Я швидко дістався шостого поверху, минаючи одні двері за іншими, поки не зупинився перед тими, які шукав.
Я не зміг себе стримати...Почав гатити в них так сильно, що ледь не вибив.
Це напевно мало привернути увагу, але мені було байдуже.
Часу майже не залишилося.
І все це...через останній поворот у Прямій Пораді.
Тепер я нарешті зрозумів, чому система наказувала мені відвідувати Сансу щоранку...
Окрім останнього дня.
Усі ці дні Олівер Хан щовечора стримував принцесу.
І з кожною новою сутичкою сила Санси зростала, дедалі ближче наближаючись до свого піка.
В останній день вона досягне максимальної могутності...
Тоді як Олівер буде на межі своїх сил.
А це означало, що мені доведеться зіткнутися з нею на найвищому рівні складності.
Саме такою була прихована пастка Прямої Поради, якій я сліпо слідував.
— Я маю діяти до того, як це станеться.
Після мого шалено гучного стукоту Уріель Платіні в паніці відчинила двері.
Вона завмерла на порозі, приголомшена, одягнена лише в нічну сорочку, яка відкривала більше, ніж слід було б.
Але мені було байдуже.
Я без вагань увійшов до кімнати.
— Ф-Фрей! Що ти тут робиш у таку годину?!
Вона ахнула, зовсім не очікуючи побачити мене.
Оговтавшись від шоку через мій раптовий візит, Уріель помітила рани, розкидані по всьому моєму тілу.
— Ти поранений... Що з тобою сталося?!
— Зараз це неважливо. Послухай, Уріель, мені потрібна твоя допомога.
Я схопив її за плечі.
Наші обличчя розділяли лише кілька сантиметрів.
Побачивши відчай у моїх очах і злегка почервонівши, Уріель нарешті зрозуміла, що справа серйозна.
— Що трапилося?
— Я не можу розповісти тобі всього... але незабаром мені доведеться битися з монстром.
Дуже страшним монстром, який використовує демонічну силу у величезних масштабах.
— Демонічну силу? — вона пробурмотіла, а я кивнув.
— Щоб упоратися з ним, мені потрібна твоя допомога.
Вона, мабуть, навіть не усвідомлювала цього, але її здібності походили безпосередньо від Носіїв Світла.
Саме тому її священна аура була найефективнішою зброєю проти демонів.
— І як саме я можу допомогти?
— Радий, що ти запитала.
Я простягнув руку.
Темна аура почала згущуватися, поступово формуючи чорний меч із руків'ям, вкритим рунами.
У ту ж мить, як він з'явився, тиск у кімнаті різко зріс.
Очі Уріель широко розкрилися.
— Це ж...!
— Темна Сестра.
— Ще один легендарний меч...
Вона почала усвідомлювати правду.
Те, що я володію не одним, а двома легендарними клинками.
Але я не дозволив її думкам зайти далеко й одразу перейшов до головного.
— Мені потрібно, щоб ти наситила його своєю священною силою.
— Що?!
Вона подивилася на мене так, ніби я збожеволів.
Але я був абсолютно серйозним.
— Я хочу надати своєму мечу властивості священної аури.
Темна Сестра постійно підсилювала ауру.
А завдяки функції нанесення рун системою та силі Уріель...
Я мав змогу це здійснити.
Навіть якщо доведеться витратити останнє Очко Досягнень.
Уріель усе ще намагалася осмислити мої слова.
— Меч зі священними властивостями... як Вермітор?
Я похитав головою.
— Не зовсім.
Вермітор неможливо відтворити.
Це було б неможливо.
— Мені потрібно лише один раз вивільнити священну силу.
Лише один раз.
Усе, що мені потрібно, — один удар.
Один-єдиний шанс.
— Це все, про що я прошу. Будь ласка, Уріель. Лише цього разу... допоможи мені.
Я благав дівчину перед собою.
Вона була моєю єдиною надією.
Я не міг втягувати в це Сноу Леонхарта.
Відкрите використання Вермітора привернуло б увагу могутніх сил, що стояли за ним.
Тож Уріель залишалася єдиним варіантом.
Вона була приречена стати наступною Святою після Юраші.
Її священна сила була достатньо потужною, щоб зрівнятися навіть з енергією, вкладеною в клинок Вермітора.
Уріель замислилася над усім, що я сказав.
І над вагою прохання, яке я на неї поклав.
Зрештою вона зітхнула й криво усміхнулася.
— Ти справді просиш надто багато, знаєш? І я дуже сумніваюся, що те, про що ти говориш, взагалі можливе.
Просити її про таке, коли між нами ще навіть не склалися близькі стосунки...
Було нерозумно.
