Секта Тіней – Східні Землі Кошмарів
— Очима Фрея Старлайта —
…
…
— Час повертатися.
Я підвівся з місця, крокуючи у безмежну арену.
Щойно досягнув її центру, зупинився, проводячи рукою по моєму тепер уже довгому волоссю.
— Але… куди саме я маю повернутися?
Хммм…
Я почав ходити по колу, та раптово зупинився знову.
— Допоможи мені, Балеріоне… куди нам рушати?
Промовляючи до меча, що був прив’язаний до моєї руки, я стояв, немов божевільний, розмовляючи сам із собою.
— Як завжди, мовчиш, га? Уперто відмовляєшся відповідати.
Хмммм ♪ Хмм хмм хмм ♪ Хммм ♪
Я наспівував, намагаючись пригадати улюблену мелодію, борючись, аби не втратити ритм.
— Тихіше, Балеріоне. Я тут намагаюсь зосередитися.
Я зробив крок праворуч, потім ліворуч.
— Потанцюємо? Так, давай!
Раптово захопившись, я закрутився у дикому русі, ступаючи по холодній землі в такт власним ударам.
— Танцюй зі мною, Балеріоне! Давай танцювати!
Я ніжно пригорнув меч, наче він був прекрасною жінкою, закрутився й закружляв разом з ним.
— Ха-ха, так! Саме так… Ось чому я тебе люблю, Балеріоне.
Кожен замах мечем випускав хвилі темної енергії.
Хто б спостерігав за цим — лишився б без слів.
Адже мої рухи були занадто швидкими — надто швидкими.
Одна мить — я тут, наступна — вже там. Темна аура вирувала довкола, поки я танцював, немов жива тінь, що святкує власне існування.
Нарешті я зупинився в центрі, залишивши свіжі шрами на землі.
— Це було неймовірно! Чудова робота, Балеріоне.
Я поплескав свій улюблений меч, насолоджуючись його крижаним дотиком.
Раптом на іншому кінці арени з’явилася постать — велетенська статуя з масивним мечем у руках.
Закута в непроглядно чорну броню, її обличчя ховалося за маскою з вічною усмішкою.
Вона стояла нерухомо, вдивляючись у мене.
На моїх губах з’явилася така сама посмішка у відповідь.
— Смааайлі! Ти тут!
Я підійшов до нього перебільшено-грайливою ходою.
— Невже вже час, Смайлі?
Я так його називав через незмінну усмішку на масці.
Мої кроки пришвидшилися, залишаючи за собою лише примарні сліди.
Умить я опинився просто перед Смайлі, немов привид, і з усією силою замахнувся Балеріоном.
Він перехопив удар своїм колосальним мечем, розсилаючи ареною хвилі вибухових поштовхів.
Але я не зупинився.
Ще перебуваючи в повітрі, повільно спускаючись, я завдав удар раз, вдруге — десятки разів. Кожен розріз малював у повітрі дуги чорної енергії, сповнені нищівної сили.
Щоразу, коли наші мечі сходилися, довкола здіймалися шалені пориви вітру.
Коли мої ноги нарешті торкнулися землі, ми зі Смайлі опинилися у вихорі зіткнень сталі.
Я нападав, він парирував — його швидкість лякливо зрівнювалася з моєю.
Смайлі контратакував, але моє загострене «Соколине Око» бачило кожен його рух.
Чорне зіткнулося проти чорного, темрява проти темряви.
І тоді, в одну мить, бій закінчився.
Останній удар Смайлі відкинув мене через усю арену.
Сотні обмінів ударами — усього за одну хвилину.
— Ух… Це боляче.
Я підвівся, обтрушуючи пил.
— Ти, як і раніше, неймовірно сильний, Смайлі.
Та Смайлі не відповів.
Замість відповіді він відступив назад, і з тіні з’явилася ще одна постать.
— Оооо, ти теж хочеш спробувати, Сед?
Ще одна статуя в обладунках — схожа на Смайлі, але на її масці застиг скорботний вираз.
Ось чому я називаю його Сед.
Він наближався, тримаючи в руках величезний спис.
— Зачекай-но хвилинку, дозволь підіграти твоєму настрою.
Я перекривив обличчя, зображаючи жаль і удаваний відчай.
Будь-хто, хто спостерігав би за цим, напевно реготав би з того, як безглуздо я виглядав.
Нарешті, надівши на обличчя досконало меланхолійний вираз, я зупинився перед Седом.
— Ну що, почнемо? Мені аж плакати хочеться.
Сед рвонув уперед, вистрілюючи колосальним списом.
Це був лише один випад — але чомусь я бачив десятки списів, що падали на мене одночасно.
— Фантомні Кроки.
Застосувавши вдосконалені «Фантомні Кроки», я рухався, немов примара, прослизав між ударами.
Балеріон спалахнув темною енергією, загорнувшись у палаючу чорну ауру.
Одним розмахом я випустив хвилю мороку на Седа.
Але він закрутив спис, мов вітряк, легко розсіюючи мою атаку.
Передбачаючи це, я вже з’явився позаду нього, обрушуючи град стрімких ударів.
Немов падаючі метеори, мої розрізи сипалися на нього з небес.
У ту ж мить Сед кинув списом назад із нелюдською швидкістю, відбиваючи кожну атаку.
Я розсміявся.
