Усередині тьмяної кімнати, освітленої лише кількома слабкими вогнями…
Народився Фрей Старлайт.
Маленьке, крихке дитя, що плакало на руках Анни Старлайт.
Авраам довго дивився на нього… спостерігаючи, як разом плачуть і Фрей, і Анна.
Анна втратила надто багато крові… стільки, що вона залила все навколо.
Міцно обіймаючи її, з Фреєм між ними…
Анна Старлайт радісно прошепотіла:
— Аврааме… бережи його… захисти його… прошу, він не просто твій син.
Сльози наповнили її очі, а обличчя поволі темнішало.
— Він наш син… він наш дорогоцінний Фрей. Пам’ятай це. Завжди.
Анна заплакала й жестом покликала маленьку дівчинку, що стояла поруч.
Ада Старлайт також була там… вона мала повне право стати свідком останніх митей своєї матері.
Ада гірко ридала в материнських обіймах.
Анна сказала їй, що любить її.
Більше за все у цьому житті. І що так само сильно любить маленьке дитя у своїх руках.
— Адо… не ненавидь свого брата… стань його опорою, і він стане твоєю.
— Підтримуйте одне одного, бо лише так можна вижити в цьому жорстокому світі.
І нарешті… у своїй кімнаті, у своєму ліжку… оточена люблячою родиною…
Анна Старлайт померла.
Лише її останні слова залишилися жити в серцях її сім’ї.
— Усе сталося так швидко, що здавалося сном.
Для Авраама, якого знову й знову розривало між полем бою та родиною…
Його тіло могло витримати все.
Але розум… ні.
Особливо після смерті дружини й усього, що супроводжувало народження його сина…
Разом із тими дивними створіннями навколо і з Інженером поруч із ними.
Настільки, що він навіть думав, ніби те, що народиться від Анни Старлайт, не буде людиною.
Але зрештою, скільки б він не вдивлявся в дитину…
Він був лише людиною… крихкою й маленькою.
Він був його сином… він був і його старою родиною, і новою.
І так Фрей народився.
Після тих подій Аду відправили до гір Оклас, щоб уберегти її, тоді як Фрей залишився в ізольованій фортеці — так наполягав Інженер.
— Я ж казав тобі… він відрізняється від тебе і від усіх інших людей.
Те тіло вже несло його душу.
Але ще не прийняло її повністю.
— Того дня я зрозумів, хай навіть трохи, про що говорив Інженер.
Лише на мить… але він це побачив.
Справжню душу свого сина, що мешкала в тому тілі.
Щось, чого він ніколи раніше не бачив.
Щось за межами всього, що міг уявити.
Інженер був на межі своїх сил, повністю зосереджений, цілком виснажений, коли переносив усе в тіло Фрея.
У той час фортеця Авраама не приймала присутності жодної іншої людської душі.
Лише статуї та ті дивні створіння тепер блукали її залами.
Авраам Старлайт продовжував навідувати свого сина, коли тільки міг, навіть серед хаосу війни.
Він знав, що Інженер не зашкодить Фрею… якщо вже на те пішло, ця сутність, здавалося, піклувалася про нього навіть більше, ніж сам Авраам.
І так Авраам бився на передовій із розбитим розумом і духом.
Відчайдушно чіпляючись за мрію одного дня заговорити зі своїм сином… і дізнатися правду.
І нарешті, коли війна досягла свого апогею…
Тіло Фрея повністю прийняло все, що мало нести.
Фрей Старлайт справді народився.
Того самого дня Війна Світла завершилася, коли Авраам Старлайт зійшовся з Драґотом у фінальному поєдинку, що стряс землю.
Драґот — жахлива істота, що володіла грізним Місячним Мечем — випустив на волю немислиме руйнування.
Та попри всю свою силу він був ніщо перед Авраамом Старлайтом, який нещодавно досяг рангу SSS.
Тягнучи за собою те, що лишилося від понівеченого тіла Драґота — лише відсічену голову та частину тулуба — Авраам гордо проголосив остаточну перемогу Імперії.
Він вийшов із того бою абсолютно неушкодженим.
Це була різанина.
Ультраси були повністю знищені.
Та коли Авраам стояв над полем бою, осяяний перемогою…
Його охопило холодне передчуття.
Екран системи перед його очима шалено мерехтів.