— Я знаю, що це звучить божевільно. Але я готовий віддячити чим завгодно. Я в боргу перед тобою.
Я не міг дозволити собі провалити цю місію.
І Санса була людиною, заради якої варто було зайти так далеко.
Я ж вирішив жити в цьому світі, чи не так?
Це було найменше, що я міг зробити.
— Чим завгодно, кажеш?..
Уріель здалася.
— Добре запам'ятай свої слова, Фрею. Бо в майбутньому я вичавлю з тебе все до останньої краплі.
— Мене це влаштовує. Я достатньо тобі довіряю, щоб дати таку обіцянку.
— Хмммм.
Вона проігнорувала мої слова й зосередилася на Темній Сестрі.
— Починаймо. Сподіваюся, у тебе є план?
Я кивнув.
— Так. Мені лише потрібно, щоб ти направила свою ауру сюди.
Система допоможе зробити решту.
— Тоді починаймо.
Уріель зібрала волосся назад і поклала долоні на холодне лезо меча, поки я стискав руків'я.
— Тримай його нерухомо, поки я з'єдную свою силу з ним. Меч SS-рангу не приймає чужу ауру так просто... тому це займе чимало часу.
Час...
Саме його мені найбільше бракувало.
— Наскільки багато?
Уріель усміхнулася.
— Щонайменше кілька днів.
Почувши це, я не зміг приховати здивування.
Особливо знаючи, що в мене навіть стільки часу немає.
— Що? Здивований? Ти мав очікувати, що за щось настільки нереалістичне доведеться заплатити бодай таким часом.
Залишалося лише чотири дні.
Але вибору в мене не було.
— ...Добре. Почнімо.
Уріель кивнула й почала вливати свою святу силу в меч.
Кімната засяяла чистим світлом її аури.
Я теж зосередився, молячись, щоб ми встигли.
Щоб цього вистачило для завершення місії.
Коли священна аура Уріель увійшла до Темної Сестри, клинок випустив хвилю темної аури.
Він чинив опір.
Відкидав чужорідну силу.
Моє завдання полягало в тому, щоб придушити цей опір і провести силу Уріель всередину.
Ми обоє повністю зосередилися.
Піт стікав по наших обличчях, поки процес тягнувся дедалі довше.
Темна Сестра була унікальною зброєю.
Її головною особливістю було підсилення аури, дозволяючи вивільняти понад двісті відсотків початкової сили.
Саме тому я обрав її замість Балеріона.
Щойно вона поглине священну ауру Уріель, я зможу спрямувати її...
Підсилену в багато разів.
Проти демонічної істоти, з якою незабаром зіткнуся.
Час минав швидко.
Ми обидва повністю занурилися в роботу.
Зрештою опір почав слабшати.
Проводити силу стало значно легше.
Ми нарешті змогли трохи видихнути.
— Фрею... Що ти мав на увазі під демонічною істотою?
Коли тиск спав, Уріель нарешті заговорила.
Її руки все ще лежали на моєму мечі, а священна сила продовжувала текти всередину.
Я не міг розповісти їй правду про Сансу.
Тож придумав найкраще виправдання.
— Мені скоро доведеться битися з кимось, хто володіє величезною демонічною силою.
— Як Ультри та їхні демонічні сили?
Я втомлено усміхнувся.
— Саме так.
Хоча насправді стан Санси був набагато гіршим, ніж у більшості з них.
Обдумавши мою відповідь, Уріель розчаровано зітхнула.
— Я просто не розумію, Фрею... Якщо ти збираєшся зіткнутися з чимось подібним, чому просто не візьмеш мене із собою? Я могла б напряму допомогти тобі своєю священною силою замість усього цього безумства.
— ...Уріель.
Невже вона справді готова зайти так далеко заради мене?
Я знав.
Завжди знав, наскільки доброю була Уріель.
Настільки доброю, що без вагань ризикувала собою заради інших.
І саме тому я не міг узяти її з собою.
Не проти ворога, який цілком міг її вбити.
— ...Пробач.
Це було все, що я зміг сказати.
Без виправдань.
Без брехні.
Я просто не хотів втягувати її в це.
— Ти й справді егоїст, — сказала Уріель із легкою усмішкою, дивлячись мені просто в очі своїми чистими блакитними очима.
— Але коли все це закінчиться, не сумнівайся... я теж стану егоїсткою, коли настане час повертати цей борг.
Я відповів м'якою усмішкою й кивнув.
— Роби що завгодно. Я весь твій.
Щойно я закінчу цю прокляту місію, яка тисне на мене вже стільки часу...
Я із задоволенням погоджуся на це.
І так ми провели довгі, але швидкоплинні години разом...