Розділ 222: Жити чи померти (2)

Не промовивши ані слова, сама лише його палаюча присутність поступово змусила зал суду стихнути.

Старий чоловік із палаючою бородою тихо усміхнувся, ставши поруч із Фреєм.

— Подивіться на себе… на всіх вас… ви жбурляєте ножі в цього хлопця,

відчайдушно намагаючись його заколоти.

Він підняв голову Фрея, щоб усі могли бачити.

Та сам Фрей залишався абсолютно порожнім, ніби його тут узагалі не було.

Його чорні очі… виглядали цілковито мертвими.

Усі дивилися в гнітючій тиші, споглядаючи його обличчя…обличчя, що випромінювало всепоглинаючий розпач і безмежну порожнечу.

— Скажіть мені… що ви бачите?

Злочинця?

Вбивцю?

Іріс повільно похитав головою.

— Він — не більше ніж дитина… дитина, яка ще навіть повністю не подорослішала.

Старий відпустив Фрея й знову звернувся до всіх навколо.

— Я не заперечую, що він учинив жахливий вчинок, злочин без жодних виправдань…але він усе ще юнак, лише на самому початку свого шляху, навіть не прожив і половини того, що більшість із вас.

Іріс навмисно натиснув важкими словами:

— Так, він має понести відповідальність. Так, він мусить спокутувати свої гріхи… але не через смерть.

— Він не просто звичайна людина… його талант колосальний… він — диво!

Таке, якого світ ще не бачив.

— Ми не маємо права поховати такий дар.

— Талант, що забрав тридцять вісім життів, але одного дня може врятувати незліченну кількість інших…за умови правильного наставництва та належного виховання.

— Ви ж і самі це відчували, хіба ні? Коли бачили, як він б’ється.

Іріс вказав на те, що багато хто проґавив.

— Ви були свідками його боротьби… того, як він підіймався з самого дна, як він кидав виклик чудовиськам, і як зрештою сам став чудовиськом.

Шлях Фрея у Вікторіаді — епос, що розповідав історію його боротьби…

— Навіть якщо багато хто звинувачував його в шахрайстві, на коротку мить усі ви побачили в ньому самих себе.

Маючи скромний талант, він проклав шлях до вершини.

Багато хто уявляв себе на його місці, бо він був схожий на них.

І багато хто з молодих підніс його, проголосивши своїм героєм.

Його боротьба… ніколи не була прихованою.

Усі її бачили.

Слова Іріса були могутніми.

Та попри це, пролунав голос опозиції:

— Ти захищаєш його лише через його талант!

— Ти намагаєшся врятувати його тільки тому, що він має високий статус!

Слова Іріса були водночас і правдою, і брехнею.

Фрей Старлайт більше не був юнаком зі скромним талантом…його викрили як чудовисько з невідомими межами.

Природно, значна частина публіки затаїла злість на захист Іріса.

В їхніх очах, якби Фрей був звичайним убивцею, без таланту й могутнього роду, його б стратили негайно, незалежно від віку чи обставин.

Для них усе це смерділо чистим лицемірством.

Але Іріс не виявив жодного гніву.

Натомість він показав моторошну усмішку.

— Ви абсолютно праві!

Усі були приголомшені такою реакцією.

— Ви кажете, що я упереджений через його талант? Звісно, упереджений!

— А хто взагалі сказав, що всі життя рівні?!

Він продовжив сипати словами, від яких зала завмерла:

— Я кажу вам… ми мусимо дозволити йому жити саме через його талант.

— Бо він обдарований, бо він здатен дати цій Імперії щось надзвичайне!

— Саме так тут і вимірюється цінність. І нічим іншим.

Мораль у світі, в якому вони жили, мала мало значення.

Подвійні стандарти були нормою в Імперії, що пережила незліченні жахи.

Життя людини напряму залежало від тієї цінності, яку вона могла принести Імперії.

Саме цю правду Іріс і озвучив.

У ту мить очі Івара Валеріона трохи розширилися, коли він згадав слова Маекара Валеріона, сказані того дня:

— Його цінність… визначить його долю.

Невже це й було справжнє значення слів Імператора від самого початку?

Іріс Санлайт гордо заявив свою позицію, повністю усвідомлюючи, що накликає на себе ворожість і зневагу багатьох у залі.

Тим часом Ада Старлайт спостерігала, як Іріс боровся за її брата…з люттю, якої вона навіть не уявляла.

Тепер вона зрозуміла, чому старий наполягав, аби говорив саме він, а не вона.

Іріс Санлайт був людиною, що прожила надто довго, побачила надто багато… по-справжньому незбагненною людиною.

Сам Маекар кивнув із ледь помітною усмішкою, ще раз вивільнивши свою ауру, щоб повністю заглушити зал.

— Добре сказано, Іріс Санлайт, — проголосив Імператор.

— Зрештою, саме цінність людини визначає її долю.

Публіка скривилася від прямої підтримки Маекаром позиції Іріса.

Іріс лише шанобливо кивнув у бік Маекара.

— Ваша мудрість воістину захоплює… Ваша Величносте.

