—Очима Фрея Старлайта—
Минув цілий місяць відтоді, як я повернувся до Храму й розпочався другий рік навчання.
—Останнім часом ти виглядаєш значно краще, друже.
Данзо зачесав волосся назад, поки ми разом ішли головною доріжкою до класу — я посередині, Данзо праворуч, а Гоуст ліворуч.
—Краще? І що саме в мені змінилося?
Я чув це вже не вперше, зазвичай саме від Данзо. Він завжди помічав деталі.
—Мішки під очима майже зникли, та й аура в тебе стала іншою. Ти майже завершив свою емо-фазу.
Він помічав у мені те, чого я сам ніколи не бачив.
—Якби в мене була хоча б половина твоєї енергії, можливо, я б узагалі не мав подібних проблем.
Цей тип робить віджимання, доки не втратить свідомість. Є межа тому, наскільки божевільною може бути людина.
—Хей, жоден із вас не витримає моєї енергії… особливо ти, хлопче-гілляко. — Він усміхнувся й ткнув пальцем у Гоуста.
—…
Гоуст, як завжди, мовчав. Зазвичай це провокувало Данзо, але останнім часом ці двоє стали спокійнішими. Вони звикли один до одного.
—Як у тебе справи, Гоусте? Нічого не турбує, так?
Я ставив це питання дуже часто. І його відповідь ніколи не змінювалася.
—Усе гаразд.
Він ніколи не питав, чому я це запитую. Просто такий уже був.
—Чому ти щодня питаєш його про одне й те саме? — природно встряв Данзо.
—Без особливої причини.
—О, я зрозумів. Просто поглянь на нього… він виглядає так, ніби ось-ось помре. Як узагалі можна битися з тілом скелета?
Данзо, як завжди, почав кружляти навколо нього. Гоуст, абсолютно незворушний, спокійно відповів:
—Цього «скелета» більш ніж достатньо, щоб розмазати твою цегляну стіну з м’язів.
Ось воно.
—Ха-ха! Оце вже добре!
Данзо розсміявся й закотив рукави.
Передчуваючи, що зараз станеться, я тихо відійшов убік.
—Тоді покажи мені це, виродку!
Так, вони стали ближчими… але бійка все одно була неминучою.
Я востаннє глянув назад. Гоуст ухилявся від ударів Данзо так, ніби це було ніщо.
Мовчазний убивця зрештою обрав мене замість Сноу. І оскільки я більше не відштовхував його, ми якимось чином стали друзями.
Дзінь!
Гоуст Умбра
Очки Прихильності: 50
Ця людина вважає тебе важливою частиною свого життя.
Доступна інформація:
Ім’я: Гоуст Умбра
Ранг: B+
Стиль бою: ???
Поточна думка:
Цікаво, що взагалі відбувається в голові цього м’язистого довбня… якщо там узагалі щось є.
Я не до кінця зрозумів, що означала остання частина. Можливо, це було пов’язано з його постійними розмовами про «світло й тінь».
У будь-якому разі, Гоуст належав до Двору Тіней… організації, яка була постійним головним болем для всіх, хто потрапляв у її поле зору.
Під час Вікторіади він порушив їхній кодекс, використавши всю свою силу. Я очікував наслідків.
Я навіть кілька разів використовував на ньому Перспективу Третьої Особи, але нічого не сталося.
Можливо, я знав власну історію далеко не так добре, як думав.
Так чи інакше, я чекав… на те, що буде далі. Але все, ще залишалося туманним.
Я відкрив систему й поглянув на список завдань:
Основні Завдання:
— Усунути Темряву Імператорської Родини: 5000 Очок Досягнень
Штраф за провал: -5000 Очок
Смерть Принца та Принцеси.
Ага…
Я поняття не мав, як узагалі активувалося це завдання. Воно просто… з’явилося.
Я попрямував до класу. Вона вже була там, сиділа разом з іншими.
Санса. Поруч із Серіс Мунлайт і Селеною Хемсворт.
Чомусь я знав, що темрява із завдання не стосується її змієподібного брата.
Якби ціллю був Еґон, завдання не з’явилося б саме зараз. Яким би перекрученим він не був, він усе ще розумний. Він ніколи б не зайшов так далеко, щоб убити Імператора… та й сумніваюся, що зміг би, навіть якби захотів.
Ні…
Справжньою відповіддю була Санса.
Відтоді як з’явилося це завдання, я кілька разів намагався зблизитися з нею, але ми ледве могли говорити довше п’яти хвилин. Ніби якась невидима сила постійно відштовхувала мене.
