— Очима Фрея Старлайта —
Знадобилася ціла хвилина тиші — мені й усім іншим — аби просто усвідомити, що щойно сталося, перш ніж натовп вибухнув оваціями на честь принцеси, яка продемонструвала приголомшливу силу.
— Звідки взялися всі ці люди?..
Пробурмотів поруч Сноу, усе ще намагаючись оговтатися.
Ніхто з нас не отримав смертельних поранень, окрім глибокого розрізу на грудях Деймона... але виглядали ми жахливо.
Учні храму, які стали свідками бою, були зачаровані Сансою. Вона щойно перемогла студентів, яких вважали найсильнішими у своєму поколінні.
Бій не транслювали громадянам Імперії, його бачила лише жменька людей... але чутки неминуче розійдуться. І сама того не усвідомлюючи, Санса щойно здобула величезну перевагу над Еґоном у боротьбі за трон.
До речі про принца... він стояв і аплодував разом з усіма, зі спокійною усмішкою на обличчі.
Те, що сталося, очевидно, було для нього ударом. Бо неважливо, наскільки розумним чи хитрим може бути імператор — без абсолютної сили ці якості нічого не варті.
Імператор — насамперед щит і меч Імперії. Єдина вимога до нього — бути достатньо сильним, аби здолати будь-кого.
І Санса щойно продемонструвала саме таку силу... силу, гідну трону.
Тоді чому ти усміхаєшся, Еґоне?
Де саме ховається темрява Імператорської родини?
— Що це в біса, були за тіні?
— Я не міг їх розрубати... і вони були неймовірно швидкими.
Деймон і Сноу вже почали розбирати те, з чим щойно зіткнулися.
Тіньова здібність Санси мала величезний радіус дії, була твердішою за сталь, швидшою за людський погляд і моторошно універсальною.
Без перебільшення, це була абсурдно досконала сила без видимих слабкостей.
Її майже можна було назвати ідеальною тіньовою здібністю... якби таке взагалі існувало.
— Її темрява неприродна. Я відчував щось подібне лише раз у житті.
Сноу повільно наближався до істини.
Він уже відчував подібну силу... під час бою із замаскованим чоловіком з Ультрасів. Тим самим, що володів потойбічним чорним полум’ям, не схожим ні на що, що він бачив раніше.
Тіні Санси несли в собі ту саму енергію.
Було лише питанням часу, коли люди зрозуміють, що вона використовує демонічну здібність... якщо ще не зрозуміли.
— А ти що скажеш, Фрею?
Голос Сноу вирвав мене з думок.
— Її тіні зовсім не схожі на здібність Гоуста.
— Очевидно, — пробурмотів Деймон, поки між його пальцями танцювали іскри блискавки.
— Валеріони завжди успадковували світло і блискавку. Покоління за поколінням.
Він стиснув кулак і востаннє поглянув у бік своєї кузини.
— Але ця проклята темрява... лише боги знають, звідки вона взялася.
Різні думки, але з боку ми, мабуть, виглядали просто як купка невдах, що зализують рани.
Я не затримувався надовго. Скориставшись першою ж нагодою, я тихо пішов геть, подалі від реву натовпу й криків Данзо, поки Селена продовжувала насміхатися з нього.
Я навіть не зрозумів, як опинився в одному з приватних садів храму.
Я сидів сам на лавці, дивлячись на екран системи та на одне завдання, яке переслідувало мене вже деякий час:
— Усунути Темряву Імператорської Крові —
Час, що залишився: 23 дні
Було важко зрозуміти, чого саме вимагало від мене це завдання.
Якщо тією темрявою була Санса... то це означало, що я маю її вбити?
А що, якщо темрявою був Еґон? Або хтось інший?
Утім, я сумнівався, що система кине мене проти когось на кшталт Маекара... хіба що вона хоче моєї смерті.
Ні. Я був майже впевнений, що цього разу ціллю... є принцеса Санса.
