Охоронець увійшов… понад два метри зросту, з оголеним торсом і в залізному шоломі, його величезні м’язи блищали.
Фрей Старлайт був закутий у кайдани з наручниками, що пригнічували ауру. На ньому були лише пошарпані чорні штани; босий і розпатланий, він мовчки згорбився на холодній підлозі.
Охоронець зробив крок уперед, спритно прокручуючи кинджал між пальцями — з тією плавністю, що видавала довгі роки досвіду.
— То ти Фрей Старлайт, так? Справді молодий… мабуть, наймолодший, з ким мені доводилося мати справу досі.
Він нахилився і легенько поплескав Фрея по плечу.
— У будь-якому разі, приємно познайомитися. Мене звати Влад, і починаючи з сьогодні, я буду твоїм катом.
Його голос був холодний, сповнений загрози. Залізний шолом на голові лише підсилював це враження.
Але Фрей просто усміхнувся.
— Взаємно. Чекаю з нетерпінням нашого спільного часу.
Влад на мить завмер.
Зазвичай ув’язнені на цьому етапі вже нервували… занадто довго просидівши в одиночній камері, щоб потім зустріти чудовисько, призначене їх катувати.
Він мав би боятися. Але Фрей Старлайт не боявся.
Влад випрямився і продовжив.
Можливо, цей хлопець просто психічно незламний… а можливо, він просто повністю божевільний.
— Гаразд тоді, Фрей Старлайт. Я поставлю тобі кілька запитань. Я очікую повної співпраці та чесних відповідей. Так нам обом буде легше. Зрозумів?
Фрей кивнув із тією ж невимушеною усмішкою.
— Зрозумів.
— Добре.
Влад сів перед ним.
— Перше питання… Ти вже вбивав багато невинних людей, чи не так?
— Так.
— У моєму звіті сказано, що ти глибоко шкодуєш про це і відчуваєш провину. Це правда?
— Це брехня.
— Що ти маєш на увазі?
Фрей знизав плечима і спокійно відповів:
— Це правда, що я їх убив. Але я нічого з цього приводу не відчуваю. Якщо чесно, я навіть не зміг би сказати, як виглядали їхні обличчя.
— Тобто ти не відчуваєш провини?
— Жодної.
— Друге питання… Звідки ти взяв свій меч і стиль бою?
— Із давньої секти, що розташована у східній частині Кошмарних Земель.
— І як ти взагалі дізнався, що вона там є? У звітах сказано, що ти вже знав, що приховано в тому регіоні.
— Мені просто пощастило.
— Пощастило, так?
— Так.
— Третє і останнє питання… Чого ти намагався досягти тим нападом?
Самогубним запалюванням, що ледь не знищило весь Храм.
Фрей відповів навіть не кліпнувши:
— Я хотів знищити світ. Або принаймні Белград — столицю.
Влад не знав, що сказати.
Хлопець був божевільний? Це б пояснило той моторошний спокій… і ці безумні відповіді. Знищити світ?
Влад прокрутив кинджал у руці.
Це було не те, що він хотів почути.
Він пробурмотів собі під ніс…
— Це неправильно.
Абсолютно неправильно.
— Винен!
Він заревів і встромив кинджал глибоко в ліве стегно Фрея.
Кров бризнула на підлогу, коли лезо увійшло в плоть і кістку.
Влад із задоволенням видихнув, провертаючи кинджал.
Але крику, якого він очікував, так і не було.
Повільно він підвів голову і зустрівся поглядом із Фреєм. Хлопець дивився на нього з тим самим виразом.
Тими порожніми чорними очима, що мовчки запитували…
Що ти робиш?
Влад негайно перевірив наручники, що пригнічували ауру… вони все ще працювали. Отже, Фрей не використовував підсилення аурою. Він просто терпів біль… природно.
Влад висмикнув кинджал і знову сів навпроти Фрея, який тепер рясно стікав кров’ю.
— Я запитаю тебе ще раз.
— Гаразд.
Фрей відповів із тією ж байдужістю, що лише підживлювала роздратування ката. Він повторив ті самі питання. Фрей дав ті самі відповіді.
Тож Влад почав катування.
Він різав плоть, палив шкіру, ламав кістки і трощив пальці.
