— Очима Фрея Старлайта —
«Прийди… до місця, де все почалося».
Слова мого батька…
Вони й досі лунали в моїй голові, навіть коли сліпуче світло повністю поглинуло мене, вириваючи з того місця, де я стояв.
Я відчув, як світ навколо мене викручується й зсувається з запаморочливою швидкістю.
Це були…
«Спогади мого батька».
З налитими кров’ю очима я пішов за звуком його голосу… голосу, що ворухнув щось давно мертве всередині мене.
Тепло розлилося в грудях, коли я опинився у просторій, тьмяно освітленій кімнаті.
У самому центрі стояла одна-єдина колиска, залита м’яким срібним сяйвом місяця, що пробивався крізь вікно.
У колисці спав немовля… з волоссям, чорним, мов чорнило.
Він виглядав… точнісінько як я. Точнісінько як Фрей.
Коли я дивився на крихітну постать, голос батька знову ожив.
— Коли я вперше розплющив очі… я виявив себе в тілі новонародженого.
Я не зводив погляду зі сплячого немовляти.
Переродження батька зовсім не було схожим на моє.
Невже він справді прожив своє друге життя з самого початку — як Авраам Старлайт?
Відкинувши хаотичні думки, я знову зосередився на його голосі.
— Спочатку я був розгублений. Я думав, що це сон. Але сни не тривають так довго.
Дні промайнули перед моїми очима.
Я бачив чоловіка й жінку… обох із чорним волоссям… які з безмежною ніжністю й любов’ю піклувалися про дитину.
Вони, певно, належали до однієї з побічних гілок роду Старлайтів.
Інакше кажучи…
Мої дідусь і бабуся.
— Коли стало ясно, що я не сплю, я усвідомив, що переродився…
Нове тіло, нова родина, нова реальність. Але ті самі спогади.
Я спостерігав, як крихітний Авраам зростав день за днем.
Я тихо сміявся, бачачи, як він незграбно робить свої перші кроки, і бурчав разом із ним від роздратування, коли йому не вдавалося впоратися навіть із найпростішими речами.
Я був свідком кожної миті, тоді як голос мого батька… теплий і знайомий… усе це коментував.
І десь глибоко всередині
частина мене бажала, щоб він ніколи не замовкав.
— Навіть змирившись зі своєю долею…
я не міг забути останні миті свого попереднього життя… те сліпуче світло, ту мить, коли все розсипалося.
Батько…
він не забув.
Він не забув нас.
— Саме тому, щойно я став достатньо дорослим, я почав шукати вас.
Намагаючись розкрити правду, що стояла за всім цим.
Щойно батько навчився нормально ходити й говорити, він почав вивчати цей дивний новий світ, у який його закинуло.
І з розумом дорослого чоловіка, замкненого в тілі дитини, він навчався з нелюдською швидкістю.
— Я був приголомшений, дізнавшись, що люди в цьому світі володіють надприродними силами, живучи в химерній епосі, що поєднувала середньовіччя й сучасність.
Батько поглинав знання з тривожною швидкістю.
І що глибше він копав,
то чіткіше впізнавав світ, частиною якого став.
— Складаючи все докупи… вивчаючи назви великих домів, території, історію…
я зрозумів, що живу всередині твоєї історії.
Тієї, яку ти розповідав мені… знову й знову, просто заради забави.
До того часу, як йому виповнилося чотири роки, він знав.
Він перебував усередині роману, який колись створив його старший син.
— Для мене це здавалося твоїм даром.
Другим життям, подарованим після того, як перше було вирване з корінням.
— І коли я це усвідомив…
Переді мною з’явилося ще дещо.
Саме в ту мить, коли його голос це вимовив, я побачив, як перед чотирирічним Авраамом з’явилася сяюча точка світла.
Щойно він торкнувся її, перед ним розгорнувся інтерфейс… система…
Я кліпнув, спантеличений.
Це були не Інструменти Автора, до яких я звик.
Це було щось… зовсім інше.
— З’явилося дивне вікно системи, яке показувало мої характеристики, мій рівень, ніби я був у якійсь грі.
Авраам Старлайт — рівень 1
Вона зовсім не була схожою на ту, що отримав я.
— Система давала мені завдання. Виконуючи їх, я здобував очки досвіду, які міг використовувати для підвищення рівня.
Кожного разу, підвищуючи рівень, він міг покращити один зі своїх атрибутів… силу, швидкість і навіть вроджений талант.
Якщо замислитися…
Батькові дісталася одна з тих класичних ігрових систем, що часто трапляються в романах.
Проста. Практична. Безжальна.
— І тоді… я наївно вірив, що ти був там, спостерігаючи за мною з-за того прозорого екрана.
Він щиро, всім серцем вірив… що саме я дав йому все це.
І тому, використовуючи весь досвід свого минулого життя… та ту дивну систему, що з’явилася перед ним…
Він із головою поринув у тренування, виконуючи кожну місію, що йому призначалася.
Дні швидко спливали, поки Авраам Старлайт тихо жив в одному з побічних домів роду Старлайтів.
Побічні гілки були маргіналізовані, мешкаючи далеко від хаосу головного дому.
Саме тому батько зростав у спокійному й здоровому середовищі.
Він прожив своє друге життя на повну.
— Я подбав про те, щоб цінувати кожну мить… тренуватися наполегливіше, жити краще… як данину дару, який ти мені дав.
Його сила зростала з тривожною швидкістю, непомітно для світу.