І що тоді?
Я не мав наміру її вбивати. І навіть не був певен, що взагалі зміг би.
Я завжди ненавидів такі завдання... ті, що кидають мене навмання в невідомість.
Але цього разу в мене був інструмент, здатний пролити світло на цю невизначеність.
І цим інструментом була одна з найбільш зламаних здібностей системи:
— Проблиск Майбутнього —
Чим більше я про це думав, тим страшнішою здавалася ця сила.
Вона буквально дозволяла мені бачити майбутнє. Така здатність ламала самі правила цього світу.
І, чесно кажучи, я взагалі не розумів, чому маю доступ до чогось подібного.
Під час Вікторіади я уникав її використання... надто боявся побачити власну поразку.
Але зараз? Причин не використовувати її не було. Хіба що ціна була високою. Дуже високою.
Та в мене вистачало очок, накопичених за виконання останнього завдання...
Тож після глибокого вдиху, вперше за довгий час, я знову використав свою читерську здібність.
Завдання «Усунути Темряву Імператорської Крові» мало зворотний відлік:
23 дні до завершення.
Я не знав, що саме це означає, але вирішив зазирнути на 23 дні вперед, щоб побачити, чим усе це закінчиться.
— Покажи мені долю цієї клятої родини... будь ласка.
Це коштувало мені цілої 1,000 очок досягнень, але здібність активувалася бездоганно.
Реальність навколо мене розірвалася... наче хтось стирав світ гумкою...
І кольори поступово почали складатися в сцену, яку я хотів побачити.
Моє серце пришвидшилося від того, як жорстоко мене вирвало з теперішнього.
Раніше ця здібність показувала мені лише одне зображення.
Але тепер переді мною розгорнулася рухома картина... така жива, така реальна, що мені здалося, ніби я справді перенісся в майбутнє.
Була ніч. Я ширяв у небі, мов привид, спостерігаючи згори за Королівським Районом... місцем, яке раніше бачив лише на фотографіях.
Це був регіон, переповнений величними замками й височенними палацами.
Серед них три гігантські замки височіли над усіма іншими... і я припустив, що вони належать Маекару та його синам.
Навколо панувала моторошна тиша.
Звичайна прохолодна осіння ніч, у якій нічого не відбувалося.
Минали секунди. Потім хвилини.
І я вже почав думати, що просто викинув тисячу очок досягнень у нікуди.
Але звісно, це було лише затишшя перед бурею.
Як же дивно... як легко може змінитися світ...наче хтось втручався в мій зір і відчуття.
БУУУУУМ!
З оглушливим вибухом один із трьох замків вибухнув полум’ям.
Ніч прорізали крики.
З-під уламків у небо рвонули смоляно-чорні щупальця, а вогонь і тіні поглинали все навколо.
Я дивився, як ті чорні відростки розривають на шматки все на своєму шляху, поки щось повзло крізь ту прокляту темряву.
— Аха… АхахахахахаХАХАХА!!! —
І в самому центрі цього хаосу,
Істота — демон — божевільно реготала,
Вбиваючи кожного, хто траплявся їй на шляху, заливаючи землю кров’ю.
Воно ковзало землею, мов чума,
несучи за собою руйнування і смерть.
І в нього була лише одна ціль.
З Імператорського Замку вийшов Маекар...тримаючи в руці гігантський спис.
Його обличчя та золоті очі були такими ж холодними, як завжди.
Небом звивалися змії блискавок, освітлюючи ніч, коли Імператор жбурнув свою зброю в те, що повзло до нього.
Удар блискавки... атака, гідна сутності рангу SS+, зіткнулася з проклятими тінями, вивільнивши хвилі руйнівної сили.
Мене вирвало з тієї спотвореної реальності, і я прокинувся назад на лавці в саду — вкритий потом, із холодною рукою на плечі.
