— Очима Фрея Старлайта —
Тими двома старійшинами були ніхто інші, як колишній Лорд Ізан Старлайт та його молодший брат… те саме обличчя, яке я вже бачив раніше… Леонідас Старлайт.
Світло другого було тьмяним у порівнянні зі світлом його брата.
— А ти хто такий?
Лорд Ізан, із довгим білим волоссям і постарілим обличчям, дивився на мого батька, готовий ударити будь-якої миті.
Стикнувшись із тим нищівним тиском, батько відповів спокійно:
— Авраам Старлайт, з бічної гілки роду.
На обличчі колишнього Лорда промайнув шок.
— Чому член бічної гілки нападає на головний дім?
Ізан заговорив, вихоплюючи меч і вивільняючи тиск, із яким не можна було жартувати.
— Я ні на кого не нападав.
Я лише хочу битися з тобою.
Попри шалений тиск, що давив на нього, батько не здригнувся.
— І навіщо тобі це?
— Щоб випробувати себе.
Без жодного попередження він вихопив Темну Сестру й спрямував її просто на Ізана Старлайта.
Старий Лорд миттєво вивільнив усю свою силу, закликавши вісім зірок Техніки Зоряного Пилу.
Та навіть він рясно спітнів, побачивши, як його супротивник проявляє дев’яту зірку.
Їхні мечі зіштовхнулися з люттю…
Їхні удари розтинали гори й зрівнювали землю.
Ізан Старлайт був чудовиськом на самісінькій вершині рангу SS.
Одним із найсильніших у світі на той час.
Але проти Авраама Старлайта, який уже ступив у ранг SS+ й володів Темною Сестрою, старий Лорд не мав жодного шансу.
Після жорстокого, дикого обміну ударами Ізан Старлайт упав на одне коліно перед Авраамом…його меч був повністю зруйнований.
Тим часом батько стояв рівно…неушкоджений, без жодної подряпини, абсолютно бездоганний.
Авраам Старлайт переміг.
Беззаперечно.
— Це кінець.
Він сховав меч у піхви й повільно відступив.
Того дня новина розлетілася, мов пожежа…
Про людину, яка самотужки повалила рід Старлайтів.
Усі гадали:
Хто цей чоловік?
Вони думали, що більше ніколи його не побачать, вважаючи його якимось примарним відлунням, розгніваним Старлайтами.
Та були шоковані, коли згодом побачили, як він спокійно блукає серед бічних гілок роду.
Це не мало жодного сенсу.
— Я пам’ятаю, як сам Лорд роду Старлайтів прийшов шукати мене.
Спершу між ними панувала напруга.
Але після того, як він пізнав справжню натуру мого батька, все змінилося.
Старий Лорд глибоко зацікавився ним, особливо дізнавшись, що Авраам Старлайт ніколи не мав наміру заподіяти шкоду.
— Я часто сідав із тим старим і розмовляв…
Він прожив понад сто років, і для когось на кшталт мене, хто жив довше за більшість людей тут, я несподівано почав у нього вчитися.
Уперше мій батько… який завжди духовно був старшим за оточення…
зустрів людину, що прожила значно довше за нього.
Щоразу, коли Ізан зустрічався з Авраамом, його захоплення лише зростало.
— Він раз у раз намагався випитати в мене таємницю моєї сили, питав, як я досяг дев’ятої зірки Техніки Зоряного Пилу…
Але я не міг розповісти йому про систему.
Тож я просто сказав, що здобув це через безжальні тренування.
Двадцятип’ятирічний чоловік, який досяг дев’ятої зірки…подвиг, якого не звершував ніхто з часів Нови Старлайта, першого Лорда, що досяг десяти зірок перед смертю.
Авраам Старлайт став колосальною загадкою…силою, що притягувала безліч поглядів.
— А потім була Кармен…
Та жінка постійно мене чіпала.
Вона часто кидала йому виклик…
то намагаючись убити, то просто спарингуючись заради розваги.
— Особливо після того інциденту…
У той період напруга між Імперією та Ультрас, постійно загострювалася, і одного дня один із Лордів Ультрас — Гевід Ліндман — розпочав повномасштабний наступ.
Того дня Кармен Старлайт загинула б, якби Авраам не втрутився й не врятував її.
Він ущент розгромив Гевіда Ліндмана, і той ледве втік, зберігши життя.
Ця подія створила дивний зв’язок між моїм батьком і Кармен.
Зв’язок, що був… підозріло теплим.
Це змусило мене замислитися…якою ж була Кармен до того, як я справді її пізнав?
Особливо зважаючи на те, що в неї вже була дитина…
Одного разу я побачив спогад батька, де Кармен запросила його до себе додому.
Я зайшов туди з порожнім обличчям, спостерігаючи, як розгорталася сцена.
Щойно вони увійшли, Кармен почала вовтузитися з кількома пляшками…
— Як щодо випити, Аврааме?
Тримаючи пляшки доброго алкоголю, вона була до болю відвертою у своїх намірах…
та батько лише похитав головою.
— Ні, дякую. Я не п’ю.
Ось яким я знав свого батька!
Чоловіком настільки прямим, що це аж боліло.
Його чемна відмова змусила Кармен надутися.
— Відмовляєш старшій жінці, еге ж?
Ледь усміхнувшись, батько підіграв їй.
— Я не казав, що ніколи не питиму з тобою.
Ми завжди можемо випити чаю.
— Ого~ Великий Авраам Старлайт, який повалив цілий рід… любитель чаю?
Ти звучиш, як старий дід.
Це був не той монстр, якого я бачив того дня.
Це був просто звичайний юнак, що ніс на плечах тягар років, яких він навіть не прожив.