День у день Авраам Старлайт тренувався з мечем, раз за разом завдаючи ударів.
У юному віці він пробудив базову Світлову Схильність роду Старлайтів, здобувши право вивчати їхній таємний бойовий стиль — Техніку Зоряного Пилу.
— Коли мої батьки в цьому світі передали мені цю техніку, я побачив смуток у їхніх очах.
Техніка Зоряного Пилу була надзвичайно потужною — вона формувала зорі навколо серця.
Кожна зірка різко підсилювала силу користувача й дозволяла здійснювати нищівні атаки.
Однак побічні гілки роду століттями зазнавали утисків;
їм дозволялося культивувати техніку лише до Четвертої Зірки.
Далі були потрібні спеціальні таємні методи…
Методи, які головна гілка зберігала під найсуворішою охороною.
— Тоді я все зрозумів. Мої батьки сумували, бо могли передати мені лише незавершену техніку. Але навіть так… цього було достатньо.
Бо система, яку він отримав, могла силоміць прорвати ті межі, які їм були недосяжні.
— Я був вдячний за їхню любов і підтримку, але… як би я не намагався, я так і не зміг по-справжньому сприймати їх своїми справжніми батьками.
Це було неможливо.
Зрештою, справжній вік мого батька значно перевищував їхній.
І тому стосунки між ними залишалися двозначними… батьки, які любили свого сина, і син, який бачив у них лише сторонніх.
Час минав стрімко.
Я побачив, як батькові виповнилося п’ятнадцять.
І дивлячись на нього…
Він виглядав точнісінько так само, як я, коли вперше прибув у цей світ.
Голос батька продовжував оповідати його шлях:
— Після років виконання нескінченних завдань системи… інколи важких, інколи викривлених, інколи відверто химерних… у моїй голові почала формуватися нова ідея.
Спочатку він вірив, що завершення місій зрештою приведе його до мене.
Але вони ніколи не закінчувалися.
— Саме тоді я усвідомив…
сутність, що стояла за цими завданнями, — це був не ти.
Це було щось зовсім інше.
Світ і справді нагадував той, який я колись йому описував…
але деякі речі… не збігалися.
Попри це Авраам Старлайт ніколи не відмовлявся від мрії знайти свою родину.
Навіть розуміючи, що йде навпомацки, він довго й наполегливо думав, як дістатися до нас.
Зрештою він дійшов висновку.
— Коли мені виповнилося п’ятнадцять, батьки запропонували відправити мене до Храмової Академії, адже я мав для цього талант… але я відмовився.
Думка знову прожити «звичайне шкільне життя» його не приваблювала.
Він хотів залишатися прихованим, поза увагою.
— Мій план був простий:
Я тренуватимуся в таємниці, доводячи свою силу до межі.
А коли настане час, я зроблю собі ім’я настільки гучне й чітке… що моя справжня родина впізнає мене.
Він залишатиметься в тіні.
Він тренуватиметься, мов божевільний.
А коли стане достатньо відомим, він надішле послання, яке зможе зрозуміти лише його справжня родина.
Ось і весь план.
І саме тоді я нарешті зрозумів, чому ім’я батька лунало по всій імперії.
Авраам Старлайт, Диво.
Третій Лорд роду Старлайтів.
Найсильніший свого покоління.
Усе це…
Заради однієї-єдиної причини.
— Я просто хотів знайти свою родину.
Почувши ці слова…
щось болісно скрутилося в мені.
Я і мій батько.
Фрей Старлайт і Авраам Старлайт.
Ми були однаковими.
Обидва зробили все…
заради тієї самої причини.
Батько роками залишався прихованим від світу.
Я спостерігав, як він безкінечно тренується, пробуджуючи Вищу Зоряну Схильність.
Його сила зростала чудовиськово швидко.
До такого рівня, що сама структура його тіла почала змінюватися.
Він перетворювався на щось зовсім інше.
На цьому етапі система часто відправляла його до Земель Кошмарів, змушуючи запускати масштабні події з тіні.
Батько виконував їх усі бездоганно…
Не залишаючи по собі жодного сліду.
Авраам Старлайт: рівень 70.
Вік: 20 років.
Усього у двадцять років, сила батька вже була порівнянною з володарями SS-рангу нашого світу.
Він мав зовсім інший погляд, ніж я.
Його метод тренувань був тим, про що я навіть не замислювався…
Пекельний режим, що дозволив йому настільки досконало контролювати ауру, що він повністю відмовився від концепції внутрішніх аурних каналів.
Він просто дозволяв сирій силі вільно текти всередині себе без будь-яких обмежень.
Я не переставав дивуватися…
Як він узагалі зміг це витримати?
Який біль йому довелося пережити, щоб вижити, коли власна сила випалювала його внутрішні органи, а єдиним, що тримало його живим, була примусова підтримка системи?
Він досяг того, що навіть я… сам автор цього світу… вважав неможливим.
На іншому фронті, після мандрів світом і виконання незліченних системних місій, батько помітив ще дещо.
— Після того як я достатньо довго спостерігав за цим світом, після того як склав докупи всі розрізнені підказки…
Я став упевненим: мене не перенесли в інший світ.
Як я вже казав… батько був проникливим.
Неймовірно проникливим.
Таке не могло вислизнути від його уваги.
— Це той самий світ, у якому ми колись жили… але в далекому майбутньому.
Розділ 224: Спогади Полеглої Зірки (1)
Том 1
