Директор повернувся до жінки, яка весь цей час залишалася за моніторами, стежачи за ситуацією.
— Тобі теж нічого не вдалося з нього витягти, так?
Івар, явно роздратований, зупинився перед екранами, на яких транслювали стан Фрея.
— Яка інформація у нас є на цей момент?
Жінка поруч поправила окуляри й спокійно почала підсумовувати висновки, до яких вони дійшли.
— По-перше, це не демонічний контракт. Свята Юраша була присутня того дня через обов’язок супроводжувати героя і не зафіксувала жодних слідів демонічної аури.
Єдине логічне пояснення вже було відкинуте.
— По-друге, ми досі не знаємо реального обсягу аури, яку випустив хлопець. Але немає жодних сумнівів, що його атака досягла рангу SS.
Атака, яку в усій Імперії могли відтворити лише одиниці.
І все це — від хлопця з рангом C+.
— По-третє, на деяких записах інциденту було видно чорний меч, з’єднаний із його рукою. Після звірки з нашими архівами ми знайшли дещо схоже, зафіксоване понад 300 років тому…
Жінка зробила паузу, усвідомлюючи, наскільки божевільно це звучить, але все ж продовжила:
— Імовірно, це зброя SS-рангу — Чорний Жах: Балеріон, якою колись володів один із найсильніших людей в історії. Він зник безвісти… аж поки не з’явилася в руках того хлопця.
Очі Івара розширилися.
— Один із легендарних мечів…
І до того ж — один із найзагадковіших.
Можливо, це був єдиний елемент, який бодай трохи надавав сенсу хаосу, що стався.
Але навіть із Балеріоном…
— Це все одно неможливо. Навіть за підтримки такої палаючої зброї, як він міг вивільнити настільки переважну ауру з талантом лише A-рангу?!
Івар у роздратуванні скуйовдив волосся, відчуваючи, як у скронях наростає біль.
Та жінка дивилася на нього ще кілька секунд, перш ніж заговорити знову.
— Сер… є ще дещо, що ви повинні знати.
— Що ще?! — Івар напружився, очікуючи чергового безумства.
Але на цьому відкриття не закінчилися.
— Після неодноразових перевірок результат щодо його таланту виявився зовсім не таким, як нам повідомляли спочатку.
— Що?
— S.
Вона глибоко вдихнула й повторила чіткіше:
— Його талант — S.
Івар остовпів.
— Він підробив тест на талант?
Це здавалося найрозумнішим поясненням.
Але жінка рішуче похитала головою.
— Я теж так спочатку думала… але подивіться на це.
Вона поставила поруч чорну кришталеву кулю й під’єднала до неї кілька дротів, вивівши на екран масив даних.
— Це та сама куля, якою Фрей Старлайт користувався під час першої оцінки таланту при вступі до Храму. На щастя, у ній зберігся слід його аури.
Після аналізу залишкової аури результат був беззаперечний.
— Скільки б разів я не перевіряла… результат був A.
— Але тепер… він став S.
Жінка повернулася до заціпенілої постаті Івара, глибоко насупивши брови.
— Сер, якщо ми не проґавили щось критично важливе, то маємо справу з безпрецедентною ситуацією в історії Імперії.
Івар, повністю приголомшений, пробурмотів собі під ніс:
— Пробуджений… здатний підвищувати власний талант.
Він усвідомлював, наскільки божевільно це звучить.
Але що, як це правда?
Істота, здатна ламати власні вроджені межі…здатна безупинно зростати в силі.
Сама думка про це пустила Іварові мороз по спині, змусивши його спертися об стіну.
Хіба це не означало, що Фрей Старлайт…монстр, чий ріст не має меж?
Можливості були жахливими.
Як узагалі мали впоратися з кимось таким?
Нещодавня поведінка Фрея вже довела, що він становить небезпеку для всіх.
Тож чи не варто вбити цього монстра зараз, поки він не став ще сильнішим?
Але родина Старлайтів чинила колосальний тиск на його захист… якщо Івар уб’є його, один із Великих Домів стане проти них.
У час, коли Імперія стояла на порозі війни з Ультрас.
Раптом Івар по-справжньому усвідомив вагу ситуації.
— Його життя… чи його смерть.
Івар Валеріон важко заплющив очі.
— Що з цього — правильний вибір?
Цю дилему того ж дня було винесено на розгляд самому Імператору Маекару Валеріону.
Главам шляхетних домів.
