— Очима Фрея Старлайта —
Меліна простягнула руку. Я, доклавши зусиль, схопився за неї й підвівся із землі, відчуваючи, як усе тіло ниє після безжального побиття, яке щойно пережив.
—Ти добре бився, — сказала вона.
Почути таке від сумнозвісної майстрині меча було доволі дивно… особливо коли її величезний клеймор усе ще лежав біля мого горла.
—Мені сприймати це як комплімент?
—Аж ніяк.
Вона похитала головою.
—Сам факт того, що ти ще стоїш на ногах, уже є доказом.
Це звучало не надто заспокійливо, але Меліна ніколи не прикрашала слова. Можливо, це була її версія найвищої похвали.
Ми билися рівно п’ятнадцять хвилин… межа того, як довго я міг підтримувати Форму Крові разом із Балеріоном, посилену сплеском аури Темної Сестри.
І навіть із усім цим я ледве встигав за тим залізним ураганом, яким була Меліна.
Природно, щойно ці п’ятнадцять хвилин закінчилися, бій був завершений.
Протягом усього поєдинку — та навіть зараз — у її очах було щось дивне. Погляд, якого я не міг зрозуміти, але й більше не міг ігнорувати.
—Ем… щось не так?
—Ви…
Вона відповіла без вагань.
—Я ніколи не думала, що побачу людину, яка одночасно володіє двома Древніми Зброями.
—Невже це настільки велика справа?
Я знав, що ніхто ніколи не володів одразу двома із Семи Легендарних Мечів. Але зрештою це ж просто зброя… технічно будь-хто міг їх знайти.
Схоже, я помилявся.
Її пронизливий погляд чітко показав, наскільки мало я розумів.
—Мечі SS рангу — це не звичайна зброя. Не кожен здатен ними володіти.
У цьому був сенс, хоча досі я не мав труднощів ні з одним із мечів.
—Чи є… якісь вимоги чи щось таке?
Я не пам’ятав, щоб прописував щось подібне в лорі… окрім Вермітора, меча Сноу.
На щастя, Меліна виявилася достатньо терплячою, щоб пояснити.
—Ці мечі — не просто кована сталь, — сказала вона, м’яко проводячи рукою по своєму золотому клеймору.
—Вони — фрагменти загадок, втілені у форму клинків. Іноді саме меч веде тебе… а не навпаки.
Їх не можна було ставити в один ряд зі звичайною зброєю.
—Ти мабуть уже відчував це… ті моменти, коли меч здається живим. Коли він поводиться не як інструмент, а як щось наділене … свідомістю.
Я поглянув на Балеріон.
Чорний Жах був зі мною ще з часів Секти Тіні. Ми багато чого пережили разом.
І так… були моменти. Моменти, коли він рухався чи діяв так, що це виходило за межі мого розуміння.
—Розумію. Ти теж це відчував.
—Можна й так сказати…
—Це схоже на одержимість, — сказала вона.
—Дуже тонку.
—Одержимість?
—Так. Іноді природа клинка впливає на тебе… спрага крові, сплеск емоцій або навіть щось пряміше… наприклад, коли меч рухається сам по собі.
—…
—Я маю на увазі… ці мечі мають власну волю. Вони випробовують своїх власників ще до того, як підкоряться їм.
Випробування…
Чи було те, що сталося в Секті Тіні, випробуванням Балеріона?
А що щодо Темної Сестри? Вона пішла за мною із самого початку… невже це означає, що я вже пройшов її випробування?
—Фрей Старлайт, через те, що ці мечі мають волю, вони поступово пожирають того, хто їх носить. Вони постійно впливають на тебе. Саме тому володіти двома одночасно майже неможливо.
—Усі, хто намагався… або помирали, або сходили з розуму.
Більшість людей ледве могли впоратися хоча б з одним. Додай ще один — і це мало б мене зламати. А навіть якби хтось і зміг, самі мечі мали гордість… вони відмовлялися бути в чиїхось руках разом.
—Але ось ти тут.
Меліна повільно обійшла мене, уважно вивчаючи поглядом.
—Несеш два палаючі мечі так, ніби це ніщо.
—Твоє тіло здатне витримувати удари, призначені для когось SS класу, хоча ти ледве дотягуєш до B рангу.
