—Очима Фрея Старлайта—
Години минали швидко, і раптом я опинився втягнутим у несподіваний конфлікт…
Після завершення звичних тренувань на великій арені елітний клас поділився на дві сторони… хлопці проти дівчат.
Попереду нашої сторони стояли Данзо й Рагна, які вже гаряче сперечалися з кількома дівчатами — особливо із Селеною та Кланою.
—Повтори-но, що ти щойно сказав?
Дівчата виглядали розлюченими, кричачи на дві ходячі гори м’язів, що височіли над ними.
—Проблеми зі слухом? Не хвилюйтесь, я достатньо великодушний, щоб повторити: усі ви — просто підтримка, яка стоїть позаду, поки справжню битву ведемо ми.
—Хех, ідеальне мислення для таких м’язистих довбнів, як ви. Купка безмозких грубіянів.
Суперечка, що й не дивно, особливо загострилася між Данзо та Кланою Старлайт.
Я зітхнув і кинув погляд на Фенікса, який стояв осторонь і сміявся.
Усе це було його рук справою… саме він запропонував матч між хлопцями та дівчатами з класу.
Він явно зробив це навмисно. Я був у цьому впевнений.
Так чи інакше, мирно це не закінчиться…
—Не сміши мене, дівчинко. Ви тут усі багато базікаєте, але лише одна з вас дісталася до фінальної вісімки на Вікторіаді — і ту викинули ще в чвертьфіналі!
Данзо влучив у болюче місце… Клана не знайшла, що відповісти. Тим часом Серіс трохи насупилася… було очевидно, що він говорив саме про неї.
Але цього разу відповіла не вона.
—О? То ти будуєш свої великі висновки на Вікторіаді, так?
Тепер уперед вийшла Селена.
—А на чому ще мені їх будувати?
Із легкою усмішкою чарівниця витягнула жезл і спрямувала його на Данзо.
—Все просто. Давайте поб’ємося. Три найсильніші дівчини проти трьох найсильніших хлопців. Тоді ви отримаєте відповідь, замість того щоб покладатися на свої жалюгідні припущення.
Справедливо…
Вона відповіла викликом, одночасно висміюючи його між рядків. Ця дівчина й справді щось із чимось…
—Чудово! Радий, що це прозвучало саме від тебе.
Як і очікувалося, Данзо й Рагна миттєво проковтнули наживку.
Уся ця суперечка нагадала мені ті гарячі дебати, які часто виникали в минулому… особливо серед жінок, які вважали чоловіків абсолютно марними.
Усе це викликало в мене погане передчуття… особливо коли Данзо повернувся до нас.
Я стояв поруч зі Сноу, і на його обличчі був такий самий мертвий вираз, як і в мене.
—Хей… тільки не кажи мені…
—Ага. Схоже, ми справді це робимо.
Данзо попрямував прямо до нас, саме як ми й очікували.
—Принцеса №1 і Принцеса №2, ви б’єтеся!
—І чому саме ми?
—Ви що, прикидаєтесь дурнями? Ви — чемпіон Вікторіади та фіналіст. Звісно, ви б’єтеся! Нам потрібна бездоганна перемога!
Данзо був абсолютно серйозний.
Тим часом дівчата вже визначилися зі своєю трійкою.
Чарівниця Селена, Контролерка Хвиль Серіс… і третя… та, на якій я зосередився найбільше… Санса.
—Схоже, вони вже визначили склад…
Ми тихо перемовлялися між собою, коли принц відступив назад зі своєю звичною хитрою усмішкою.
—Не думаю, що приєднаюся до вас, джентльмени… але бажаю успіху.
Його дружні слова не приховували холодного погляду, який залишався прикутим до Санси, поки він відходив убік.
Гоуст так само тихо зник. Він теж не збирався брати участь.
Сноу, змирившись зі своєю долею, взяв звичайний меч і ступив уперед.
—То хто в нашій команді? Я, Фрей і… ти?
—Схоже на те.