— У тебе що, очі на потилиці чи як?
Окутаний мороком, я кинувся вперед.
— Десять тисяч Кроків Тіні: Чорний Метеор!
Сед підняв голову, щоб побачити, як на нього падає смуга чорного світла.
Могутнім ударом ноги він розколов землю під собою.
Я почув скрегіт металу — його спис з неймовірною швидкістю злетів мені назустріч.
Наша зброя зіткнулися, і арена здригнулася від удару.
Але вже за мить, його приголомшлива сила прорвала мій захист, і мене відкинуло до далекої стіни.
І так само раптово, Сед залишив арену.
Я застогнав, підводячись на ноги.
— Що? Уже? А ж тільки починалося найцікавіше~
— Гей! Смайлі! Сед! Повертайтеся!
Попри мої крики, статуї не озвалися, зникаючи у тінях.
— Тьху, а я вже думав, що ми зблизилися.
Зітхнувши, я теж покинув арену.
Я блукав безмежною сектою — то наспівуючи, то тихо підспівуючи.... то йдучи у мовчанні.
Зрештою я дістався будівлі, яку вважав своїм домом.
Усередині, було порожньо.
Лише зношене полотно в кутку, що слугувало ліжком, і єдиний ноутбук, який стояв на величезному камені, що заміняв мені стіл.
Я увімкнув ноутбук, на якому тепер з’явилася третя папка — під назвою «Мої мемуари».
Сівши, я почав переглядати свої попередні записи.
---
День перший
Сьогодні моя перша ніч у секті. Я знайшов і «Десять тисяч кроків Тіні», і Балеріона, Чорний Жах, але щоб оволодіти ними, знадобиться час.
День другий
Я заробив купу очок досягнень — ви можете в це повірити?
Виявляється, поки я блукав Землями Кошмарів, завдання сипалися одне за одним.
Я виконав більшість із них навіть не помітивши, заробивши собі маленький статок. Непогано, га?
День десятий
Я вже запам’ятав більшу частину техніки «Десять тисяч кроків Тіні» і почав тренуватися.
Це ще важче, ніж я думав…
День п’ятнадцятий
Батьку, мамо… я думаю про вас щосекунди.
Ви — вогонь, що не дає мені згаснути.
Якщо колись ви прочитаєте це, знайте — я люблю вас обох.
День 20
Я витратив частину важко зароблених очок досягнень із місій, щоб підняти свої навички до Рангу А.
Тепер «Око Яструба» дарує мені ідеальний нічний зір і навіть трохи уповільнює час, коли на мене нападають.
Тим часом «Примарні Кроки » перетворили мене на справжнього фантома — моя швидкість більш ніж удвічі зросла, і я зникаю в ту ж мить, коли починаю рух.
Я стаю сильнішим… але це коштувало мені клятих 2000 очок.
---
День 40
Чим глибше я занурююсь у «Десять тисяч кроків Тіні», тим дивніші видіння мене переслідують.
У моєму статусі з’явилося ще щось нове:
Адаптація до Тіні: 0/7
Що це, до біса, таке?
---
День 60
Статуї повернулися.
Вони приходять раз на день, б’ють мене до напівсмерті, і тоді зникають.
Чого чорт забирай, вони хочуть?
---
День 80
Я ледве можу стежити за часом… Якби не припаси Ади, я, мабуть, уже помер би з голоду.
Я намагався піти, але статуї перегородили мені шлях.
Схоже, я ще не готовий.
Нарешті я розкрив секрет Аури рангу SSS, і це виявилося зовсім не жартом.
---
День 100
Ми з Балеріоном стали найкращими друзями.
Він завжди поруч, чіпляється до мене.
Хіба це не чудово?
---
День 120
Іноді я думаю…
Яка сволота закинула мене в цей світ?
Клянусь, я хочу засунути Балеріона йому в зад.
---
День 140
Порожньо.
Порожньо.
Порожньо.
---
День 300
Я повністю оволодів «Десятьма тисячами кроків Тіні», але все ще не можу розкрити їхній повний потенціал — бо я все ще надто слабкий.
---
День 365
— Ох… отже, минув рік, га?
Я торкнувся пальцем до скроні, легенько постукуючи по черепу.
Дикий блиск у моїх очах поступово згасав, перетворюючись на щось спокійніше.
— І ось так… я знову тут.
У якийсь момент я зрозумів: якщо продовжу жити так далі, то збожеволію.
Тож, перш ніж це сталося… я навмисно зробив себе божевільним.
Це був єдиний спосіб вижити. І він спрацював.
Я створив у голові ментальний перемикач — той, що дозволяє повертатися до нормального стану, щойно я «натисну» його.
Хоча, зважаючи на те, що все це відбувається в моїй голові, я мушу ставити під сумнів здоровий глузд.
Можливо, я вже його втратив.
Я кинув погляд на Вікно Статусу на екрані свого ноутбука.
--------------
Hello evernyan, it`s xKingxSlayerx
Трохи хотів написати шо кому як, а твір тіки зараз для мене почав провлятися, не сказати що вау, але вау, цікаво прописано, не зря люди читають, і шось навіть чув про цей твір, подобається.
Пост фактум просто хотів написать назву пісні, яка добре для мене підходила під час перекладу Architects - Whimplash, люблю цю групу.
Всім спокійного очікування і позитиву.