Лорд дому Санлайт витончено відступив, залишивши решту Імператору.

— Тепер я хотів би почути думки всіх присутніх.

По черзі суд дозволив кожній великій силі висловити свою позицію.

Дім Старлайт…

Їхня позиція була абсолютно чіткою завдяки потужній заяві Ади Старлайт: вони повністю підтримують її брата й рішуче відкидають будь-яку можливість його страти.

Дім Мунлайт…

На загальний подив,

Фрост Мунлайт заявив, що їхній дім залишатиметься повністю нейтральним у цій справі.

Він сказав, що всі чутки про те, ніби Дім Мунлайт прагнув смерті Фрея, були лише вигадками окремих незадоволених членів їхньої родини.

Молодий лорд дому Мунлайт продемонстрував явну зрілість, без вагань оголосивши позицію свого дому.

Церква.

Саме вона, ймовірно, була вирішальним чинником — головною силою, що вимагала страти Фрея.

Та на загальний шок, Церква раптово оголосила про нейтралітет!

Їхній різкий розворот, після гучних закликів до смерті Фрея, був відвертим лицемірством.

Можна було майже фізично відчути задушливу лють, що виходила від Блаттера.

Але він нічого не міг зробити, коли сам Герой несподівано заявив про підтримку Фрея Старлайта.

Оскільки Сноу Леонхарт був носієм Вермітора, його рішення вважалися втіленням Волі Владики Світла.

Протистояти йому означало б напряму виступити проти волі їхнього бога — і повністю зруйнувати власну довіру.

Верховний Жрець нарешті відчув темний бік призначення Героя…ставши заручником примх сімнадцятирічного хлопця на ім’я Сноу Леонхарт.

Блаттер мовчки замислився, чи взагалі ще можливо маніпулювати цим юнаком, особливо після того, як той отримав постійну підтримку Святої Юраші.

Це була справжня катастрофа.

Катастрофа, що викликала ледь помітну усмішку на обличчі Імператора Маекара.

Після цього Імператор запросив висловитися своїх дітей, адже хтось із них колись успадкує трон.

Санса Валеріон не вагалася.

Вона відкрито й сміливо заявила про повну підтримку Фрея Старлайта.

— Його страта стала б найтупішим рішенням, яке ця Імперія ухвалювала з моменту свого заснування.

З цією рішучою заявою, вже допомігши зруйнувати приховані сили, що прагнули смерті Фрея, і хитро забезпечивши присутність такої впливової фігури, як Олівер Хан, поруч із собою, Санса здобула значну перевагу простими, на перший погляд, кроками.

— Ви твердите, що він лише вбивця…

— Але для мене він — людина, яка врятувала мені життя, коли ніхто інший не зміг.

Принцеса розповіла, як Фрей, ризикуючи всім, урятував її в Храмі.

Така людина…не заслуговувала на смерть.

Вона чітко й недвозначно позначила свою позицію.

Її темні очі на мить ковзнули до брата, що сидів навпроти.

Еґон Валеріон сидів мовчки, з його звичною усмішкою.

Та його погляд жодного разу не відірвався від Фрея Старлайта.

Ця комаха, що виросла в чудовисько, справжні масштаби якого навіть він ще не міг осягнути.

Істота, що пережила кожен замах на власне життя, що знову й знову кидала виклик логіці своїми дивами…

Перед Фреєм, уперше…

Еґон відчув те, чого не відчував ні до батька, ні до Імперії, ні до Ультрас…

Відчай.

Відчай перед обличчям справжньої поразки.

Фрей Старлайт тихо став головним пріоритетом Еґона.

Спокійно Еґон оголосив свою позицію:

— Я залишуся нейтральним.

Принц вирішив зіграти обережно.

Звісно, він хотів смерті Фрея, але не міг дозволити собі бути єдиною відкритою опозицією.

Це було б чистим ідіотизмом.

Тепер було цілком очевидно: майже всі головні сили виступали проти страти Фрея.

Усі були приголомшені тим, як стрімко ситуація Фрея перевернулася за одну ніч.

І все це — завдяки старому, що сидів із задоволеною усмішкою…

Ірісу Санлайту.

Він перевернув, здавалося б, неможливу ситуацію в рекордні строки, довівши, що жах старого покоління панує не лише на полі бою…а й на політичній арені.

Усі відчували, як маятник суду повністю схиляється на бік Фрея Старлайта.

Та Маекар ще не оголосив вирок.

Залишалася ще одна людина, чий голос досі не пролунав.

Цією людиною…був сам Фрей Старлайт.

— Я хотів би почути, що скаже обвинувачений, — проголосив Маекар, і його голос відлунням розійшовся по тихій залі суду.

Інакше кажучи, Маекар давав Фрею шанс захистити себе…і, можливо, остаточно схилити терези на свій бік після всієї підтримки, яку він отримав.

Нарешті вся увага зосередилася на хлопцеві в центрі.

Фрей Старлайт, який увесь цей час залишався порожнім і відстороненим, із поглядом, що й далі безтямно дивився в порожнечу.