—Очима Фрея Старлайта—
Коли я покинув тренувальний майданчик, уже настала ніч, але храм усе ще був сповнений життя.
Намагаючись відвернути людей від хаосу війни, що нависав над світом, наглядачі храму подбали про те, щоб це місце вирувало цілодобово.
Навіть учні робили свій внесок по-своєму, і тепер проходи храму були забиті вщерть.
Я блукав між ресторанами та крамницями, які більше нагадували маленьке місто, ніж територію академії.
У такі моменти… я дуже сумував за старим Шахіном.
Хто знає, чим зараз займається той проклятий дідуган?
Я лише сподівався, що він досі живий.
Трохи поблукавши, я вибрав ресторан, де подавали страви того, що колись називалося французькою кухнею, сів і почав якийсь час копирсатися в системі.
Нова система майже не змінилася… окрім появи функції Очок Прихильності.
Я перевірив свої характеристики, як і завжди, разом із поточними очками досягнень.
Я перебував на ранзі B-, якщо точніше — на самій вершині цього рівня.
Що стосувалося здібностей, я відкрив Перспективу Третьої Особи — функцію, яка дозволяла мені спостерігати або навіть злегка впливати на людей із високою прихильністю до мене.
Із цією думкою я вирішив випробувати її, оскільки все одно не мав чим зайнятися.
Першою людиною, яка спала на думку, була моя сестра Ада, але я вже кілька разів використовував це на ній. Тож вирішив змінити ціль.
Мій вибір упав на Данзо.
Його рівень прихильності до мене становив 50… мабуть, це був мінімум для активації здібності.
Данзо Смешер
Очки Прихильності: 50
— Данзо бачить у тобі не лише друга, а й надійного союзника. Твоя незламна воля —
…достатньо сильна, щоб пройти крізь пекло й усе одно залишитися на ногах, — заслужила його глибоку повагу. —
Доступна інформація:
Ім’я: Данзо Смешер
Ранг: B-
Стиль бою: Небесний Маневр
—Що ж… спробуймо.
Я активував здібність, і те дивне відчуття занурення повернулося… ніби мою душу виривали з тіла.
Хвиля нудоти накрила мене, а все навколо потемніло.
Коли я знову розплющив очі, то виявив, що ширяю в повітрі, а пейзаж навколо повністю змінився.
Я опинився у просторій кімнаті… простій, але водночас вишуканій у деталях.
Поглянувши вниз, я побачив знайому постать.
—Фуух… Фуух…
Я чув важке дихання й звук поту, що рясно капав на підлогу.
І там був він… Данзо, який робив віджимання, мов божевільний, а його м’язи блищали під світлом.
—Віджимання, га? Цілком очікувано.
Саме цього я й чекав від нього. Найстрашніше ж було те… що він навіть не рахував. Схоже, він просто продовжував би доти, доки фізично не впав.
Судячи з усього, кількість повторень уже давно перевалила за тисячі.
Наступні кілька хвилин я ліниво плавав у своєму ефірному стані. Не буду брехати… спочатку це навіть захоплювало. Ну серйозно, шпигувати за людьми як привид? Так, це неетично… але водночас доволі хвилююче.
Спостерігати за всіма, знаючи, що ніхто не може тебе побачити?
Якби я не був психічно стабільним, то мабуть, уже наробив би купу катастроф із цією силою.
—Тримайся в здоровому глузді, Фрею… тримайся.
Я відкинув усі небажані думки й продовжив кружляти біля Данзо.
Я перевіряв межі здібності… наприклад, радіус дії.
На жаль, я не міг віддалитися від цілі більше ніж на кілька метрів, тож був приречений кружляти навколо дупи Данзо.
По-друге, я хотів дізнатися, чи існує обмеження за часом.
Минали хвилини одна за одною… але жодних ознак завершення здібності не було.
Тож я дійшов висновку, що вона залежить від аури.
Іншими словами, завдяки моїм запасам аури SSS рівня я, ймовірно, міг залишатися в цій формі скільки завгодно.
Я й далі ліниво ширяв над Данзо, який тепер перейшов на віджимання однією рукою.
Знудившись, я відкрив інтерфейс системи й безцільно почав його гортати.
