— Очима Фрея Старлайта —
Віч-на-віч з Олівером Ханом, чий задушливий намір убивства й досі тиснув на мене, немов буря.
Скільки ж життів забрали ці руки?
— Цього разу ти справді збився зі шляху... лорде Старлайте.
Олівер повільно рушив у мій бік, а я, похитуючись, відступив назад із напівусмішкою.
— Я просто шукав місце, де можна провести свято. Чув, що зимова атмосфера Місячного Палацу особливо чудова цієї пори року.
— ...
Він не відповів словами.
Натомість відповів зовсім іншим.
Я ледве встиг відскочити назад, ухиляючись від раптового удару.
На мить мені здалося, що я впорався.
Аж поки пекучий біль у животі не довів протилежне.
З горизонтальним порізом через увесь живіт я похитнувся назад.
Олівер миттєво пішов у наступ.
— У тебе вражаючі відчуття.
Я насилу блокував його кинджали мечем, відчайдушно намагаючись утримати позицію.
— Про що ти говориш? Я ж не зміг ухилитися.
— Я цілився в твої нутрощі.
Іскри розліталися навсібіч від зіткнення металу, поки Олівер дедалі пришвидшував свої атаки.
Усе, що я міг робити, — це відбивати удари.
— Невже ти справді думав, що вийдеш звідси живим лише тому, що є молодим лордом Дому Старлайтів?
Свист!
Він продовжував шматувати мене з приголомшливою легкістю.
Звук зіткнення сталі лунав по всьому Місячному Палацу.
— Якщо ти вважав, що одного твого імені буде достатньо... то це розчаровує.
Принизливо.
Він не лише розбивав мене вщент, а й насміхався водночас.
А я ледве міг дихати під тиском його атак.
Раптовим ударом ноги він знову жбурнув мене в стіну.
Минуло лише кілька секунд від початку бою, а приміщення вже почало руйнуватися.
Задихаючись, я підвівся, спираючись на Балеріон.
Він запитав, чи справді я думав, що мій статус мене врятує.
— Якщо чесно... я й сам так не думав.
Прийти сюди без плану.
Без підтримки.
Це була чистої води дурість.
Було очевидно, що я не міг приховатися від очей Олівера Хана через одну з його навичок:
«Область Душі».
Він міг поширювати свою ауру на величезну територію.
Будь-що, що перетинало цей простір, він відчував миттєво.
Обійти це можна було лише двома способами: або мати навичку сильнішу за його, або бути сильнішим за нього самого.
І в мене не було ні того, ні іншого.
— Зазвичай я б ніколи не прийшов сюди таким способом...
Це було безрозсудно.
Абсолютно безрозсудно.
Але вказівка Системи була єдиною зачіпкою, яку я мав.
Інших варіантів не існувало.
ДЗІНЬ!
Я відбивався Балеріоном, поки на моєму тілі з'являлося все більше ран.
— Ти хочеш померти?
Його кинджал розсік мені обличчя.
Він зробив це навмисно.
— Так... хотів.
Ще зовсім недавно я справді хотів померти.
— Але зараз мені ще не можна вмирати.
Безглузда смерть тут була неприйнятною.
— Тоді покажи мені, як саме ти виживеш.
Не минуло й десяти хвилин.
А я вже був повністю залитий кров'ю.
Я не мав жодного уявлення, якої саме вистави від мене очікував Олівер.
Але чомусь мені здавалося, що він насправді не хоче мене вбивати.
Олівер Хан ніколи не славився розмовами.
Лише діями.
Гратися зі своїми противниками було не в його стилі.
Якби він справді хотів мене вбити, я б уже був мертвий.
Я мало знав про його справжній характер.
Особливо тому, що у версії історії, яку написав я сам, Санса не вижила.
Олівер, якого я знав, і Олівер, що стояв переді мною зараз, були зовсім різними людьми.
Та я був упевнений, що це одна й та сама людина.
Саме на це я й поставив.
Саме тому використовував лише Балеріон, а не Темну Сестру.
— Чому ти прийшов сюди, Фрею Старлайте?
Буум!
Черговий вибух сколихнув залу, розбризкавши ще більше моєї крові по підлозі.
Я продовжував битися.