Лідерам Церкви.
Великим постатям Імперії.
Кожен мав власну думку щодо цієї безпрецедентної справи.
Коли Івар запитав свого старшого брата Маекара про його позицію, Імператор, недбало спершись на трон, відповів просто — так, ніби йшлося про дрібницю:
— Його цінність… визначить його долю.
Чи стане він благословенням для Імперії…чи її найбільшим прокляттям.
Маекар не мав наміру втручатися безпосередньо.
Натомість він повністю передав рішення в руки головних сил Імперії.
Шанси були не на боці Фрея.
Розібравшись у ситуації, Церква першою закликала до його страти — оплакуючи невинних загиблих і боячись катастроф, які Фрей Старлайт може спричинити в майбутньому.
Родина Мунлайтів спочатку утрималася від чіткої позиції, але зрештою схилилася до опозиції Фрею.
Великі гільдії та більшість впливових сил Імперії переважною більшістю голосів підтримали його страту.
Єдиними, хто став на його захист, була його родина…
Старлайти. І тільки вони.
Протягом кількох днів Ада Старлайт боролася за життя брата, твердо стоячи проти припливної хвилі, що вимагала його смерті.
Вона використала все, що мала у своєму розпорядженні як глава Великого Дому.
Але страх панував у серцях багатьох…страх перед тим, що вони побачили того дня.
Дехто бачив у цьому шанс позбутися його.
Дехто просто хотів знищити його, перш ніж він стане ще сильнішим.
Безліч сил об’єдналися, прагнучи його голови.
А за лаштунками рухалися приховані руки…керовані не ким іншим, як принцом Еґоном Валеріоном.
Він майстерно керував усім із тіні, і Ада опинилася повністю загнаною в кут.
Спершу вона трималася добре, але щойно зіткнулася з прихованими силами принца, усвідомила, наскільки вона переоцінювала свої можливості…налякана, навіть не розуміючи, хто насправді є її ворогом.
Тепер, у головній резиденції родини Старлайтів, Ада, стискаючи голову в розпачі, відчайдушно шукала вихід.
…За такого розвитку подій вона буде змушена на власні очі побачити, як падає голова її брата.
Від самої лише цієї уяви здавалося, ніби весь її світ розсипається на друзки.
— Що мені робити?..
Як їй його врятувати?
Як вирвати його з цієї катастрофи?
Цього разу Фрей перейшов заборонену межу…
Його становище було катастрофічним.
Розум Ади спорожнів, коли відчай повністю поглинув її.
За таких темпів… він справді помре.
Коли вона остаточно втратила будь-яку надію, двері раптово розчахнулися, і кімнатою прогримів владний голос:
— Що ти робиш, леді Старлайт? Невже це час ламатися, коли ми лише почали?
Обернувши голову…
Ада побачила старого чоловіка з палаючою бородою, що стояв там із упевненою усмішкою, вдягнений у розкішний костюм.
За його спиною стояв Фенікс, випромінюючи свою звичну яскравість.
— Ви…
Коли вони встигли прибути?
Розум Ади гарячково намагався згадати… вона ж не раз зверталася до них по допомогу, запрошувала стати на її бік, але родина Санлайт до цього моменту зберігала нейтралітет.
Чому ж вони з’явилися саме тепер?
— Підіймайся, Адо Старлайт.
— Лорд Великого Дому не падає так легко.
— Чому… чому ви прийшли?
Ада запитала це порожнім голосом, її серце вже не наважувалося надіятися.
Старійшина родини Санлайт склав руки, кинув короткий погляд на Фенікса, а потім знову подивився на Аду.
— Я чув усе… про твого брата.
Про те, як він став чудовиськом, межі якого ніхто не здатен передбачити.
І про те, як тепер увесь світ прагне його смерті.
— Усі ставляться до Фрея Старлайта як до монстра, приреченого принести загибель.
І ця думка цілком зрозуміла…адже одного разу він уже це довів.
Старий Іріс Санлайт дивився на дівчину перед собою, і в його пам’яті сплив образ чоловіка, який колись стояв перед ним із високо піднятою головою…
— Люди бояться монстрів, яких не розуміють.
— Вони зневажають їх… бажають їм смерті лише тому, що не здатні їх осягнути.
Колись уже існував такий монстр.
Монстр на ім’я Авраам Старлайт.
Іріс Санлайт… визнаний найсильнішим серед Великих Домів… колись бився пліч-о-пліч із цим чоловіком.
