Розділ 23: Повернення додому (1)

— Очима Фрея Старлайта —

…

…

…

— Сніг тут ♪ і сніг там ♪

— Гора тут ♪ і гора там ♪

Я глибоко вдихнув, дозволяючи кришталево холодному повітрю наповнити мої легені.

Мій погляд блукав по безкрайніх, незайманих просторах.

— Знаєш, Балеріоне… Тоді я був занадто зайнятий тим, щоб рятувати своє життя, щоб по-справжньому оцінити це місце.

— Гарно, чи не так?

Місцевість змінилася в той момент, як з’явилися ворота.

Повітря і земля наситилися аурою, сам ландшафт змінився.

— О, це нагадало мені.

Я дістав з перстеня свій особистий ноутбук.

— Не будемо повторювати ті ж помилки. Можливо, з’явився новий квест…

Відкривши екран, я перейшов до журналу квестів.

— Бінго.

Я був правий.

З’явився новий побічний квест:

Повернутися до воріт до закінчення часу — Нагорода: 500 очок досягнень

Лишилося часу: 05:46:20

Я дивився на екран, розгублений.

Вони хочуть, щоб я пройшов усю цю відстань всього за п’ять годин?

— Пф-ф-ф — Ха-ха-ха!

Я вибухнув сміхом. А я думав, що саме я божевільний… Виявляється, система ще гірше.

Мені знадобилося кілька днів, щоб дістатися сюди — хоча я подорожував лише вранці. Не кажучи вже про всі об’їзди, щоб уникнути Потвор Кошмарів…

— Але знаєш що? Це може бути ідеальний шанс випробувати мою силу.

Я розімнув ноги, глибоко вдихнув і прийняв позицію бігуна.

— Тримайся, Балеріоне. Ми покажемо справжнє шоу.

— Фантомні Кроки.

В один момент, хлопець стояв посеред сніжного поля.

В наступному — поле було порожнє, ніби там ніколи не було нікого.

Світ розмивався навколо мене, коли я рухався з шаленою швидкістю, вітер ревів у моє обличчя.

— Це неймовірно!

Я кинувся у печеру, де лежали древні скелетні рештки.

Попереду височів зруйнований міст, який я колись знищив. Прірва була величезною…

Але я переплигнув її одним стрибком.

Коли я увійшов у вузький тунель, випустив голосний крик —

— Прокидайтесь! Прокидайтесь, дурні! Час обіду!

Ніби відповідаючи на мій заклик, скелети зашевелилися. Моторошний звук скреготу кісток наповнив повітря, коли вони кинулися на мене.

— Ха-ха, так! Ось так — йдіть на мене!

Я висунув меч уперед і обертався з осліплюючою швидкістю.

Щойно скелети наближалися, вони миттєво розсипалися. Все, що вони бачили — це люте чорне колесо, що розсікало усе на своєму шляху.

Кістки нагромаджувалися по моїй стежці, але мене нічого не сповільнило.

Наче шалена чорна буря, я прорізав скелетне військо, не отримавши жодного удару.

На вході в печеру юрби гігантських гризунів заблокували шлях.

Але саме тоді щось вирвалося з воріт.

Гризуни підняли голови, їхні маленькі очі звузилися.

Вони побачили лише маленьку чорну крапку в небі.

Я обхопив Балеріона руками і кинувся вниз. Знизу вони бачили лише чорну смугу, що стрімко летіла на них.

— Десять тисяч кроків Тіні: Чорний Метеор!

Мить, коли я врізався в землю, десятки — ні, сотні — гризунів розлетілися в усі сторони.

Я прорізав їх, немов живою тінню, залишаючи по собі лише кров і відсічені кінцівки.

— Рухайтесь! Рухайтесь! Забирайтесь геть — мені ніколи з цим возитися!

У цей момент ніщо інше не мало значення. Я зрізав усе, що наважувалося стати на моєму шляху.

— Швидше… Глибше… Мені треба йти ще глибше!

З кожним ударом усе більше створінь розліталися кривавими шматками.

— Покажи, на що здатний, Балеріоне! Це все, що ти можеш?

Ніби спровокований, Балеріон здригнувся, випускаючи ще більше енергії з мого тіла.

Його удари ставали гостріші. Потужніші.

— Так! Ха-ха! Ось це мені подобається!

І ось, у мить, я досяг краю обриву.

— Розчистьте шлях — я йду!