Навіть якщо Темна Сестра та Балеріон значно підсилювали мою силу, цього не мало вистачати, щоб перекрити таку прірву.
—Основа має значення. Усе інше — лише підсилення.
—У тобі є щось… незвичайне.
Її слова… не були помилковими.
—Не стану сперечатися, — сказав я зі слабкою усмішкою.
—Навіть я сам себе до кінця не розумію.
У моєму житті було надто багато хаосу, щоб я міг його осмислити.
—Можна поставити тобі одне запитання? — сказала вона. — Чому ти б’єшся?
—…Що ти маєш на увазі?
—У кожного, хто приходить до храму, є щось, що рухає ним. Бажання чи амбіція, які змушують його боротися.
Влада, слава… або навіть щось дріб’язкове, як бажання знайти друзів чи жити кращим життям.
—Хто ж ти такий, лорде Старлайт?
У той момент, коли вона це запитала, я зрозумів… вона мене розкусила.
Вона була з тих людей, хто здатен прочитати супротивника після кількох схрещень клинків.
—Причина битися… колись у мене була така причина. Не так давно. Але тепер… більше ні.
—Моя мета була чіткою… далекою, так, а шлях до неї — важким, часто майже неможливим…
—Але вона завжди існувала. Я точно знав, чого хочу. Саме ця ясність допомагала мені перевершувати власні межі. Але тепер… мій розум затуманений надто багатьма речами.
—Останнім часом сталося занадто багато всього, тож до чого мені тепер прагнути? Спалити залишки себе, женучись за помстою далекому ворогу, до якого я не можу дістатися? Чи шукати інші істини, приховані за завісою? А може… усе набагато простіше?
—Я більше не знаю.
Я не мав уявлення, що саме бачила в мені Меліна. Або що вона відчувала, дивлячись на порожнечу в моїх словах і пустоту в моїх очах.
Але вона простягнула руку й м’яко поклала її мені на плече.
Це була тонка рука… цілком пасувала жінці. Але твердість її дотику свідчила про інше.
Це була рука людини, яка присвятила клинку все своє життя.
—Усе гаразд, — тихо сказала вона. — Ти зможеш заповнити цю порожнечу, крок за кроком, і з часом зрозумієш, ким є насправді. Саме для цього й існує храм.
Можливо, так вона намагалася сказати мені… покластися на неї. Що вона допоможе мені.
Я не міг до кінця зрозуміти її справжніх намірів, але наразі… вирішив прийняти простягнуту нею руку.
—Буду чекати на це.
Вона один раз кивнула. Після цього ми сіли разом і почали обговорювати мій новий стиль бою.
Я ще не звик битися двома мечами, але, за її словами, у мене був до цього талант. Тепер мені потрібно було зміцнити свою основу й по-справжньому зрозуміти власні можливості.
Це також включало освоєння першої стадії Адаптації Тіні, якої я нарешті досягнув.
Як не крути, я усвідомив, що попереду на мене чекає ще дуже довгий шлях.
—Що ж, тоді до завтра, Леді Меліно.
—Так.
Я віддав честь рудоволосій мечниці й попрямував до виходу.
Йдучи, я глянув на надокучливе системне вікно, яке час від часу спливало переді мною.
Дзінь!
Меліна Мейден
Поточний рівень: SS
Очки прихильності: 15
Носійка Клеймора зацікавлена тобою.
— Більше інформації неможливо відобразити через недостатню кількість Очок Прихильності —
…
Зацікавлена мною, га?
Що ж, це принаймні краще, ніж якби вона мене ненавиділа.
З цією думкою я залишив тренувальне поле. Тим часом Меліна залишилася позаду, її погляд затримався на мені, поки вона обдумувала те, що щойно сталося… і те, що сталося днем раніше.
Коли вона переконалася, що залишилася зовсім сама, Меліна підняла меч до неба, не зводячи погляду з клинка.
—Яке ж дивне покоління.
Її багряні очі відбилися на золотому лезі клеймора.
—Учора до мене прийшов Чемпіон Церкви у своїй дивній формі. А сьогодні Чемпіон Вікторіади володіє двома палаючими мечами.
Найдивніше ж було те… що обидва змогли витримати її удари.
—Невже я починаю іржавіти?
У той момент… кажуть, хтось почув звук меча, що розтинає повітря… за багато миль звідси.