Він боровся.
До самого кінця.
Зробив один крок.
Потім ще один.
А потім кинувся вперед, врізаючись у всепоглинаючу темряву, немов падаюча зірка, що прорізає космос.
З неймовірною швидкістю він опинився перед Сансою, намагаючись одразу завдати вирішального удару.
Але вона зникла.
Поглинута тінями.
Темрява навколо нього заревла.
Тисячі чорних рук виникли з неї, простягаючись, щоб схопити його.
Та майстерними рухами Олівер розривав їх на шматки.
Розсікав тіні з неймовірною швидкістю, завдаючи незліченних ударів, які залишали в порожнечі сяючі блакитні сліди.
Він переслідував Сансу.
Вона ж вільно ковзала крізь темряву.
Недосяжна.
Невловима.
І весь цей час з усіх боків знову й знову виникали чорні щупальця та клинки тіней.
Безупинно оточуючи його.
Куди б він не рухався.
Куди б не несли його ноги.
Олівер Хан знаходив лише темряву, яка змикалася навколо нього з усіх сторін.
Поступово він уже не міг переслідувати принцесу.
Тепер усе, що йому залишалося, — це оборона.
Швидкістю своїх ударів він сплів навколо себе кокон, схожий на павутину.
Оболонку, що стримувала гострі, мов бритви, клинки та тіньові щупальця, які прагнули пронизати його.
Замкнений усередині.
Навіть із усією своєю майстерністю та нелюдською швидкістю.
Олівер Хан почав отримувати поранення.
Кількість атак, що обрушувалися на нього, була нескінченною.
Санса нападала з кожної тіні.
З кожного кута.
Безперервно.
Удар за ударом відтісняли його назад.
Будь він у своїй найкращій формі, Олівер зміг би відбити кожен із них.
Але зараз усе було інакше.
Його кинджали, колись легкі як пір'я...
Тепер здавалися важчими за гору.
Щось тиснуло на все його тіло.
А в глибині душі...він просто хотів зупинитися.
Відпочити.
«Хіба я зробив недостатньо?»
«Хіба я не віддав усього себе?»
Саме такі думки заповнювали його розум після незліченних битв.
Після нескінченної боротьби.
Він усе ще відбивав безжальний натиск, коли його погляд упав на Сансу вдалині.
— Скільки разів?.. — прошепотів він.
Скільки можливостей у нього було вбити її?
Покінчити з усім?
Але він так цього і не зробив.
І ось тепер...
Він усе ще боровся.
Виснажений.
Закривавлений.
Повністю спустошений.
— Благаю тебе... Сансо...
БУУМ!
Навколо нього вибухнули спалахи, коли Олівер рвонув на повній швидкості, намагаючись вирватися з безодні чорних тіней.
— Будь ласка... борися...
— Борись так само... як я боровся заради тебе...
Це було все, чого він хотів.
Але відповіддю став лише оглушливий сміх.
Він лунав з усіх боків.
Розчавлюючи його надію.
— Марно, людино... ця дівчина занурилася надто глибоко в темряву.
Поруч із Сансою, яка підняла руку в бік Олівера, матеріалізувався чорний меч.
Від нього виходила така жахлива сила, що сама земля під її ногами розтріскалася від тиску.
Багряні очі Санси вп'ялися в нього.
На її обличчі застигла моторошна усмішка.
— Тепер вона знає правду...
— Правду про те, що зробили її власні руки.
— Вона нарешті усвідомила, що це були не кошмари...
— А жорстока реальність, яку вона сама створила!
Він показав їй душі тих, кого вона допомогла вбити.
— Я ж попереджав тебе...
Свист!
Немов ракета.
Темний клинок вистрілив зі швидкістю, яку неможливо було побачити.
Він ковзнув по правому боці Олівера й залишив за собою величезну рану в стіні далеко позаду.
Приголомшений воїн у масці відступив.
Але тіні одразу кинулися за ним.
— Можливо ти думав, що цього разу теж переможеш.
Ще вибухи.
Ще більше темряви.
Олівера дедалі сильніше притискали до краю.
— Який же ти дурний... людино.
Після пробудження її сили шанс перемогти її дорівнював нулю.
— Ця сила продовжить рости.
— Щохвилини.
— Щосекунди.
Тінь поширюватиметься доти, доки не пожере весь світ.
І всіх, хто в ньому живе.
— Подивися, людино.
— Подивися уважно...
— На монстра, який виріс усередині мене!
Голос, що лунав крізь тіло Санси, завив.