А розпачливий голос Інженера лунав у його свідомості:
— Негайно повертайся до фортеці… до Фрея!
— Фрей у небезпеці!
Цього було достатньо.
Розриваючи небеса сліпучим променем світла, він помчав назад до сина.
Тієї ночі, після повного пробудження Фрея, Інженер ненадовго вирушив до Секти Тіні, щоб зробити певні приготування.
І в ту коротку відсутність… щось сталося.
Щось, чого навіть Інженер не передбачив.
Коли Авраам мчав небом, він перетнувся з Інженером… який виглядав навіть більш наляканим, ніж сам Авраам.
Летячи пліч-о-пліч, Авраам закричав:
— Що відбувається?! Що з Фреєм?!
Інженер закричав у відповідь, і його голос був терміновішим, ніж будь-коли:
— Слухай уважно, Аврааме Старлайт! Закарбуй мої слова в саму душу!
Авраам, відчувши вагу моменту, змусив себе слухати.
— Твій син… Фрей Старлайт набагато важливіший, ніж ти уявляєш.
— Незліченні віки ми готувалися до його приходу, ховаючи свої зусилля від очей, що записують усе згори.
— Нам вдалося уникнути їх… усіх, окрім його.
Існувала одна істота… один кошмар… що помітив.
— Слухай уважно. Є монстр серед монстрів… істота, що стоїть над усім творінням: Король Демонів, Агарот.
— Його називають Пожирачем Усього. Його сила безмежна. Але понад усе — його очі… його прокляті очі… є його найстрашнішою зброєю.
— Одним лише поглядом Агарот може побачити долю, призначення й приховану сутність будь-якої істоти. Він бачить їхнє минуле, теперішнє, майбутнє… ніщо не вислизає з його зору.
З тієї миті, як Фрей увійшов у цей світ… Агарот знав.
Серце Авраама шалено закалатало.
— Ти хочеш сказати… що нам доведеться зіткнутися з такою істотою?!
— Ні! — заревів Інженер.
— Якби сам Агарот прийшов, ми були б мертві, не встигнувши зробити й десяти кроків!
Битися з Королем Демонів — це понад безумство.
— Але те, з чим ми зараз зіткнемося… не менш жахлива катастрофа!
Коли вони нарешті дісталися фортеці, де тримали Фрея, обличчя Авраама спохмурніло.
Поле перед ним було сценою спустошення.
Колись могутні статуї — з масками гніву, сміху й плачу — лежали розбиті.
Порозтрощені.
Роздавлені.
Знищені.
Інженер скерував ауру між своїми долонями, створивши величезний бар’єр, що огорнув фортецю й простір навколо, повністю ізолювавши їх від зовнішнього світу.
— Аврааме! Агарот — не єдиний Деймон із жахливою силою. Є й інші… Десять Вищих Місць!
Інженер продовжив поспіхом:
— Кожен із Десяти Вищих Місць має одну зі здібностей Короля Демонів.
І серед них… один Демон успадкував Око Агарота.
Демон, що бачить саму долю.
Демон, що бачить усе.
Демон, який побачив Фрея.
— Ось наш ворог!
— Один із найогидніших, наймерзенніших монстрів… створіння, що насолоджується стражданнями всіх істот, навіть свого роду!
Крізь закривавлені зали, повз понівечені тіла, вони просувалися вперед…
Поки нарешті не розчахнули великі двері.
Очі Авраама розширилися від жахливої картини.
Плач Фрея лунав кімнатою… а в самому центрі стояла та потвора.
Темна постать, що випромінювала чудовиську ауру.
Її волосся текло, наче чорна, гнила рідина.
Тіло було викривлене неприродно, а з черепа спіраллю здіймалися чотири зазубрені роги — мов карикатура на корону давнього короля.
Створіння повернулося до них, його руки були в крові… в одній із них воно стискало крихітне тіло Фрея, що розривалося плачем.
Темна аура шалено пульсувала навколо тендітного тіла дитини.
Обличчя Демона було смертельно блідим, два криваво-червоні ока дивилися з ненавистю… а на чолі палало третє око…
Око, безпосередньо взяте у Короля Демонів.
Створіння вишкірилася до них з лихою усмішкою.
Це був…
Четвертий із Десяти Вищих Місць — Вескер.