Його вираз обличчя не змінювався від самого початку.
Золоті очі Сноу Леонхарта вловлювали все.
Я вже втратив лік зіткненням наших клинків.
Хоча він увесь цей час лише захищався…
Я не зміг зрушити Сноу ані на крок.
Ми були скути протистоянням Темної Аури та Аури Зоряного Світла.
Але схоже, мій опонент нарешті втомився від суто оборони.
Це сталося в ту мить, коли я ледве це помітив—
Меч Сноу майже прошив мені голову.
Якби не «Око Яструба», той удар поклав би край усьому.
Мені вдалося ухилитися, але я відчув, як по щоці стікає кров.
Навіть сповільнивши час на частку секунди за допомогою «Ока Яструба»…
Я все одно не зміг уникнути поранення?
Сноу перейшов у контратаку.
Завдяки властивості Зоряного Світла він обрушив на мене нищівні блискавичні удари.
Удари, що силоміць відштовхували мене назад.
За одну-єдину секунду Сноу досяг того, чого я не міг упродовж усього бою…
Кількома недбалими змахами меча він відкинув мене на кілька метрів.
А потім юнак випустив шквал блискавок.
Я ледь ухилився, довівши «Фантомні Кроки» до межі.
— Крок Порожнечі!
Саме тоді, коли я вважав себе швидшим, він уже стояв переді мною.
Відстань між нами зникла в одну мить…
Його меч, палаючий Аурою Зоряного Світла, стрімко зростав у мене перед очима.
Я відчайдушно зустрів удар своїм клинком, наповненим Темною Аурою, і все ж мене відкинуло.
Я прокотився по землі, задихаючись.
— Крок Порожнечі!
Але мій опонент і не збирався давати мені бодай секунду перепочинку.
Він уже був наді мною.
З його леза вирвався шторм шаленого полум’я, злитого з руйнівною блискавкою.
Ці нищівні атаки накрили мене з головою…
Я ледь уникнув їх завдяки «Вознесінню» та «Око Яструба».
РІЗ!
Та було запізно.
Занадто запізно.
Його меч увійшов у мій лівий бік.
Я миттєво відскочив, відчуваючи пекучу вирву, залишену ударом Сноу.
Я навіть не побачив, як він наблизився.
— Крок Порожнечі!
Знову…
Він уже був переді мною, підіймаючи меч і спрямовуючи в нього жахливий потік аури, рубаючи вертикально з брутальною силою.
Буум!
Я ледве встиг заблокувати удар своїм мечем, огорнутим Темною Аурою…
Та втримати його я не зміг.
Мене знову відкинуло.
Мені було важко навіть дихати.
— Крок Порожнечі!
«Вознесіння» палило мій розум, відчайдушно шукаючи вихід…
Спосіб упоратися з цим чудовиськом, яке раз у раз стирало дистанцію.
Але все було марно.
Вивільняючи жахливу суміш вогню, блискавки й вітру, загорнуту в Ауру Зоряного Світла…
Сноу Леонхарт зім’яв мене…
І водночас розтрощив усю арену.
Я більше навіть не намагався влучити по ньому.
Єдине, що я міг…
Це відчайдушно не дати йому завдати завершального удару.
Усі дивилися в приголомшеній тиші.
На катастрофу, що розгорталася перед ними…
На стихійне лихо, в якому Сноу так люто намагався мене втопити.
Я й сам не помітив, коли моє тіло вкрилося ранами від його клинка.
Колоті рани.
Рубані рани.
Я навіть не знав, коли втратив стільки крові…
Я відчував, як кров сочиться з очей…
Страшна ціна за примусове доведення «Око Яструба» до межі.
Червоні жили у моєму зорі ледве встигали за ним.
Моє тіло волало, застерігаючи, що я ступаю в безодню.
Я відчував жар, що виходив з лівої руки.
Балеріон благав мене вивільнити його і завдати удару у відповідь.
Але я не міг.
— Не цього разу, друже.
Цей бій я мав завершити власною силою.
Сноу не зупинявся.
Дійшло до того, що він почав атакувати всіма шістьма своїми елементами…
Світло, Зоря, Вогонь, Блискавка, Вода, Лід, Темрява, Тінь.
Усе.
Удари летіли з усіх напрямків.
Моя кров і далі заливала землю.
