— Очима Фрея Старлайта —
Була вже далеко за північ.
Темрява вкривала місто, і більшість притомних людей давно спали. Серед них був і Адам Смешер, який ліг раніше після приготування висококалорійної вечері, наповненої всілякими добавками — очевидно, для підтримки своєї монструозної статури.
Що ж до нас, то ми ледве впоралися хоча б із половиною того, що він подав.
Набивши животи до межі, ми разом з іншими хлопцями безцільно бродили верхніми поверхами цієї величезної вежі.
— Ще один житловий поверх...
Ми зараз перебували на тридцять четвертому поверсі, який був майже точною копією двадцять сьомого.
Наразі цей хмарочос складався з десятків житлових поверхів із кімнатами, оформленими як розкішні готелі. Деякі поверхи були повністю відведені під тренувальні зали або різноманітні бойові арени. Час від часу нам траплялися ігрові кімнати або навіть величезний басейн на самому верху.
Усе це більше нагадувало дорогий курорт, ніж житло.
— Чувак... тут би весь Храм помістився, — пробурмотів Дaн, тримаючись за голову від шоку. Один поверх цього місця, мабуть, перевершував за розмірами весь його дім.
— Вражає, не сперечаюся. Як і очікувалося від гільдії Срібного Дракона, — сказав Рагна, який виглядав не надто здивованим. Цілком зрозуміло, адже його батько керував гільдією не менш впливовою, ніж родина Данзо.
— Життя багатіїв і справді щось неймовірне...
Щойно прозвучало слово «багатії», більшість одразу повернулася до мене.
— До речі про багатих. Тут у нас прямий спадкоємець дому Старлайтів. Цікаво, як виглядає його дім.
Згадавши особняк, у якому я певний час жив... так, він був розкішним... але я майже не проводив там часу. Секта Тіні та Храм відчувалися для мене значно більше домом, ніж те місце.
— Не покладайте великих надій. Порівняно з цим, мій дім досить звичайний.
Попри мої слова, ніхто, схоже, не повірив.
— Та ну. Що, дім Старлайтів збанкрутував, а ми просто про це не чули? — запитав Данзо, поки я лише знизав плечима з усмішкою.
— Без поняття. Я завжди був небажаною дитиною, тож найкраще мені ніколи не діставалося.
Щойно я це сказав, усі відразу оточили мене з зацікавленими обличчями.
— Що таке?
— Фрею... раз ти вже сам заговорив про це, я чув про тебе купу чуток, — сказав Данзо, підходячи ближче тепер, коли більше не стримував свою цікавість.
— Яких саме чуток?
— Ну... про катування служниць, — почав Данзо.
— Або про зґвалтування неповнолітніх дівчат, — додав Рагна.
— Я чув, що ти зґвалтував матір на очах у її сина... — навіть Дан? Що це взагалі за хвора чутка?
Мовчали лише Сноу й Гоуст, просто спостерігаючи.
Я прикрив обличчя долонею, замислюючись, наскільки жахливою була моя репутація.
— Та звідки бляха, беруться всі ці кляті чутки?
— Не зрозумій неправильно, Фрею. Ми знаємо, що ти не справжній покидьок, але, як кажуть... диму без вогню не буває, — зазначив Дан.
Він був не зовсім неправий, враховуючи, що я лише нещодавно отримав контроль над цим тілом.
— Моя історія не така захоплива, як ви думаєте, — спокійно відповів я.
— Та невже?! Ти досі не розповів, що насправді сталося в Кошмарних Землях! — вигукнув Данзо.
— Або правду про джерело твоєї сили, — додав Рагна.
Поки вони згадували все більше й більше моїх досягнень, я раптом усвідомив, наскільки багато встиг зробити всього за два роки.
Зрештою я здався під їхнім тиском і почав розповідати про своє життя.
Сидячи на верхівці вежі, я почувався старим дідом, оточеним дітьми, який розповідає їм фантастичну історію...мою історію.
Історію виживання.
І якщо чесно... за нею можна було б зняти чудовий фільм.
Такий, який навіть я із задоволенням подивився б.
Мені знадобилося цілих чотири години, щоб розповісти все.
Звісно, я опустив подробиці про Систему та її механіку, але розповів їм про Секту Тіні та всі жахи, через які пройшов.