Вона стала тихішою, її очі потемніли, а колись блискуче волосся почало втрачати свій сяйливий вигляд.
—Гей, ти.
Поки я розсіяно дивився на неї зі свого місця, Рагна повернувся до мене з парти попереду.
—Рагна? Що таке?
Грубий списоносець кілька секунд уважно дивився на мене, перш ніж запитати:
—Це… може…
—Що?
Він трохи нахилився вперед, розпалюючи мою цікавість.
—Як ти ставишся до принцеси?
Це застало мене зненацька.
—У якому сенсі?
Я спробував прикинутися дурнем, але він одразу перейшов до суті.
—Мені здається, ти в неї закоханий.
—І чому ти так вирішив?
—Ти серйозно питаєш?
Рагна зітхнув і, спершися на мою парту, прошепотів:
—Ти вже кілька тижнів постійно на неї дивишся. Постійно намагаєшся підійти до неї. Про це вже навіть чутки ходять, друже!
Аа…
—То всі так думають?
—Ага. Візьми себе в руки! Не дозволяй почуттям керувати тобою, як якомусь звіру.
Поради про кохання від Рагни…
—Не хвилюйся. Це не те, чим здається.
Гадаю, у таких ситуаціях усе легко неправильно зрозуміти… і, чесно кажучи, мої слова навряд чи звучали переконливо.
Рагна поплескав мене по плечу й урочисто кивнув.
—Не хвилюйся. Я розумію.
—Що саме ти розумієш? Я ж сказав—
—Перше кохання завжди найважче. Тобі просто не пощастило, що твоїм першим коханням стала принцеса. Вона занадто далеко від твого рівня, але не засмучуйся! Одного дня ти знайдеш своє справжнє кохання!
Він не збирався мене слухати.
—Та байдуже. Давай просто закриємо цю тему.
Рагна знову кивнув, думаючи, що повністю зрозумів мої «страждання». Напевно, він вирішив, що я виглядаю розбитим після відмови.
Почалося заняття, і Софія, як завжди, стояла попереду. Сидячи на задній парті, я відкинувся на стілець і втупився в стелю.
«Перше кохання, га…?»
Я тихо посміявся сам до себе, безглуздо згадуючи все, що сталося.
Відтоді як я втратив причину жити, я був повністю загублений. Тож просто чекав… і чекав у тиші, аж поки не з’явилося те завдання… щось, що я сприйняв як підказку, як знак.
І щойно воно з’явилося, я кинувся за ним, немов дитина, яка відчайдушно прагне, щоб хтось сказав їй, що робити.
Я навіть не помічав, як люди дивилися на мене… як я виглядав у їхніх очах.
І лише тепер, коли я нарешті відкрив очі, я зрозумів, що всі це бачили. І це, мабуть, виглядало жалюгідно.
—Це зовсім не схоже на мене…
Цікаво… вона теж так думає?
Дзінь!
Ім’я: Санса Валеріон
Очки Прихильності: 50
-Санса вважає тебе дивним другом, але не заперечує проти твоєї присутності.-
Поточна думка: Хочу спати…
Так просто…
Зрештою, ця дівчина може читати емоції через вираз обличчя. Вона мабуть, уже давно зрозуміла, що ті чутки неправдиві.
Уперше я був по-справжньому вдячний за її дивну здібність.
Утім, це не змінювало того факту, що мені потрібно краще контролювати себе надалі.
Але, якщо згадати слова Рагни… кохання, га?
Я пам’ятаю, що писав щось подібне в новелі.
Я оглянув головних героїв навколо себе… кожен із них уже так далеко відійшов від шляху, який я спочатку для них задумав.
У ранньому сюжетному плані війна не мала початися так скоро. Персонажі повинні були ще певний час мирно жити в храмі.
І природно, у такому спокійному середовищі тут і там мали б зароджуватися стосунки.
Зрештою, це були фактично старшокласники у фентезійному світі.
Але тепер… через війну, що нависла над усіма, і всі зміни… жоден роман так і не розквітнув. Я навіть не бачив, щоб хтось із елітних учнів зустрічався, хоча раніше це було звичною справою в храмі.
Якщо чесно, мені більше подобалося саме так.
Мій ментальний вік уже давно перевалив за тридцять. Останнє, чого я хотів, — це вплутатися в якісь підліткові романтичні драми.
Так… точно не варто йти цією дорогою.