Гори Оклас – Штаб-квартира родини Старлайтів
У відокремленій камері величезної фортеці, ворота, що залишалися замкненими цілий рік, раптом засвітилися.
У той момент звідти вийшов юнак.
Його довге чорне волосся стало ще довшим.
Тіло — сильніше.
Присутність — гостріша.
Його чорні як смола очі тепер нагадувало вируючу безодню, ніби погрожуючи поглинути все навколо.
І тоді, він усміхнувся та голосно закричав —
— Я ПОВЕРНУВСЯ!
Мій голос відлунював у залі, перш ніж зникнути у тиші.
Я опинився на самоті.
— Га? Ніхто не зустрічає?
Я почухав голову. Я уявляв собі драматичний вхід…
— Та нічого, не важливо.
Я рушив до дверей попереду.
Ззовні самотній охоронець сперся на спис.
Надто нудно, щоб терпіти, він позіхав, адже змушений був охороняти одну кімнату цілий рік.
Нічого не траплялося жодного разу.
Це місце було мертвим — настільки мертвим, що він уже почав ненавидіти власну роботу.
Але потім…
Двері, які він вважав назавжди замкненими, скрипнули і відкрилися.
Зсередини вийшов юнак з довгим волоссям і проникливим поглядом.
Тіло охоронця затремтіло, розум не міг опанувати побачене.
Я усміхнувся йому — усмішка, яка нагадувала мого старого друга Смайлі, — і помахав рукою.
— Привіт~
Охоронець вийшов із оцепеніння, міцно схопив спис і закричав —
— ПОРУШНИК!
— Порушник?
Я спостерігав, як спис летить у мою сторону, але завдяки поліпшеному зору він рухався у сповільненому часі.
Я легко відскочив і поклав руку йому на плече.
Хвиля темряви поглинула його цілком.
Зір охоронця перетворився на суцільну чорну пустку.
Піт стікав по його чолу. Тіло тремтіло, спантеличення охопило розум.
Він намагався закричати, рухатися — але звуку не було.
Він бачив лише темряву.
Через кілька секунд він впав, непритомний від страху.
Я зітхнув, глянувши на його нерухоме тіло.
— Чоловік… націлював спис на мене одразу після мого прибуття? Це так грубо.
— Гей, Тайлер! Я чув, як ти кричав — все гаразд?
Інший охоронець обігнув кут, а потім завмер.
Його очі металися між мною та непритомним товаришем на підлозі.
Я ще тримав усмішку в стилі Смайлі і помахав рукою.
— Привіт~
Чоловік миттєво прийняв бойову стійку.
— Хто ти?! Як ти сюди потрапив?!
— Га?
Я нахилив голову.
— Як я потрапив? Через ворота. Знаєш, ті, що позаду мене.
Я вказав на двері позаду, ніби це була найочевидніша річ у світі.
Але він не слухав.
— Попередження про вторгнення! Я у Шостому крилі — прошу підкріплення!
…Чекай.
— Він тільки-но назвав мене порушником?
— Ей, дурню. Я Фрей Старлайт! Хто ти такий, щоб називати мене «порушником»?!
Я спокійно рушив у його бік, але він навіть не звернув уваги на мої слова.
Щойно я ступив у його досяжність, біла енергія вибухнула навколо його кулаків.
— Бойовий рукопашник?
Отже, він покладався на грубу силу.
На жаль для нього.
Я підняв праву долоню і без зусиль заблокував його удар.
— Слабак.
— Ти—!
Він відкотився, готуючись до наступного удару, але перш ніж встиг, швидкий рубок по шиї повалив його непритомним.
Він осів у мене під ногами.
Я постояв кілька секунд, повністю спантеличений.
— Що, чорт забирай, відбувається? Чому всі на мене нападають?!
На кінці коридору десятки озброєних охоронців стали в строю.
Дехто тримав рушниці, інші — луки.
Вони рушили вперед, націлившись прямо на мене.
— Ліквідуйте порушника!
— Га?
Я дивився на них, обличчям без емоцій.
— Ми серйозно збираємося робити це прямо зараз?!
Дурні почали стріляти.
Десятки куль і стріл ринули на мене — повільні, передбачувані.
— Тц.
Я сунув руку у кільце і витягнув меч.
Балеріона тут не можна використовувати.
Мій розум розрахував ідеальний шлях крізь снаряди, що летіли.
Завдяки підвищеній швидкості я легко лавірував між більшістю з них, а решту відбивав мечем.
Я перевернув клинок, використавши тупий бік, і кинувся до охоронців попереду.
Чоловік на передовій ледь помітив мої рухи, перш ніж я опинився перед ним.
— Це тебе не вб’є, але біль відчуєш.
Швидкий удар по голові відправив його прямісінько у світ снів.
Я рухався як привид, прориваючись крізь їхні ряди з осліплюючою швидкістю.
Кожного разу, коли я вдаряв, ще один охоронець падав непритомний.
— Другий, третій, п’ятий, десятий…
Коридор перетворився на сцену жаху.
