Батько вже збирався напасти на нього…
На людину, яка тепер досягла SSS-рангу.
Але він повністю завмер, коли Інженер промовив слова, гостріші за будь-який меч у цьому світі:
— Дитина, яку носить Анна Старлайт…
— Це твоя дитина. Одна з тієї родини, яку ти так відчайдушно шукав… так довго.
— Та дитина… це ****.
Почувши ці слова, я побачив, як мій батько зламався й упав на землю.
Його обличчя спотворила емоція, якої я навіть не міг осягнути.
Дитина, яку від нього вимагали вбити…
Була його сином.
Його давно втраченою родиною.
— Ці слова… знищили мене сильніше, ніж будь-що інше.
Він був щасливий…
Неймовірно, безмежно щасливий — бо знайшов одного з нас.
Він знайшов свою родину.
Прямо там. Так близько. Увесь цей час.
Але тепер…
Його кинули перед вибором, який неможливо витримати.
— Обирай, Аврааме Старлайт.
Дозволь дитині жити — і мати помре.
Врятуй свою стару родину… і вбий нову.
Або ж дай дитині померти — і врятуй матір.
Врятуй нову родину… і вбий стару.
— Твоя відповідь… вирішить їхні долі.
Інженер був по-справжньому жорстоким.
Майстер маніпуляцій.
Ні…
Він маніпулював нами всіма з самого початку.
Я стиснув кулаки так сильно, що нігті вп’ялися в долоні, відчуваючи лише крихту того болю, який мусив переживати мій батько.
Примушений обирати між своєю родиною.
Мій батько…
Найсильніша людина на світі.
Людина, здатна знищити цілу планету, якби забажала…
Та навіть його меч не міг урятувати його тепер.
Хтось… мусив померти.
— Це зламало мене остаточно… я відчував, ніби мене розривають на шматки.
Батько ридав… зламаний безповоротно.
— Хіба ти не можеш… забрати мене замість них? — благав він.
— Принеси в жертву мене… дай їм обом жити…
Але доля…
Доля не знала милосердя.
Такою була жорстока реальність.
Провина, яку ніс мій батько того дня…
Я навіть не можу уявити її тягар.
Жодна сила не могла пронести його крізь це.
— Того дня… я вирішив розповісти їй усе.
Я був приголомшений його рішенням.
Він пішов до Анни Старлайт…і розповів їй усе.
Від самого початку.
Кожну правду.
Кожен тягар.
Він оголив перед нею все.
Стару родину.
Систему.
Інженера.
Реінкарнацію.
Те, що він — людина з минулого.
Те, що його змусили зробити неможливий вибір…між нею та його власним сином.
Він чекав, що вона назве його брехуном.
Чекав, що вона прокляне його, зненавидить,
Розірве його словами.
У його очах він заслуговував на це.
Але Анна Старлайт…не зробила нічого з цього.
Натомість вона відповіла лише одним словом…
— Я розумію.
Вона повірила йому.
М’яко усміхнувшись, вона поклала руку на свій живіт…на крихке життя, що зростало всередині.
— Тут немає над чим вагатися. Відповідь очевидна.
Навіть до самого кінця Авраам Старлайт не міг зрозуміти…
Як їй вдавалося усміхатися крізь усе це.
— Дитина… наша дитина повинна жити.
Вона була готова пожертвувати собою з самого початку.
— Можливо, ти бачиш у ньому когось іншого,
— Але навіть якщо він несе спогади з іншого життя… ця дитина — наш син. Він частина нас обох.
— Анно…
— Він житиме не як якась перероджена душа…
— Він житиме як Фрей Старлайт.
Мій батько був приголомшений.
— Фрей…
— Так його звати.
Та дитина…
Фрей Старлайт.
Саме так.
Того дня Авраам Старлайт зробив свій вибір.
Він обрав свого сина.
…
…
…
Так минали дні.
— Твоє народження збіглося з війною між нами та Ультрами… Війною Світла.
Жорстоким конфліктом, що забрав незліченні життя.
— Тоді, щоразу, коли я повертався з поля бою… я знаходив його, який чекав на мене.
Інженера.
Сутність, яку Авраам колись не міг знайти,
Тепер перебувала поруч із ним щодня.
Інженер не відходив.
Завжди поруч.
— Він відрізняється від тебе,
— Відрізняється від усіх вас.
Саме це Інженер сказав йому.
Реінкарнація його сина…
Була іншою, ніж власна реінкарнація Авраама.
— Що ти маєш на увазі?
Авраам намагався зрозуміти…
Але Інженер відмовився говорити далі.
Він сказав лише одне:
Прихід його сина буде грандіозним.
І що його син — не схожий ні на що з того, що цей світ бачив раніше.
— Його слова змушували мене знову й знову замислюватися… ким же ти є, мій сину? Як ти так точно написав події цього світу?
Це була загадка, яка не мала сенсу, як би глибоко він не думав.
— Сину… інколи я питаю себе — ким ти є насправді?
Якою істотою треба бути, щоб навіть Інженер ставився до твого приходу з такою вагою?
Поки війна лютувала, сам світ почав змінюватися.
Світ… готувався.
Готувався до його приходу.
— Чим ближчим ставав час, тим балакучішим ставав Інженер.
Навіть та холодна, механічна істота почала виявляти щось схоже на емоції.
— Він був цілковито божевільним… але я міг лише підігравати.
— Заради зустрічі з тобою… мій сину.
Коли настав час… він нарешті отримає всі відповіді.
Інженер тримався поруч, не відходячи далеко.
Коли наближався термін пологів, він навіть узгодив з Авраамом повну евакуацію маєтку Старлайтів.
А замість цього наповнив його дивними речами.
— Я досі пам’ятаю день, коли він привів тих дивних істот до палацу…
Статуї.
Деякі — гігантські. Інші — замасковані під членів родини Старлайтів.
— Найбільше мою увагу привернули три статуї попереду.
Одна — з усміхненим обличчям.
Інша — з обличчям скорботи.
А остання…
З обличчям чистої люті.
Усі вони випромінювали жахливий тиск.
Особливо та, з розгніваною маскою.
Він був чимось незрівнянно вищим навіть за самого Маекаре Валеріона.
Ці істоти прибули й оточили маєток Анни Старлайт, тремтячи в очікуванні миті, на яку чекали так довго.
— Тоді… я не міг не замислитися, чи справді дитина, що мала народитися, є моїм сином.
Світ перевернувся з ніг на голову настільки, що Авраам Старлайт більше не міг зрозуміти нічого.
Час ішов уперед, і що ближчим ставав момент, то безумнішим ставав Інженер.
Аж до того, що він починав бурмотіти беззмістовні слова, просто чекаючи.
Безумство, яке відбивалося навіть у древніх статуях, що він привів із собою.
— Що ж насправді відбувалося?
Дні й місяці минали, поки нарешті не настав довгоочікуваний день.
Того дня весь світ здригнувся… навіть потік аури змінився.
Аура стала густішою… сильнішою.
Ніби сам світ готувався.
Того дня… народився Фрей Старлайт.
Його народження змінило все.