Випускаючи хвилю темряви, яка мала покласти край битві.
Тіні ринули вперед.
Щоб розірвати Олівера Хана на шматки.
Але раптом...
Вони завмерли.
Утворивши бар'єр навколо Санси.
Щит, який прийняв на себе нищівний промінь аури, що вибухнув на його поверхні.
Атаку було зупинено.
Санса повернула голову до воріт замку.
Тепер вони були широко відчинені.
Там стояв юнак.
До його лівої руки був притиснутий чорний меч.
Очі палали яскравим фіолетовим світлом.
Він холодно дивився на неї.
— Ти...
Істота всередині Санси впізнала його.
Фрей Старлайт вступив на поле бою.
— Міраж.
У ту ж мить Фрей рушив.
Розділившись більш ніж на тисячу клонів.
Вони з хірургічною точністю розірвали тіні, що оточували Олівера.
Потім усі клони злилися в одну постать.
І Фрей опинився поруч із ним.
Воїн у масці, відновивши рівновагу, втупився в юнака, який увійшов просто в серце бурі.
— Що ти тут робиш?!
— Я прийшов допомогти.
Фрей відповів спокійно.
— Забирайся звідси! Це не той бій, з яким ти впораєшся!
Олівер зробив крок уперед, намагаючись відтіснити його назад.
Аура навколо нього знову спалахнула.
— Саме я покладу край цьому божевіллю...
Олівер Хан був сповнений рішучості сам нести відповідальність за все, що сталося із Сансою.
І Фрей чудово це знав.
Із самого початку Олівер очистив увесь район саме з цієї причини.
Саме тому Фрей колись так легко проник сюди.
Але тепер...
Дороги назад не було.
Фрей спокійно заговорив у нього за спиною.
— Я можу врятувати її.
Усього кілька слів.
І Олівер застиг на місці.
— Що?..
Ледве спромігся вимовити він.
— У мене є спосіб.
У голосі Фрея не було й краплі сумніву.
Лише абсолютна впевненість.
Та перш ніж він встиг сказати щось ще, істота всередині Санси вибухнула сміхом.
— Спосіб урятувати її?
Темні щупальця навколо неї закрутилися ще сильніше.
— Який жалюгідний жарт...
Вони миттєво кинулися до Фрея.
Клинки з чистої тіні.
Жахливо швидкі.
Але завдяки Оку Яструба, Фрей бачив їх абсолютно чітко.
Ще до того, як вони досягли його...
Олівер Хан перехопив атаку.
Зливу сліпучих блакитних розсічень вирвалася вперед, захищаючи Фрея.
Він став між ними.
Його очі не відривалися від юнака.
— Хлопче... що саме ти щойно сказав?
Фрей навіть не вагався.
— Я можу врятувати її від того, що знаходиться всередині.
Його голос був твердим.
Непохитним.
Зазвичай Олівер ніколи б так легко не повірив подібним словам.
Але зараз...
Після всього часу.
Після виснаження.
Після безнадії.
Частина його душі відчайдушно хотіла повірити.
— Краще б ти мав рацію...
— Можеш на мене покластися.
Фрей зробив крок уперед.
— Відійди назад. Я прийму цей бій на себе. Ти вже не в тому стані, щоб витримати його.
— Я можу постояти за себе.
Фрей підняв другу руку.
І спалахнула сяюча аура.
Її відблиск відобразився в очах Олівера Хана.
У правій руці Фрея матеріалізувався страхітливий меч.
Поруч із Темною Сестрою.
Від його худорлявої постаті розійшовся руйнівний тиск.
— Два палаючі клинки...
Пробурмотів Олівер.
Уперше побачивши справжню силу Фрея.
Справжнього Старлайта.
Навіть у такій ситуації він не зміг приховати свого подиву.
Спостерігаючи, як звичайний на вигляд юнак володіє одразу двома легендарними мечами.
Але сила, яку випромінював Фрей, не була жартом.
Принаймні тепер він довів, що має право стояти тут.
Пліч-о-пліч.
Перед Сансою.
Воїн у масці зробив крок уперед.
— Я поведу атаку. Підтримуй мене ззаду.
Фрей усміхнувся.
Нарешті отримавши визнання.
— Зрозумів.
Один володів палкою блакитною аурою.
Інший — чорно-фіолетовою.
Разом вони кинулися вперед.
До неї.
До Санси.
Дівчини, яка втопила все у тінях.
У нескінченній.
Усепоглинаючій темряві.
...
...