Я відчував, як піт стікає по шкірі.
Моє дихання було збитим.
Серце гупало об ребра так, ніби намагалося вирватися з грудей.
Я обернувся, щоб побачити, чия це рука...і вже за мить отримав відповідь.
— ...Санса?
— Що сталося? Виглядаєш так, ніби побачив привида.
— Як довго ти тут стоїш?
Мені довелося докласти всіх зусиль, аби зберегти самовладання, намагаючись зустрітися з нею поглядом і водночас заглушити первісний інстинкт усередині себе, що волав: тікай.
Санса, як завжди уважна, вже пильно спостерігала за мною.
Мені потрібно було негайно взяти емоції під контроль... інакше вона все зрозуміє.
— Я тут уже деякий час. Кілька разів кликала тебе, але ти не відповідав.
— А... мабуть, я знову надто заглибився в думки.
— У цьому немає нічого поганого.
Насправді приємно знову бачити, як ти поводишся як зазвичай.
— Що ти маєш на увазі?
Я запитав, і її відповідь виявилася не тією, яку я очікував почути.
— Відколи ти повернувся... ти виглядав порожнім.
Яка ж гостра проникливість... як і завжди у принцеси.
— Порожнім, га?.. А тепер, коли ти сказала, ми й справді давно отак не розмовляли.
Щоразу, коли я намагався її знайти, щось ставало на заваді.
Але коли вона приходила шукати мене? Ніщо не могло її зупинити.
— Так... не так уже й легко було втекти від усіх тих студентів раніше.
— Їх важко звинувачувати. Ти щойно витерла підлогу мною, Сноу і Деймоном.
— ...
Вона не відповіла одразу.
Можливо, про щось замислилась.
Але я не дав їй часу... і поставив інше запитання:
— Як ти останнім часом?
Санса трохи нахилила голову й подивилася на мене.
— Усе добре... нічого незвичайного.
— А як щодо твоєї сили? Тих тіней...
Щойно я додав останнє запитання й уважно придивився до її виразу обличчя... це тривало менш ніж секунду... але хоч вона й витончено приховала реакцію, я помітив ледь помітну складку між її бровами, перш ніж вона її розгладила.
Вона неймовірно добре контролювала свої емоції.
Я припускав, що це одна з тих звичок, які вона відточила з роками, найімовірніше через свій статус принцеси.
Через це я не міг зрозуміти, чи мені просто здалося, чи я справді це побачив.
У відповідь вона просто підняла руку... дозволяючи тонким ниткам тіньової аури закружляти навколо пальців.
— Нещодавно я досягла рівня, де можу вільно нею керувати.
Санса почала надавати своїй тіньовій аурі різних форм.
Спершу простих — кіл, квадратів — і водночас продовжувала говорити.
— Крок за кроком ця сила стала невіддільною частиною мене.
Поступово фігури ставали складнішими: тривимірний меч, спис, повністю створений із тіні.
Те, як вона цим керувала... настільки швидко, настільки точно... здавалося майже інстинктивним.
— Твій контроль вражає, — прокоментував я, спостерігаючи за демонстрацією.
Принцеса м’яко усміхнулася.
— Так. Тепер я все контролюю, тож хвилюватися нема про що.
— Ага...
Нема про що хвилюватися?
Чесно кажучи, я б і не хвилювався.
Такий рівень контролю аури доводив, наскільки глибоко вона опанувала цю силу.
Але...
Те майбутнє, яке я побачив, досі переслідувало мене.
Бо ту істоту... ту тіньову потвору, що напала на Маекара...
Я бачив.
Лише на мить, але я впізнав постать усередині тієї темряви.
Ту істоту, той кошмар, що виник нізвідки...
Навіть якщо ти виглядала трохи інакше...
це все одно була ти, Сансо.
Та огидна потвора... страшніша за будь-якого демона, якого я коли-небудь бачив...
Невже це справді була ти?