Кармен була значно старшою за нього, але поряд із ним вона зовсім не відчувала цієї різниці.
Попри все своє буркотіння, вона поважала його прохання й пішла нишпорити на кухні в пошуках чаю.
Батько спостерігав за нею з м’якою усмішкою.
— Ти здаєшся… іншою тут, удома.
— Іншою? Як це?
— Ти більше схожа на домогосподарку, ніж на люту воїтельку, яку я знав… спокійну й беззахисну.
Почувши ці слова, Кармен на мить заціпеніла…усвідомивши, що залишилася наодинці з чоловіком, який за бажання міг би легко її знищити.
— Мені… варто тримати з тобою оборону, Аврааме?
Розсміявшись, він вказав на чай.
— Ні.
Я лише старий чоловік, який п’є чай.
На це Кармен теж розсміялася.
— Красномовець, еге ж? Авраам Старлайт…
Ти ще наробиш купу проблем усім жінкам за межами цього дому.
Коли атмосфера між батьком і Кармен стала ще… гарячішою, я стояв там, схопившись за голову.
Невже мій батько й справді був настільки вправним у спілкуванні з жінками?
Коли? Як?
А моя мати взагалі знала, що тут відбувається?!
Я більше не хотів дивитися.
Це було неправильно.
Будь ласка, припиніть… я не хочу це бачити…
На щастя, батько зумів тримати себе в руках до самого кінця й уникнув катастрофи.
Я з полегшенням видихнув, коли спогад продовжився…
На мить тоді,
Я майже подумав, що Кармен могла бути моєю матір’ю…
…
…
…
У будь-якому разі, що дивно, рід Старлайтів не тримав зла на мого батька.
Ізан Старлайт був проникливим чоловіком і зрозумів, що Авраам може стати неймовірним активом.
Зрештою, в обох текла кров Старлайтів…навіть якщо один походив із бічної гілки.
На той час Ізан був смертельно хворий.
Його сини не годилися для успадкування титулу Лорда, і залишався лише один претендент…
Його амбітний молодший брат, Леонідас Старлайт.
Леонідас уже зазнавав поразки від Ізана в минулому, але тепер знову прагнув посісти цю посаду, дізнавшись про хворобу брата.
Та в Ізана були інші плани.
Майбутнє роду Старлайтів було не в його синах.
І не в його егоїстичному браті, чия єдина вірність належала силі.
Він бачив його натомість…
У тому дивовижному юнакові, що з’явився нізвідки.
Ізанові було байдуже на походження чи минуле.
Того, що Авраам мав кров Старлайтів, було цілком достатньо.
Втім, батько від самого початку не виявляв особливого інтересу до роду.
— Ізан Старлайт був розумною людиною.
Він допомагав мені незліченну кількість разів, нічого не вимагаючи натомість.
Я щиро його поважав.
Батько знав, що старий щось від нього хоче.
Але він не тримав зла.
Навіть не усвідомлюючи цього, він багато чого навчився від Ізана…і отримав від нього величезну користь.
Авраам Старлайт повільно, але невпинно став найсмертоноснішою прихованою зброєю роду Старлайтів…сам того не знаючи.
У той час, коли його слава продовжувала зростати, батько відчайдушно намагався надіслати нам сигнал…
Своїй родині.
Кожного разу, коли він з’являвся на людях — чи то під час промов перед великими натовпами, чи в трансляціях, призначених для загального перегляду — він завжди намагався дотягнутися до нас, використовуючи слова й фрази, які могли впізнати лише ми, або жести, зрозумілі тільки нам.
Дрібниці…
Але достатні, щоб у мене щеміло серце за днями, які ми прожили разом.
Та все було марно.
Роками… скільки б він не намагався… відповіді не було.
Постійні невдачі змусили його засумніватися, чи ми взагалі перебуваємо в одному світі.
— Я часто замислювався…
Чи не був я єдиним, хто переродився, єдиним, кому дали другий шанс на життя.
Він не мав жодного доказу нашого існування.
Єдиним, за що він тримався, була історія, яку колись почув від мене…
Та слова Інженера, який сказав йому, що його син «у дорозі».
— Тоді я переконав себе…можливо, колись я побачу вас усіх.
Можливо, просто ще не настав час.
Можливо…якщо я стану сильнішим.
Якщо доведу всі завдання системи до кінця…можливо, тоді я нарешті знову зустріну вас.
Минали роки.
Один за одним.
І за цей час сталося дуже багато.
— Аврааме! Бийся зі мною!
Молодий Лорд роду Мунлайтів, Дроґо Мунлайт — батько Серіс — часто приходив кинути йому виклик.
Тоді і батько, і Дроґо мали ранг SS+.
Це була золота доба, адже в Імперії налічувалося троє осіб рівня SS+, якщо враховувати Імператора Маекара Валеріона.
Я бачив, як Дроґо знову й знову зазнавав поразки від мого батька.
Він викликав його десять разів…і програв десять разів.
Слава мого батька лише зростала.
І поступово…
Авраам Старлайт став частиною того світу, сам цього не усвідомлюючи.
Особливо після тридцяти повних років, прожитих там.
Тридцять років пошуків своєї родини…і все ж він так і не знайшов нас.
— Одного дня…я відчув таку безнадію, що замислився, чи не перебуваєте ви на іншому боці світу.
Він не знайшов нас у межах Імперії.
Тож почав вірити, що можливо…просто можливо, ми були на Континенті Ультрасів.
Це була безрозсудна ідея, без жодного доказу…але вона була можливою.
— Тож я вирушив туди.
Легенд про Авраама Старлайта існувало безліч.
І це була одна з них.
День, коли він вторгся на Континент Ультрас...сам.
Розділ 228: Спогади Полеглої Зірки (5)
Том 1