Його меч… ранив сильніше за все інше.
Після безжального, однобічного шквалу атак Сноу Леонхарт нарешті зупинився й подивився на мене.
Я лежав серед руїн, у калюжі багряного.
Глядачі дивилися в приголомшеній тиші.
Різниця в грубій силі… була воістину нищівною.
Лежачи на землі, я відчував, як Сноу Леонхарт дивиться на мене з тим самим незчитуваним виразом обличчя.
— Вставай. Ти ж встанеш, правда?
Він стояв ідеально рівно, без жодного видимого поранення.
— Скільки б я тебе не ранив, ти все одно підіймешся. Я знаю — цього недостатньо, щоб покінчити з тобою.
Відповідаючи на його виклик, я знову підвівся, стискаючи меч з усією силою, на яку ще був здатен.
— Ходи, Фрею Старлайт. Скільки б разів ти не підіймався, скільки б разів не бився у відповідь, я розчавлю тебе знову й знову… допоки ти більше не зможеш встати.
Якою б сильною не була воля, що привела мене сюди, він казав мені… вона мене не врятує.
Сноу Леонхарт зібрав у собі чудовиську кількість аури.
— Перший Меч: Розсікач Гір.
Той руйнівний удар обрушився на мене.
У відповідь я рубонув вертикально, зумівши розсікати атаку навпіл.
Ледве-ледве.
Я похитнувся і відступив на кілька кроків.
Та ще до того, як я встиг перевести подих, він уже готував наступний удар.
— Другий Меч: Розсікач Неба.
Цього разу він випустив ще потужнішу хвилю.
У мене не було вибору — я відповів.
— Десять тисяч кроків Тіні: Чорний Метеор!
Біле й чорне знову зіштовхнулися.
Його сила була очевидно вищою, але я тримався з усього, що мав.
Коли ударна хвиля розвіялася… мої очі розширилися від побаченого.
Сноу знову підняв меч, закликаючи ще більший потік енергії.
— Третій Меч: Розсікач Порожнечі.
— Кляття!!
Удар знову мене перевершив.
Ледве витримавши вибухову силу, я побачив, що вся моя ліва рука була залита кров’ю.
Зоряна Аура все ще пропалювала мою плоть.
Вкритий брудом, потопаючи в агонії.
Сноу знову підняв меч.
— Та сила…
Натовп ледве дихав, споглядаючи чудовиську ауру, що накопичувалася.
Це був той самий прийом, який повалив Гоуста Умбру.
Але цього разу його вивільняли через справжній меч…
— Четвертий Меч:
Розуміючи, що зараз станеться, я вивільнив усе.
Мій найсильніший удар…найпотужніший, на який був здатен мій власний бойовий стиль.
Я благав своє зламане тіло витримати ще трохи, витягнути ще бодай крихту аури.
— Десять тисяч кроків Тіні!
Сліпучий потік Зоряної Аури зіштовхнувся з пітьмою, що прагнула поглинути навіть найяскравіше світло.
— Руйнівник Світу!!
— Нескінченна Темрява!!
БУУУУМ!!!
Оглушливий вибух розірвав сам світ.
З жахливою швидкістю світло пожерло темряву…його атака повністю затьмарила мою.
Темрява, яку я прикликав, стиснулася до крихітної цятки в океані сяйливої аури, що поглинула всю арену.
Захисні бар’єри ледве стримали вибух, але навіть за їх межами кожен відчув вивільнену силу.
А я…я був замкнений усередині того шторму.
Минули секунди.
Нарешті всепоглинаюче світло згасло.
Сноу Леонхарт мовчки дивився вперед.
— …
Перед ним моє зламане тіло безсило лежало, притиснуте до дальньої стіни.
Він почав іти до мене.
Кожен його крок відлунював у моїх вухах.
— Вставай, — холодно сказав він.
— Ти ж ще можеш битися, хіба ні?
Мене не дискваліфікували.
Це означало…що я якимось чином витримав той удар, попри моторошні пошкодження.
Сноу Леонхарт це теж знав.
Я виплюнув кров.
Багато крові.
Побачивши, як вона збирається калюжею на землі…
Я засміявся.
Сміявся багато, щиро.
Розділ 212: Фрей Старлайт проти Сноу Леонхарта (2)
Том 1
