини.
Чим ближче я підходив, тим сильнішими ставали атаки.
Але я не зупинявся.
Долаючи нудоту, що підступала до горла, я закричав:
— САНСО!!!
Розмахуючи мечами з усіх сил, намагаючись відтіснити темряву, я закричав знову:
— Це справді те, чого ти хочеш?!
БУУМ!
Вибухи розривали поле бою, але я продовжував іти вперед.
— Ти хочеш, щоб усе закінчилося саме так?!
Я мав змусити її чинити опір.
Я мав витягнути її з безодні відчаю, в якій вона потонула.
— Не ти їх убила, дідько забирай — це був ВІН! ЦЕЙ ЇБУЧИЙ ДЕМОН!!
Я продирався вперед, хоча атаки безжально розтинали моє тіло.
— І навіть якщо їх убила ти... кому яка різниця?! Я, вбив набагато більше за тебе, і досі стою тут! До біса їх усіх! Просто відбивайся! Живи!!
Я почав кричати все, що приходило в голову.
Я сам усе ще боровся за те, щоб знайти причину жити... тому був не в тому становищі, щоб давати надію іншим. Особливо коли сам був за крок від того, щоб її втратити.
Але я мусив щось сказати.
Тому що Санса все ще була там.
Десь глибоко всередині вона слухала моє жалюгідне белькотіння.
Те, що демон відмовлявся атакувати мене напряму... було достатнім доказом цього.
Після того, як він майже знищив Олівера… я побачив вагання в його рухах.
Він намагався добре це приховати — але не від мого Ока Яструба.
Санса все ще була всередині... але її присутність була слабкою.
Атаки сипалися як ураган.
Ураган, який раз за разом руйнував моє тіло.
Демон атакував здалеку, не зрушивши з місця ані на дюйм...
А це означало, що це мій єдиний шанс покінчити з цим.
Тому я прийняв божевільне рішення.
Я кинувся просто в серце поля ріжучих атак.
Щойно я наблизився на кілька метрів, інтенсивність посилилась.
Я огорнув себе аурою, створюючи бар'єр, щоб витримати їх... як раптом я впав.
Моє обличчя врізалося в землю.
Леза посипалися на мене зверху...
І саме тоді я зрозумів...
Моєї правої ноги більше не було.
Вона все ще стояла на тому місці, звідки я щойно стрибнув.
Одна єдина атака відсікла її повністю.
Нищівний сплеск болю пронизав мій розум, ледь не зводячи з глузду.
Я зціпив зуби, лаючись, і змусив себе піднятися.
Усе моє тіло перетворилося на суцільну криваву масу.
Кривава Форма була єдиною причиною, чому я все ще залишався живим.
І вона могла зникнути будь-якої миті.
Цей огидний демон стояв переді мною, вишкірившись.
Але в цих багряних очах...
Я щось побачив.
Жаль?
Сум?
Розпач?
Відчай?
Я не знав, що це було.
Але я знав інше.
Це була Санса.
Я був у цьому впевнений.
— Прийми себе… чорт забирай!!
Я похитнувся і зробив крок уперед, спрямовуючи кожну останню краплю аури в ліву ногу.
— А якщо ти не можеш цього зробити... тоді тебе прийму я.
Тож бийся...
Бийся так, як б'юся зараз я, кидаючись прямісінько в пекло.
Я вгатив своєю єдиною ногою в землю, розтрощивши її під собою, і на повній швидкості рвонув до Санси.
Я полетів...
Врізаючись у демона.
Він миттєво схопив мене руками, намагаючись розчавити.
Але натомість…
Я встромив Темну Сестру прямо в тіло демона, глибоко вдихнувши й молячись, щоб я пережив те, що буде далі.
Чорним рукам залишалися лічені миті до того, щоб розтрощити мій череп...
Та перш ніж це сталося... я вивільнив священну силу, яку мені дарувала Уріель.
Аура спалахнула з шаленою люттю, і, ледве стримуючи біль, я прошепотів:
— Підпал.
Немов прорвало греблю...
Темна Сестра спалахнула сліпучим сяйвом, розганяючи тіні й заливаючи все навколо світлом...
А вже наступної миті, вона вибухнула всередині тіла демона.
Ядерний Підпал вирвався назовні, вивільнивши безмежний потік священної аури просто в саме серце чудовиська.
Демон видав моторошний, нелюдський крик, коли нищівний вибух прорізав небо сліпучим стовпом світла.
Я бачив, як його тіло почало вкриватися тріщинами й розколюватися, тоді як священне світло огорнуло Сансу, захищаючи її від вибуху.
Підпал вивільнив жорстоку ударну хвилю, що безжально пройшла крізь моє тіло...
І я відчайдушно сподівався, що цього вистачило, аби прикінчити ту потвору.
Але...ні.
Демон вижив.
Його тіло було понівечене, вкрите глибокими тріщинами, залишеними священною силою.
Він зазнав страшних ушкоджень... але все ще не відпускав Сансу.
Моя свідомість повільно згасала.
Демон і досі був живий.
Його чорні відростки знову здійнялися, готові розірвати мене на шматки.
Я програвав.
Навіть Підпалу... виявилося недостатньо.
Все це було даремно.
Від цієї думки, змішаної з нестерпним болем, я люто вихаркнув кров.
— Та хрін я дозволю, щоб усе закінчилося ось так!
Я зціпив зуби від болю, відмовляючись втрачати свідомість.
А тоді, зібравши останні залишки сил, всадив Балеріон у тіло демона, поруч із Темною Сестрою.
Вклавши в цей удар усе, що ще залишилося.
З останнім звуком, який ще могло видобути моє розтрощене горло...
Із понівеченим тілом... і виснаженими каналами аури...
— ПІДПАЛ.
Одного Підпалу вже вистачило, щоб майже знищити мене...
Але ось він я, вивільняв друге.
Більше.
Я занурився ще глибше, до самого чорного океану аури, що вирувала всередині мене...
І вивільнив ще один, Ядерний Підпал, просто в тіло проклятого демона.
Чудовисько заревіло. Його крик, сповнений нестерпних мук, потонув у вибуху, що поглинув усе навколо, стираючи з лиця землі ціле поле бою.
Я бачив, як його брудне чорне тіло розсипалося просто в мене на очах, зникаючи шматок за шматком, у білому світлі.
Перед очима залишилося лише сяйво.
А за ним...оглушлива тиша, що розірвала сам слух.
Та навіть посеред цього осліплюючого світла...я побачив її.
Тіло Санси, падало згори, а кокон із тіней, що сковував її, нарешті розірвався.
Я не знав, чи вона вижила...чи загинула.
Але...я віддав усе, що мав.
Двічі активувавши Підпал, я повністю зруйнував власне тіло.
Ізсередини...і зовні.
І зрештою... Я впав, втративши свідомість.
Світ поринув у темряву, ознаменувавши кінець моєї відчайдушної битви...
Проти Занепалої Принцеси.