Спочатку я говорив про все це байдуже.
Але чим далі продовжував, тим сильніше відчував, ніби важкий тягар повільно спадає з моїх плечей.
Коли я закінчив, ніхто не аплодував.
Лише довга важка тиша.
— Оце й усе, хлопці. Продовження не буде. Мені ще навіть вісімнадцяти толком немає. Заходьте через кілька років, можливо, назбирається новий матеріал.
Пожартував я, і першим засміявся Сноу.
— Це була одна чортова історія.
— Так... Тепер мені навіть соромно, що я колись називав тебе слабаком, — сказав Рагна.
— Те саме. Я думав вразити тебе власною історією, але порівняно з твоєю моя виглядає дитячою казкою, — додав Дан.
— Але де частина про зґвалтування? Мені здається, ти пропустив найважливіші моменти, Фрею.
Данзо ляснув мене по спині, намагаючись щось витягнути.
Не те щоб я щось приховував...
Просто я сам не знав, що робив оригінальний Фрей. Спадкові спогади були неповними.
— Уже чотири години минуло. Чого ви ще хочете? У мене горло пересохло.
— Підозріло...
Пробурмотів Данзо, але вирішив не наполягати.
Якщо замислитися...цікаво, а це тіло взагалі ще незаймане?
Хто знає, чим займався старий Фрей?
— До речі про дівчат... навколо нас красуні на будь-який смак. Не можу не задуматися, чи немає у вас якихось думок із цього приводу, якщо ви розумієте, про що я.
Данзо хитро засміявся, але всі одразу почали заперечувати.
— Та годі вам. Ви що, геї? Чи може, комусь тут справді подобаються хлопці?
Він перевів погляд на Сноу, який лише похитав головою.
— Ми всі народжуємося з природним потягом до протилежної статі. Але середовище, у якому ми живемо, не дозволяє нам діяти згідно з цим потягом. На кону стоїть занадто багато.
Зразкова відповідь від Пророчого Героя. Молодець, Сноу.
Він справді присвятив себе своїй місії, але Данзо схоже, така відповідь не задовольнила.
— Хуїта. Кажеш це, поки Лара Крофт буквально не відходить від тебе ні на крок?
— Це правда. Я чув, що тобі постійно освідчуються в коханні як у храмі, так і за його межами! — додав Рагна.
З таким обличчям Герой Церкви просто приречений привертати надто багато уваги.
— А давайте так... кожен назве дівчину, яку вважає найпривабливішою в храмі. Просто подивимося, хто що думає.
Розмови про жінок між чоловіками виникають незалежно від часу та місця.
— Ми серйозно збираємося оцінювати дівчат, ніби товари на полиці? — запитав Дан.
— А що тут такого? Упевнений, вони роблять із нами те саме, — відповів Данзо.
— Не знаю навіть...
— У будь-якому разі, почнемо! Ти перший, принцесо.
Данзо одразу накинувся на Сноу.
Складалося враження, що о четвертій ранку ми ось-ось зробимо щось неймовірно дурне.
Після короткого тиску Сноу зітхнув і нарешті відповів:
— Серіс.
— Що?!
— Серйозно?
Усі були шоковані.
Серіс була цілком логічним вибором. Вона красива, але мабуть, від Героя Церкви всі очікували чогось більш незвичайного.
— Ти набагато нормальніший, ніж я думав...
— Я просто відповів на твоє запитання, — пробурмотів Сноу, явно не бажаючи продовжувати тему.
Можливо, він обрав її навмання, бо вона найвідоміша.
Іронічно, але в оригінальному сюжеті, який я написав, він справді зрештою залишається саме з нею...
Потім настала черга інших.
Дан теж назвав Серіс.
— Її краса беззаперечна, але мене більше цікавить те, що ховається під цією крижаною маскою, яку вона постійно носить.
Рагна, на загальний подив, обрав Клану Старлайт, заявивши, що вважає її привабливою.
Данзо шокував нас усіх, назвавши Селену — відьму, з якою постійно сварився.
Варто зазначити, що Міста зник одразу після того, як я закінчив свою історію. Я припустив, що він пішов спати, тому сьогодні ми так і не почули жодного слова від мовчазного асасина.
І тепер, усі погляди були спрямовані на мене.