Данзо вже був повністю готовий до бою, коли…
—Стійте.
Уперед вийшла несподівана постать. Деймон Валеріон зі своїм зачесаним назад світлим волоссям і вічно вибуховим характером.
—Я битимуся. Відійди, сивий.
—А? І з якого це дива я маю це робити? — огризнувся Данзо, кинувши на нього лютий погляд.
—Ти найслабший серед них… і програв мені кожен бій. То чого ти взагалі скиглиш?
—Ти ледве переміг!
—Це не змінює того факту, що я все ж переміг. Відійди.
Цього разу Деймон був налаштований серйозно й якимось чином таки відтиснув Данзо вбік.
Селена не втратила можливості познущатися з Данзо, який навіть не братиме участі в бою.
—Ще хвилину тому ти так голосно гавкав, а тепер стоїш осторонь і лише дивишся. Жалюгідно.
Вона засміялася, а потім знову звернула увагу на суперників.
Фрей Старлайт, Сноу Леонхарт і Деймон Валеріон.
Це легко можна було назвати найсильнішою можливою командою, аж до того, що весь тренувальний майданчик почав заповнюватися студентами, щойно чутки про те, що відбувається, розлетілися навколо.
Стоячи пліч-о-пліч, я поглянув на Деймона.
—Не думав, що тебе зацікавить подібний матч.
Гордий лев дому Валеріон не славився тим, що витрачав час на безглузді дуелі.
—Зазвичай ні. Але цього разу — виняток.
Навколо нього спалахнули іскри блискавки, а його погляд залишався прикутим до однієї людини.
—Я просто хотів битися з нею… хоча б раз.
Він говорив про неї. Про Сансу.
Принцесу, яка породила так багато запитань своєю загадковою демонічною силою.
Так, на папері наша сторона виглядала значно сильнішою… але це не обов’язково було правдою.
Санса навмисно трималася осторонь Вікторіади. Селена теж не билася на повну, бо тоді була зайнята Еґоном.
Якби принцеса тоді билася без обмежень, вільно використовуючи свої демонічні сили… цікаво, що б сталося?
Схоже, зараз я мав це дізнатися.
Фенікс став у центрі арени й дав сигнал.
—Почали!
—Ну ж бо, могутні чоловіки! Покажіть нам, на що ви здатні!
Це були останні слова, які ми почули перед початком битви.
Двоє дуелянтів і танк… проти чарівниці та двох Контролерок Хвиль.
Але бій із самого початку пішов зовсім не так, як очікувалося.
Селена й Серіс миттєво телепортувалися назад, а Санса зробила крок уперед.
«Одна проти нас трьох?»
Від самого початку бою…
Санса вступила з нами в ближній бій, поки Селена й Серіс засипали нас атаками здалеку.
Деймон приймав на себе основний удар, повністю зосередившись на прориві до принцеси… поглинаючи всі атаки своїм загартованим тілом.
Він рухався з жахливою швидкістю для своїх розмірів і завдав нищівного удару кулаком по тендітній постаті перед ним.
Навіть здалеку всі почули руйнівний удар, коли хвиля блискавичної аури вибухнула по всій арені.
Деймон шоковано побачив, як між ним і Сансою виріс чорний стовп, повністю заблокувавши його атаку.
Він спробував прорватися крізь нього, але десятки темних щупалець вирвалися зі стовпа й кинулися на нього.
—Що це в біса за штуки?!
Танк утримував позицію й атакував разом зі Сноу, заходячи з двох флангів одночасно.
Це була ідеально скоординована атака… та, яку ми відточили після всіх наших битв із Меліною.
Але Санса навіть не ворухнулася, щоб блокувати нас.
Вона просто дозволила тіням зробити всю роботу.
Чорні списи почали виникати з нізвідки один за одним, націлюючись на нас, мов гігантські кулі.
Найжахливішим було те, що ми навіть не могли розсікати ці тіні… ледве вдавалося відбивати їх убік.
—Немає сенсу намагатися їх розрізати, — байдуже сказала Санса.