Але що б він не робив… як би далеко не заходив… Фрей Старлайт ніколи не здригався, не кричав і не благав.
Він просто сидів там, мовчки дивлячись на Влада з того закривавленого стільця.
Важко дихаючи, тремтячи від люті, Влад нарешті зірвався і закричав Фреєві просто в обличчя:
— Що ти взагалі таке?! Ти якийсь мазохіст, що насолоджується тортурами?!
Як він не отримав жодної реакції?
Але Фрей лише знизав плечима.
— Це ж ти попросив мене бути чесним.
— Курва!
Катування тривали, так само безрезультатно. І так закінчився перший день — Влад грюкнув дверима і пішов, залишивши Фрея позаду: закривавленого, зламаного… і мовчазного.
Але коли Влад повернувся наступного дня, з головою, повною нових способів катування, він завмер у ту ж мить, як побачив Фрея.
Хлопець сидів так, ніби нічого не сталося. Ні синців. Ні порізів. Жодного шраму.
Влад кинувся до нього з широко розплющеними очима і перевірив наручники, що пригнічували ауру… усе ще активні, усе ще працюють.
Він гаркнув на Фрея:
— Як ти, виродок, це робиш?!
Фрей нахилив голову з тим самим беземоційним виразом.
— Роблю що?
— Це! Загоєння!
Він вказав на ідеально неушкоджене тіло Фрея.
Фрей відповів рівно:
— Я нічого не робив. Моє тіло просто відновилося. Минуло вже багато часу з того моменту, як ти пішов.
Влад схопився за обличчя.
Минув лише один день, але для Фрея це відчувалося як цілий тиждень. Його підсвідомість вирішила, що минув тиждень… і тому, вважаючи цього часу достатнім для загоєння, тіло просто відновилося.
Само по собі.
Навіть без його усвідомлення.
— Ти з мене знущаєшся!!
— Ні.
— Бляя!
І так цикл катувань продовжувався.
Цілих два місяці… які для Фрея Старлайта відчувалися як два роки.
Наприкінці Влад був зламаний. Він кричав, тремтів, плакав.
— Чому?
— Чому цей хлопець не зламався?
Він почав сумніватися у власних навичках, у роках, які витратив на вдосконалення мистецтва завдавати болю. Невже він справді не здатний виконувати свою роботу?
Але проблема була не в ньому.
Проблема була в хлопцеві перед ним.
В останній день Влад вийшов із камери, опустивши плечі, цілком переможений.
Фрей помахав йому на прощання ледь помітною усмішкою.
— Я сумуватиму за тобою, Влад.
Влад здригнувся від цих слів, тремтячи від ледь стримуваної люті.
— Сподіваюся, я більше ніколи тебе не побачу. Іди здохни десь далеко від мене!
Він грюкнув дверима.
Фрей тихо засміявся.
— Мені справді його шкода.
Три місяці в Алькатрасі змінили Фрея Старлайта.
Найбільша зміна? Повернення його смолянисто-чорного волосся, тепер відновленого до первісного стану.
Біле волосся було лише побічним ефектом прокляття родини Мунлайтів… і тепер, коли минуло достатньо часу, чорне волосся Фрея повернулося знову.
Його риси залишилися тими самими, але тепер він більше нагадував колишнього Фрея… самого себе з минулого.
Він сидів, тихо дивлячись на вікно, що з’явилося перед ним.
Кат: Влад
Очки прихильності: -50
Влад ненавидить тебе. Він щиро бажає твоєї смерті.
Фрей усміхнувся… а потім зітхнув.
Тепер у нього з’явилася ще одна річ, про яку потрібно турбуватися, окрім очок досягнень.
Система… нова система другого рівня принесла йому багато переваг… багато нових здібностей.
Але схоже, вона також збиралася гратися з ним значно більше, ніж перша.
Фрей залишився сидіти, чекаючи свого звільнення і аналізуючи систему, яка тепер керувала ним.
І в самому низу виділявся новий розділ:
[Завдання]
З’явилося нове фінальне завдання.
Але його зміст…
Фінальне завдання: ???
Воно було порожнім.
Так само, як і сам Фрей.
Порожнім.
Абсолютно порожнім.