З цими словами, божевільний стрибнув з вершини високої гори.

Вітер завивав, волосся розвівалося вітром, поки я стрімко падав із жахливою швидкістю.

— Я вільний!

Я шалено сміявся, захоплений гостротою падіння.

Коли земля стрімко наближалася, я викрутив тіло і встромив Балеріона в поверхню гори, волочачи його по кам’яній стіні.

Іскри вибухали, коли тертя сповільнювало мій спуск.

На щастя, Балеріон був достатньо міцним, щоб витримати це.

Коли я торкнувся землі, моя швидкість знизилася досить, щоб пом’якшити удар.

Я підняв погляд. Пряма, обпікана лінія простягалася горами.

— Дивись на це з позитивного боку, Балеріоне — ми залишили наш підпис.

Не гаючи часу, я кинувся до лісу попереду.

Дерева розмивалися в очах, коли я стрибав від гілки до гілки.

— Не злися, друже. Мені довелося так вчинити, інакше я б загинув від падіння.

Мій меч знову поводився, немов роздратована цундере…

Гігантські краби сновигали по лісу.

Один підняв голову.

В наступну мить світ перевернувся догори дригом.

Його відсічена голова впала поруч із тілом, що ще стояло.

Ці створіння більше не були проблемою.

Я поглянув на праву руку. Гравірований круг залишався на місці.

— Добре… Він ще цілий.

Тоді я втратив праву руку. Я боявся, що це означає втрату зв’язку з воротами повернення.

Але на щастя, вони залишилися тут.

Я спрямував свою ауру в гравіювання, і воно засвітилося білим світлом.

Миттєво я відчув місцезнаходження воріт.

Я прорвався крізь ліс, населений крабами, доки не досяг знайомої місцевості. Мої кроки сповільнилися майже інстинктивно.

— …Добре. Божевілля закінчується тут.

Це те саме місце, де мене раніше атакував Туманний Хижак.

Так, я став сильнішим. Але порівняно з тією істотою, я все ще був не більше за комаху.

Спогади про ту зустріч був викарбуваний глибоко в моєму тілі.

Так глибоко, що сама лише думка знову зустрітися з ним, змушувала мурашки пробігати по шкірі.

Я рухався обережно, випускаючи ауру, щоб дослідити околиці.

Я не міг покрити багато території, але цього було достатньо, щоб відчути, що попереду.

На щастя, туман рухався, постійно змінюючи форму.

Тут ознак воріт не було видно.

Все ж я втратив багато часу… Можливо, я провалив квест.

Через кілька хвилин, я опинився перед воротами.

Я дістав ноутбук і перевірив екран.

Повернутися до воріт до закінчення часу — 500 очок досягнень (Виконано)

Залишок часу: 00:12:45

Ледь встиг, га? Менше п’ятнадцяти хвилин залишалося.

Якби я не зволікав у туманних землях, я прийшов би набагато раніше.

Але все одно.

Нарешті… я залишав це прокляте місце.

Тут я відчув жах, якого раніше не відчував.

Тут я був найтісніше близьким до смерті.

Але я вижив. І тепер подорож завершена.

Я активував ворота. Переді мною з’явився білий розрив.

Я вже збирався зробити перший крок, коли раптом зупинився.

— Ах… Я майже забув.

Я поглянув на супутника, що чіплявся до моєї руки.

— Вибач, друже, але зараз тебе ніхто не може бачити.

Піднявши руку високо, я промовив тихо.

— Ти знаєш, що я тебе люблю, але у нас немає вибору.

Балеріон миттєво відповів, загоряючись глибоким пурпурним світлом. Пекуче відчуття розлилося по шкірі.

Болюче? Можливо. Але на такому рівні це мене вже не лякало.

У ту мить Балеріон зник, залишивши величезне татуювання змії, що обвивалося від моєї руки до плеча.

— О! Моя рука!

Я стиснув пальці, дивлячись на них із захопленням.

Протягом цілого року я тримав Балеріона, злитого з моїм тілом. Знову відкрити руку відчувалося… дивно.

Я оглянув велике татуювання на руці.

Це був мій перший досвід отримання татуювання.

— Ну… принаймні виглядає круто.

Воно було таким живим, таким реалістичним — майже здавалося, що змія може вдарити в будь-яку мить.

Я обмотав руку чорними бинтами і крокував у ворота з усмішкою.

— Я повернувся.