—Багато сильніших за вас уже пробували. І всі зазнали невдачі.
Тим часом Серіс і Селена продовжували безперервно засипати нас шквалом вогняних і крижаних заклять.
Ми навіть не могли наблизитися… вся арена вже була вкритою тінями Санси.
Загнані, мов щури в клітці, ми не могли зрушити ні на крок.
Ми навіть не усвідомили, наскільки все серйозно, аж поки ті тіні майже повністю нас не поглинули.
Чорні щупальця, гострі мов бритва списи й темні леза сипалися нам на голови зі смертельною швидкістю.
Я навіть не знаю, коли Деймон почав використовувати свою чорну блискавку, або коли Сноу вивільнив увесь свій арсенал стихій.
Що ж до мене, я увійшов у свій нещодавно здобутий стан Занурення в Тінь… разом із Десятьма Тисячами Кроків Тіні.
Так, ми не використовували легендарну зброю… але билися серйозно.
Ми не стримувалися. Не відступали.
Але битися проти тих тіней було все одно що протистояти чорному морю, викуваному з незламної сталі.
Величезні чорні руки, сформовані з тіней, з’явилися з темряви й вбили Деймона в стіну градом нищівних ударів.
Як би швидко я не рухався… навіть разом зі Сноу, який активував Крок Порожнечі, — ми не могли підійти до Санси ближче ніж на п’ять метрів.
А шквал атак Серіс і Селени лише погіршував ситуацію.
Це була безперервна артилерія. Нескінченний тиск. Такий, що нагадував мені те, що колись вивільнив Кай Люк.
І все ж… попри те, що ці троє перед нами були значно слабшими за Кай Люка, вони чомусь здавалися страшнішими.
Причина була простою… принцеса.
Контролери Хвиль зазвичай слабкі в ближньому бою. Їм бракує фізичних можливостей, щоб битися на рівних із дуелянтами.
Але Санса повністю стерла цю слабкість.
Вона навіть не давала нам можливості перевести подих.
Змушуючи своє тіло працювати за межею можливостей, я рвонув до неї, прориваючись крізь щупальця й темні леза, що безперервно сипалися на мене.
Навіть із моєю швидкістю кілька ударів таки влучили в тіло. Але попри біль… я прорвався крізь чорний потік.
Там, просто перед Сансою, я підняв меч і вивільнив стільки аури, скільки тільки міг.
—Десять Тисяч Кроків Тіні: Нескінченна Темрява.
Тіньова аура ринула в мій клинок і вибухнула в її бік, мов вир.
Але Санса лише посміхнулася.
Вона спокійно підняла долоню до мене… легко, без жодного напруження.
—Твоя темрява занадто тепла, Фрею.
Я почув її голос біля самого вуха… саме перед тим, як її тіні вирвалися з нізвідки й повністю мене поглинули.
Темрява зіткнулася з темрявою.
Але, як вона й сказала… моя була тьмяною й поверхневою в порівнянні з безоднею, якою вона володіла.
За кілька секунд я вже був вбитий у дальню стіну арени.
І це минуло лише п’ятнадцять хвилин від початку бою.
Під шокованими поглядами всіх присутніх, посеред зруйнованої арени й стелі, яку повністю знесло вибухами, — чорні щупальця все ще здіймалися високо над нами.
Саме тоді Фенікс нарешті втрутився й зупинив бій.
Наші тіла були понівечені, розірвані так, як не повинен закінчуватися жоден спаринг.
Особливо Деймон… його груди були розсічені жорстоким ударом.
Спираючись на меч, я перехопив погляд Санси.
Вона виглядала абсолютно неушкодженою.
Деймон кричав, що бій ще не закінчено… але Фенікс силоміць усе припинив.
Він не бачив сенсу продовжувати.
Чемпіон Вікторіади, Чемпіон Церкви та звір, вирощений домом Валеріон…
Усі ми зазнали нищівної поразки…
Від Темної Принцеси.