Змахуючи своєю косою зі смертельною точністю, Гоуст зосередив погляд виключно на супротивникові.
Кожен удар ніс у собі його думки:
— Я пожертвував не всім… заради цього.
Він віддав усе.
Виклав усі свої карти перед світом—
Лише з однієї причини:
Побачити справжній блиск того світла.
Але який у цьому сенс?
— Який сенс, якщо моя темрява затьмарює твоє світло?!
Ударні хвилі накочувалися одна за одною—
— БИЙСЯ!! — заревів Гоуст, вкладаючи в крик усе, що мав.
— Витягни з себе ВСЕ!!!
З кожним зіткненням — кожним ударом—
Усі чітко чули це—
Крик Сноу.
Очі Гоуста розширилися, коли він це побачив.
Масштаб аури, яку вивільняв Сноу, зростав із моторошною швидкістю.
РІЗ!!!
Меч Сноу люто розітнув темряву—
Вивільнивши десятки — ні, сотні — спалахів блискавок і вогню—
За якими пішли лід і завивальні бурі—
Наче саме стихійне лихо зійшло на арену.
І Гоуст стояв проти цього, витримуючи все, що мав.
— Ще!!
Цього не могло бути достатньо.
— ЩЕ!!!
Їхні крики злилися воєдино.
Сноу і Гоуст — біле й чорне—
Сотні зіткнень щосекунди.
Сноу Леонхарт, з очима, що палали люто—
Його аура—
Не зупинялася.
Вона лише ставала сильнішою — швидшою.
Крок за кроком Гоуст почав відступати.
Перед невпинною катастрофою, яку Сноу жбурляв у нього.
Серед вибухів незліченних елементів—
Навіть Титани Імперії, що спостерігали здалеку, були приголомшені.
Невже таке можливе?
Сила Сноу не переставала зростати.
Він атакував усіма стихіями, які тільки можна уявити—
Тим, чого ніхто ніколи не бачив раніше.
Навіть Казіс Валеріон — Перший Імператор — ніколи не демонстрував нічого подібного.
І ще більш шокуючим…
Було те, що Гоуст витримував усе це, волаючи на повні легені—
— Ще! Давай, витягни з себе ВСЕ!!!
Буум, буум, буум, буум!!!
Серед потоків аури, поту, бруду й крові—
Обидва воїни впали в п’яний бойовий шал.
Ті, хто спостерігав за битвою—
Не хотіли, щоб вона колись закінчувалася.
БУУУУУУМ!!
Вони вривалися один в одного з дикою люттю.
Удар за ударом.
Чорна тінь зіштовхувалася з білою зорею.
Сама арена стогнала під тиском—
Бар’єри ледве стримували ударні хвилі.
Це було схоже на феєрверк—
Жорстокий—
Який урвався лише на мить, коли земля забарвилася багрянцем—
І відсічена рука, все ще стискаючи косу, впала на землю.
Сноу з’явився за спиною Гоуста.
Тим часом асасин мовчки впав на одне коліно—
Стискаючи ліве плече, намагаючись зупинити кров.
Стоячи навколішки, асасин схилив голову…
На його обличчі не було болю.
Не було гніву.
Нічого.
Він мовчки дивився на свою відтяту руку.
Сноу Леонхарт, поранений у багатьох місцях, підняв меч—
Спрямувавши його прямо на супротивника.
— Це… кінець.
Обличчя Сноу було порожнім—сп’янілим від шаленства щойно пережитого бою.
Але Гоуст знову підвівся.
— Кінець?
Тінь під ним почала розростатися…
Невблаганно.
— Який же ти самовпевнений… Сноу Леонхарт.
Очі Обраного Героя розширилися, коли він відчув це—
Інтенсивність вбивчого наміру, який тепер випромінював Гоуст—
Перевершувала навіть ту смертоносну присутність, що колись показував Фрей Старлайт.
— Ти думаєш, що все скінчено… лише тому, що відтяв мені одну руку?
Гоуст вилив кожну останню краплю своєї сили.
— Якщо ти відрізав одну руку…
— Я битимуся іншою.
Тінь ширшала й ширшала—
Поки не поглинула всю арену.
Потопаючи в пітьмі, Сноу міг лише з подивом дивитися на свого супротивника.
