— Очима Фрея Старлайта —
На той момент, коли я повернувся до Храму, Санси вже не було.
Її відхід мав серйозні наслідки, особливо з огляду на її шляхетний статус. Інструктори стверджували, що це лише тимчасово... що вона зрештою повернеться.
Але будь-хто, хто мав бодай трохи мізків, бачив брехню в їхніх словах.
Вони навіть не намагалися пояснити причину її відходу.
— Щось сталося тієї ночі, коли мене не було.
Не помітивши цього, я так сильно стиснув кулак, що ледь не розтрощив парту перед собою.
Сидячи на занятті, я дивився на її порожнє місце.
Можливо...якби я від самого початку поставився до місії серйозно.
Якби відмовився від тієї ночівлі...можливо, я зміг би цьому запобігти.
Головна місія: Усунути Темряву Імператорської Родини
(Залишилося: 18 днів)
І що тепер?
Поїхати до маєтку її родини?
Мене нізащо не пустять до неї.
Навіть уявити спосіб обійти їхню охорону було складно...зараз там напевно найвищий рівень готовності.
Я тихо вилаявся, намагаючись придумати рішення.
Я був упевнений, що той я, який існував до Вікторіади, не вляпався б у подібну халепу.
Поки я губився у власних думках, щось раптом грюкнуло по моїй парті.
— Фрей Старлайт, мої лекції настільки нудні, що твої думки вже втекли бозна-куди?
— Ах... вибачте, міс Софіє...
— Зосередься. Ніколи не знаєш... навіть такі нудні лекції одного дня можуть урятувати тобі життя.
— Звісно.
Я ввічливо усміхнувся, сподіваючись, що вона просто піде далі.
Якою б привабливою не була Софія Тан, іноді вона могла добряче дратувати.
Та й її заняття були корисні лише для Контролерів Хвиль.
Щойно вона відійшла, я знову повернувся до важливішого.
Якщо я хочу отримати відповіді, мені доведеться провести власне розслідування.
А це означало відвідати місце події.
Кімнату Санси.
— Опівніч —
Коли настала ніч, я стояв перед лівою стіною своєї кімнати.
Елітний гуртожиток був обладнаний усім необхідним:
Власною кухнею, ванною та навіть невеликою тренувальною зоною.
Але зараз значення мало лише одне.
Наші кімнати були поруч.
Я займав перше місце в класі.
Вона — друге.
А отже, її кімната знаходилася прямо за цією стіною.
Ця стіна...була єдиною перешкодою між нами.
Якщо десь і могли залишитися підказки, то саме там.
Тримаючи Балеріон у руці, я обережно пробив стіну...лише настільки, щоб створити невеликий прохід до її кімнати.
Стіни Храму були створені, щоб витримувати майже будь-які атаки...але не Балеріон.
Вриватися до кімнати дівчини було не найкращою ідеєю.
Та іншого вибору в мене не було.
Я ступив усередину, не очікуючи побачити щось особливе.
Але те, що я знайшов, змусило мене втратити дар мови.
— ...Де я?
Слова самі вирвалися з моїх уст.
Це більше не була кімната елітного гуртожитку.
Увесь простір поглинула темрява, насичена моторошною силою, яка пожирала будь-яке світло.
Кімната була надто великою.
Щонайменше вчетверо більшою за звичайну.
Такого не могло бути.
Повітря було просякнуте руйнуванням.
Усюди валялися уламки.
Стіни та підлогу вкривали плями крові.
Залишки темної аури все ще висіли в повітрі, немов примарний відгомін минулого.
— Ззовні все виглядає нормально... але тут усередині?
Якась просторова деформація?
Маніпуляція виміром?
Що б це не було, картина ставала очевидною.
— Тут відбулася битва.
Найбільше мене вразило те, що тіні Санси все ще залишалися тут.
Вони не зникли.
Звісно...вони ж належали їй.
Я наблизився до одного з плаваючих темних щупалець і повільно простягнув руку.
Чорна аура вкрила мою долоню.
Після досягнення першої стадії Адаптації Тіні я отримав доступ до її особливих властивостей.
Поки що я міг лише зливати тінь із власним тілом, посилюючи фізичну силу та ауру.
Але навіть так...я мав бути здатним хоча б частково контролювати будь-які тіні поблизу.
Я простягнув руку...
І тіні миттєво відреагували.
Вони кинулися на мене, немов змії.
І якби Балеріон досі не був злитий з моєю рукою, мене б уже проштрикнуло наскрізь.
— Тіні, що рухаються самостійно...наче жива істота з власною волею.
Думай, Фрею.
Тут надто багато крові.
— Санса напала на когось...і бій був одностороннім.
Судячи з кількості крові...
— Вона важко поранила цю людину.
Можливо, навіть убила.
Але подряпини та сліди руйнувань на підлозі говорили про інше.
Її супротивник був далеко не слабаком.
Він чинив запеклий опір.
— ...А потім втрутився хтось інший і все закінчив.
Хтось дуже сильний.
Розмита картина в моїй голові почала набувати чітких обрисів.
Санса втратила контроль.
І зробила щось непростиме.
Тому Храм не мав іншого вибору...окрім як відправити її геть.
Я присів посеред цієї дивної кімнати...
простору, що здавався відрізаним від усього світу...і намагався зрозуміти, як розібратися з цією катастрофою.
— ...Марно.
Я важко зітхнув і відкрив системний інтерфейс.
Час знову шахраювати.
Випадкова порада: 500 очок досягнень
Пряма порада: 1000 очок досягнень
Ціни виросли до абсурдного рівня, змушуючи мене вагатися.
Випадкова порада була безпечнішою.
Але завжди подавалася у формі загадки, яку я ніколи не міг нормально зрозуміти.
Пряма порада була чіткою та зрозумілою.
Але після неї завжди йшло якесь жорстоке випробування.
Чесно кажучи, я ніколи не розумів жодної з тих загадок.
Тож цього разу вибір був очевидним.
Я обрав Пряму пораду.
— Гаразд... починаймо.
Як мені впоратися з темрявою королівської родини?
Щойно я поставив запитання, система засвітилася.
Зустрінь принцесу 14 разів протягом 14 ранків.
На 15-ту ніч прийди до неї. Там ти знайдеш свою відповідь.
...
...
...
Я беземоційно втупився в екран, стримуючи бажання пробити його кулаком.
Так, інструкції були зрозумілими.
Але проблема залишалася тією самою.
Мені ледве вдавалося зустрітися з нею хоча б один раз...а тепер я мав якимось чином проникнути до неї п'ятнадцять разів?
Схоже, система серйозно хоче, щоб я вдерся до маєтку Імператора...найбезпечнішого місця в усій Імперії.
Я провів рукою по волоссю й підвівся.
— Іншого вибору немає.
До речі... Ультраси вже одного разу це провернули.
Вони навіть примудрилися викрасти принцесу.
То чому я не зможу?
Я зроблю це. За будь-яку ціну.