І водночас говорити.
— Я прийшов побачити принцесу.
— І навіщо ти хочеш її побачити?
Розмова ставала дедалі дивнішою.
Олівер відповідав так невимушено, ніби ми просто прогулювалися парком.
Тим часом я ледве стояв на ногах під шквалом його атак.
Не те що підтримував бесіду.
Скільки поранень я вже отримав?
— Я хвилююся за неї, — відповів я.
Правда полягала в тому, що я прийшов через завдання.
Але це не було повною брехнею.
Якби я міг допомогти принцесі, я б це зробив.
— Я хочу допомогти їй.
Промовив я, важко дихаючи.
Олівер завмер і подивився на мене.
Я не міг бачити його обличчя під маскою.
Але його багряні очі так і не втратили свого моторошного блиску.
— Зрозуміло...
Він заговорив спокійним голосом.
Навколо його правого кинджала почала закручуватися жахлива блакитна аура.
Тиск його сили здійняв у повітря довге біле волосся.
Я застиг на місці.
— А тепер... можеш померти.
Я навіть не побачив руху його руки.
Але кинджал вилетів уперед, мов ракета, націлена прямо мені в обличчя.
Навіть із Оком Яструба, я ледве встигав його відстежувати.
У моєму нинішньому стані цей удар без сумніву вбив би мене.
— Чорт забирай...
Вилаявся я, коли все навколо занурилося в темряву.
Але це була не звична темрява втрати свідомості.
Це було дещо інше.
Вибуховий кинджал Олівера Хана завмер за кілька сантиметрів від мого обличчя.
Його скували сотні чорних ниток, обплівши наче павутина.
Я впізнав цю силу одразу.
Цю здатність тіні...
— Фрею!
Санса кинулася до нас швидкими рішучими кроками.
Моє понівечене тіло затремтіло, коли я підняв на неї погляд.
Я помітив невеликі зміни.
Її волосся стало темнішим.
Під очима залягли тіні.
Але зараз я був не в тому стані, щоб над цим замислюватися.
— Привіт... Сансо.
Принцеса насупилася, щойно побачила мій вигляд.
Гадаю, ця картина вже стала для неї звичною.
Санса стиснула кулак.
Тіні розсіялися.
Кинджал Олівера зі дзвоном упав на підлогу.
— Що все це означає, Олівере?
Він залишався таким самим спокійним, як і весь той час, поки вибивав із мене дух.
— Він скоїв злочин, проникнувши на королівську територію.
— Він мій знайомий, — твердо відповіла вона.
— Навіть так... він має бути покараний.
— Його вже покарали.
Вона вказала на порізи та синці, отримані під час моєї «дружньої» розмови з Олівером.
Олівер мовчки дивився на неї кілька секунд.
Потім повільно кивнув.
— Як забажаєте.
Задоволена відповіддю, Санса з полегшенням видихнула й повернулася до мене.
— Пробратися на королівську територію... Я навіть не знаю, назвати тебе хоробрим чи просто божевільним.
— Напевно, потроху і тим, і тим.
З певними зусиллями я підвівся на ноги.
Потім розвіяв і Балеріона, сподіваючись хоч трохи послабити тиск аури, який Олівер увесь цей час обрушував на мене.
Стоячи перед принцесою, я нарешті зміг як слід роздивитися зміни, що відбулися з нею.
Минуло лише кілька днів із нашої останньої зустрічі.
А вона вже виглядала інакше.
— Чому ти прийшов сюди, Фрею? — запитала Санса, поки Олівер стояв за її спиною.
— Звісно ж, щоб побачити тебе... Ти пішла, не сказавши ні слова.
Запала коротка тиша.
— Ти... хвилювався за мене?
Схоже, сама думка про це її щиро здивувала.
— Хіба не для цього існують друзі?
Я недбало знизав плечима.
На обличчі Санси з'явилася маленька, ледь помітна усмішка.
— Але ти ж не зовсім такий друг, правда?
— За якого покидька ти мене маєш?
Я відповів запитанням на запитання.
Вона лише безсило зітхнула.
— Гаразд. У твоїх словах і справді була частка щирості... Ходімо. Тепер ти мій гість.
Санса розвернулася й жестом покликала мене за собою.