Досі кожна здібність системи мала якесь значення. Чи то прямі підказки, чи функції письма, чи щось інше.
Система нічого не давала без причини… ну, окрім побічних місій, звісно.
І це змусило мене замислитися: у чому взагалі сенс цієї нової Системи Прихильності?
Система намагається змусити мене поглиблювати зв’язки з іншими? Прагне, щоб я краще розумів людей?
Чим більше я про це думав, тим сильніше плутався…
І змінилися не лише Очки Прихильності.
Була ще одна здібність, якою я давно не користувався…
Проблиск Майбутнього.
Здібність, що колись дозволяла мені бачити короткий фрагмент майбутньої події, еволюціонувала.
— Проблиск Майбутнього —
Покращена здібність тепер показує коротку послідовність… кілька секунд майбутньої події.
Зображення… стало відео.
Якщо чесно, це була моторошна сила.
Я маю на увазі… вона буквально показувала мені майбутнє.
Я не використовував її під час Вікторіади, бо надто боявся побачити власну поразку.
Але тепер… тепер це могла бути одна з найсильніших моїх здібностей.
Раптом я згадав те, що бачив раніше…
Те видіння, де половина храму лежала в руїнах.
Тоді я думав, що причиною став вибух ядра храму… але помилявся.
І ще…
Чи справді безпечно довіряти майбутньому, яке мені показують?
Я мало знаю про маніпуляції часом, але одну річ знаю точно: майбутнє не є фіксованим… воно може змінитися навіть через найменшу дію.
Іншими словами, просто побачивши проблиск майбутнього, я вже можу змінити власну поведінку й створити зовсім інший результат. І ця зміна не обов’язково буде на краще.
Тож звідки я взагалі отримав таку здібність?
Може, майбутнє насправді визначене наперед? І руйнування половини храму ще не сталося… але неминуче станеться?
Від усіх цих часових нісенітниць у мене почала боліти голова, тож я вирішив поки що відкласти ці думки.
—Так… не варто гратися з часом.
Так буде краще.
Раптом мене осяяло.
—Стоп… а що взагалі відбувається з моїм тілом, коли я входжу в цей стан?
Щойно я про це подумав, як зрозумів, що шпигував за Данзо вже понад пів години.
Цей покидьок усе ще робив віджимання, через що я зовсім втратив відчуття часу.
Я негайно деактивував здібність, і невидимі руки потягнули мене назад у реальність разом із черговою хвилею нудоти.
Коли я розплющив очі…
Моє обличчя було зарите в картопляне пюре та куряче рагу, яке мені подали.
Волосся й обличчя були в повному безладі.
Я повільно підвівся, витираючи лице… лише щоб побачити, як усі в ресторані дивляться на мене, ніби я божевільний.
Кілька працівників пошепки обговорювали мене зі стурбованими обличчями, і я зрозумів, що вони, мабуть, уже не раз намагалися мене розбудити.
Я швидко оплатив рахунок, пробурмотів вибачення й поспішно вискочив звідти.
—Більше не варто робити це на людях…
Так. Це було ганебно.
Після цього я повернувся до Елітного Гуртожитка.
Мені особливо не було чим зайнятися…
Навіть системні місії були порожніми, якщо не рахувати тих збочених побічних завдань, де мені пропонували завести стосунки з людьми на кшталт Серіс Мунлайт.
З очевидних причин я їх ігнорував, тож у мене не залишалося нічого, чим можна було б себе зайняти.
Але я знав, що цей спокій не триватиме вічно.
Той блакитноокий покидьок… Інженер.
Я був упевнений, що він не залишить мене у спокої.
Здавалося, він знав про мене надто багато… ніби саме він організував усе від самого початку… ще з моменту мого народження.
Така людина могла просто зараз ховатися десь поруч, у місці, якого я не бачу.
Саме тому я був певен, що цей спокій — лише тимчасовий.
Бурі знову повернуться.
Бурі, до яких я навіть не впевнений, що буду готовий.
—Усе, що я можу, — це й далі викладатися на повну, як робив завжди… так, батьку?
Із ледь помітною усмішкою я повернувся до своєї кімнати…так завершився ще один день у храмі.