— Якщо ти відтяв обидві мої руки…
— Я триматиму зброю між зубами.
Тіні почали обвиватися навколо Сноу—
Та він негайно розітнув їх.
І все ж — виходу не було—
Тінь поглинула всю арену.
— Якщо ти зламаєш мені зуби…
— Я битимуся кістками.
Це було кредо найвеличнішого асасина Тіньового Двору.
— Тож ні — це ще не кінець, Герою.
Гоуст підняв руку в бік Сноу.
— Блекаут.
У дивному викривленні простору з’явився вихор—
Який вирвав меч просто з руки Сноу, залишивши його приголомшеним.
Перш ніж він устиг зреагувати, тіні люто обвили його тіло.
Гоуст—
Холодно дивлячись на свого супротивника—
Продемонстрував моторошну рішучість.
— Це… моя темрява.
Це було—
Усе, що він мав.
Тисячі ран.
Безкінечні, жорстокі тренування.
Дитинство, проведене на полях битв.
Він пожертвував усім, аби досягти цього рівня.
І тепер — асасин хотів отримати відповідь.
І зсередини вируючої пітьми…
Здавалося, ніби Гоуст переміг.
Але світло, що наростало з тіла Сноу, говорило про інше.
З Вермітором, що пульсував усередині нього—
Мечем, який дарував безмежний приплив сили…
Сноу високо підняв руку.
— Дозволь мені повернути тобі твої ж слова, Гоусте…
Повільно він збирав свою ауру—
Формуючи ефемерний меч із чистої енергії.
Зброю, викувану з концентрованої аури.
Лезо, схоже за формою на косу Гоуста.
— Так само як тобі не потрібна та рука…
— Мені не потрібен цей меч.
Ворота відчинилися.
Зірка, що сліпуче сяяла в темній порожнечі.
Сноу вивільнив усе.
Міцно стискаючи уявний клинок—
Спрямовуючи в нього божевільну кількість аури—
Сноу змахнув вертикально—
Стираючи все на своєму шляху.
— Четвертий меч — Руйнувач Світу.
ВЖУУУУУУХ!
З глибин темряви…
Вибухнуло осліплююче світло.
Тінь Гоуста розкололася навпіл.
Колосальний удар пронісся крізь усе перед собою, повністю переважаючи Гоуста,
І з люттю врізався в бар’єр арени.
Сяйво того удару…
Засліпило всіх, хто став його свідком.
Уся аудиторія завмерла,
Приголомшена тим, що щойно побачила.
Над розтрощеними залишками арени…
Пролунали кроки…
Рівні, спокійні кроки Сноу Леонхарта,
Який неквапно підійшов і підняв свій упалий меч із землі.
Попереду…
Привалившись до зруйнованої кам’яної стіни…
Лежав Гоуст, залитий власною кров’ю.
Останній удар активував аварійний захист його обладунку…
Оголосивши його поразку.
І все ж якимось чином…
Асасин витримав шок, який мав би позбавити його свідомості.
Лежачи там…
Його тіло вже не могло продовжувати бій.
Кров стікала по обличчю…
Гоуст мовчки дивився на юнака, що стояв перед ним.
— Ххх… ххх…
Його дихання було уривчастим.
А Сноу Леонхарт…
Весь у ранах…
Вже починав відновлюватися завдяки Вермітору, що струменів у його тілі.
Він виглядав щиро вдячним своєму супротивникові.
— Сподіваюся, ти знайшов свою відповідь, Гоусте Умбра.
Гоуст видав дивний, зламаний сміх, почувши ці слова.
— Що… кхе… ти таке кажеш?
— Ти зробив це.
— Ти змусив мене витягнути з себе все, що я мав.
Почувши це, Гоуст розсміявся ще голосніше—
Порожнім, майже глузливим сміхом.
— Брехливий виродку…
Сноу нічого не відповів—
Натомість виявив повагу до поваленого супротивника, відмовившись від слів.
Але Гоуст ще не закінчив.
— Навіть зараз… навіть до самого кінця…
— Ти не показав усього.
— Ти просто…
— Занадто сильний.
Сноу розвернувся й пішов—
Залишивши Гоуста лежати позаду.
Півфінал першокурсників:
Сноу Леонхарт проти Гоуста Умбри
Переможець: Сноу Леонхарт.
Зрештою…
Найсильніший переміг.