Не Імператор вів фінальну війну.
І не будь-хто з інших великих лідерів.
Це був Авраам.
Чоловік, який самотужки бився проти Чотирьох Лордів Ультрасів.
Чоловік, який переміг Імператора Маекаре Валеріона в поєдинку один на один.
Чоловік, який убив людського Демона — Драґота.
Авраам Старлайт був тим монстром, якого ніхто не міг зрозуміти.
— Фрей Старлайт усе ще хлопець, йому навіть немає вісімнадцяти…лише паросток, що показав жахливий потенціал…потенціал, який одного дня кине тінь на всіх довкола нього.
Іріс на мить заплющив очі, перш ніж продовжити:
— Він і досі дитина.
— І наш обов’язок, як старшого покоління, підтримати й спрямувати його… а не знищити.
Такі таланти покликані вести Імперію в майбутнє.
Так само, як колись це робив Авраам Старлайт.
Фрей Старлайт одного дня підніметься до того ж рівня.
— А з огляду на те, що Імперія стоїть на порозі повномасштабної війни…на яких підставах ми можемо дозволити собі відкинути талант, здатний визначити саму долю майбутнього?
Ада мовчки слухала слова Іріса, не в змозі повністю осягнути їхню вагу.
Тим часом Фенікс схвально кивнув.
— Ти сказав це ідеально, дядьку… мені навіть нічого додати.
А потім Фенікс гордо проголосив:
— Родина Санлайт стане пліч-о-пліч зі Старлайтами.
Ці слова були саме тим, що Ада так відчайдушно хотіла почути.
Слова, які нарешті знову запалили надію.
Фенікс повернувся до дверей за своєю спиною, де саме з’явилися нові гості.
— І ми не самі.
Родина Санлайт мовчала до цього моменту, бо готувалася саме до нього.
Зокрема Фенікс невтомно працював, щоб усе це звести докупи.
З дверного прорізу увійшли дві постаті…
Обидві були одного віку з Фреєм.
Один — хлопець із білим волоссям і золотими очима.
Друга — дівчина з сяйливим золотим волоссям і очима, що тепер потемніли до глибокої чорни.
Ада впізнала їх миттєво.
Обидва вже були відомими іменами.
— Герой Сноу Леонхарт… і принцеса Санса Валеріон.
Фенікс жестом указав на них.
— Ці двоє допоможуть нам…і, можливо, саме вони стануть вирішальним чинником.
Сноу Леонхарт…
Герой Церкви.
— Я зроблю все, що зможу.
Власник Меча Вермітора, носій Волі Володоря Світла.
Вплив Сноу на Церкву був величезним.
Якщо він стане на бік Фрея, Церква буде змушена піти за ним…бо виступити проти нього означало б піти проти Волі їхнього бога.
Після смертельного бою, який вони поділили у фіналі Вікторіади, Сноу це побачив.
Так само як Фрей побачив у Сноу віддзеркалення самого себе…
Сноу теж побачив у Фреї відображення власної відчайдушної боротьби.
Він це відчував…
Він розумів, хай навіть трохи, нестерпний тягар страждань, який ніс той хлопець.
Кимось на кшталт Фрея…
Сноу хотів зростати разом із ним.
Хотів знову зійтися з ним у бою.
Хотів битися пліч-о-пліч із ним…
Воїн, гідний його поваги.
Тим часом Санса кинула короткий погляд на Іріса Санлайта.
Їхні стосунки ніколи не були теплими, особливо з огляду на те, що родина Санлайт колись підтримувала її брата в боротьбі за трон.
Іріс завжди йшов шляхом, який вважав правильним, незалежно від того, хто ставав у нього на шляху.
Тож і сьогодні він не збирався відступати.
Але нинішня зустріч була з іншої причини.
Фрей Старлайт…
Він був для неї кимось дорогим…кимось, хто вже втратив усе.
Єдиним, хто колись ставився до неї як до справжньої людини…навіть тоді, коли все всередині неї кричало про протилежне.
Когось такого…вона ніколи не дозволить убити.
— Я зроблю все можливе, щоб допомогти.
Усі одночасно кивнули.
Фенікс знову повернувся до Ади.
— Ходімо… врятуймо Фрея.
Ада не змогла знайти слів.
Вона ледь стримала сльози…бо нарешті те, що вона втратила за ці болісні дні, повернулося.
Надія.
Розділ 219: Коли смерть стає милосердям (частина 3)
Том 1