Чорна тінь металася між солдатами, залишаючи лише непритомні тіла у своєму шляху.
— І останній.
Я стояв тихо, оточений поваленими охоронцями.
Не тілами — просто людьми, що втратили свідомість.
Зітхнув.
— Чи то Кошмарні Землі, чи то тут… всі просто хочуть мене вбити.
— Я що, проклятий чи шо?
Я переступив через непритомних чоловіків.
— Мені треба знайти когось, кого я знаю…
Але… кого?
Ада? Може, Кармен…
Я повернув за кут — і завмер.
Переді мною стояв велетень.
Лише його розмір легко перекривав би чотирьох мене одночасно.
Біле волосся.
Великий шрам через одне око.
Він загримасував і поглянув на мене з загрозливою усмішкою.
— Отже, ти і є той самий «порушник», про якого вони говорили?
Велетень робив повільні, обдумані кроки у мою сторону.
Я зустрічав цього хлопця раніше… Як же Ада його тоді називала? Генерал Байрон? Чи щось на кшталт того…
— Гей, Баріон, Байрон — як там тебе… Це я, Фрей.
— Пф. Вдаєш із себе мертвого? Ха! Найгірша спроба вижити, яку я бачив досі.
Що за чортівню цей виродок несе? Ми зустрічалися раніше — як він міг мене не впізнати?
— Між тобою і Фреєм є лише одна схожість.»
Байрон скривився в усмішці, перш ніж продовжити.
— Ви обидва мертві.
У момент, коли він це сказав, Байрон кинуся на мене.
— Ти величезний, як слон, але мозок у тебе ще менший…
Я миттєво перейшов у серйозну стійку — цей чолов’яга не жартує.
Я спостерігав, як вени сплуталися під його шкірою, а правий кулак набряк. Слідом пронісся спалах сліпучої білої енергії по його руці, і він кинувся вдарити мене.
Це було як спостерігати на падаючий метеорит.
Завдяки моєму Оку Яструба, я бачив його атаку в уповільненому русі, але навіть тоді розумів, наскільки вона руйнівна.
Вклавши всі сили у рух, я довів Фантомні Кроки до межі, ледве ухилившись від удару і з’явившись позаду нього.
Сила його удару пронеслася коридором, труснувши весь палац.
— Чорт.
Я кинувся вперед.
Цей виродок був А-рангу. Без Балеріона я не зміг би з ним впоратися.
Як чорна стріла, я мчав уперед, максимально віддаляючись від ходячого танка.
Але тоді позаду мене гримким голосом пролунало:
— Куди ти надумав іти?
Байрон вдарив ногами об землю, зайняв бойову стійку. Потім серією потужних поштовхів він випустив чотири послідовні енергетичні вибухи у формі величезних кулаків.
— Тц.
Я повернув тіло в повітрі, спрямовуючи всю ауру у свій меч.
— Десять тисяч кроків тіні: Чорний Різник.
Чотири чорні дуги рвонули вперед, зіштовхнувшись із ударами Байрона. Вони не могли повністю зупинити атаки, але змінили їх траєкторію.
Удари Байрона влетіли в стіни й підлогу, знищуючи все на своєму шляху.
Скориставшись відкриттям, я кинувся геть.
Він був значно сильнішим за мене, але у мене була перевага в швидкості. Він все ще залишався танком.
Щойно я подумав, що утік, переді мною з’явилася фігура з білим волоссям.
— Ха… Нарешті, трохи радості в цьому проклятому місці.
Моє серце стиснулося, щойно я її побачив.
— Чорт, Кармен… Це я! Фрей! Зупинись!
Але бойові інстинкти взяли гору над розумом.
Вона рухалася так швидко, що навіть моє покращене Око Яструба ледве встигав за нею. Спалах сліпучої білої енергії охопив її руку — Кулак Зоряного Пилу.
Один удар від неї мав силу S+ рангу.
Якщо він влучить у мене — я загину.
— Чорт.
— Прийди… Балеріоне.
На секунду я простягнув ліву руку назустріч удару Кармен. Фрагмент форми Балеріона матеріалізувався — лише стільки, щоб зустріти її кулак.
Я віддав йому весь залишок сил, що лишилася в мені.
Білий вогонь зіштовхнувся з темною бурею.
Шок відобразився на обличчі Кармен.
Але вона була занадто сильною для мене.
Її полум’я поглинуло моє тіло, відкинувши мене на десятки метрів, перш ніж я врізався у стіну.
Я схопив ліву руку, лежачи серед уламків.
— …Це боляче.
Якби я не використав руку з Балеріоном, я б втратив усю руку.
В наступну мить Кармен з’явилася переді мною.
Очі мої розширилися, коли вона простягнула руку.
Але замість удару її тонкі пальці обхопили мій підборіддя, нахиливши обличчя до себе.
Вона уважно мене оглядала.
Потім, після довгої паузи, вона вибухнула сміхом.
— Це справді ти…
Я глибоко зітхнув.
— Забери мене від цієї херні…
Розділ 24: Повернення додому (2)
Том 1
