Півфінал першого курсу:
Сноу Леонхарт проти Гоуста Умбри.
Мовчазний асасин, який досі жодного разу не показував усієї своєї сили—
Проти обраного Героя.
Гоуст повільно розкрив долоню й подивився на неї. Товсті рукавиці вкривали шкіру.
Під ними — обпалена, загрубіла плоть, загартована роками стискання кинджалів.
Найкращий витвір Тіньового Двору.
Син найвеличнішого асасина.
— Асасин завжди б’ється з тіней.
Асасин ніколи не розкриває своїх козирів.
Цим кредо він жив.
І серед ревучого натовпу він знав—
Ті очі дивляться на нього.
Міста Умбра стояв прихований у тінях, мовчки спостерігаючи за сином.
Від самого народження Гоуста, слова батька були викарбувані глибоко в його душі.
Битися на повну силу перед усім світом—
Розкривати все—
Для Суду Тіні було тяжким гріхом.
І все ж…
— Я хочу знати… — тихо пробурмотів Гоуст.
Він згадав, як уперше взяв у руки кинджал, як тренувався без упину, скільки людей загинуло, тоді як він вижив.
Він прекрасно усвідомлював наслідки того, що збирався зробити.
Але не вагався.
Повільно він витягнув свої кинджали, замикаючи погляд на супротивникові.
— Я хочу знати відстань між нами… Наскільки далеко він попереду.
Наскільки сліпучим є його світло?
Чи справді той, хто стояв перед ним, перевершив його—після життя, цілком викуваного в темряві?
Гоуст, який бачив більше крові, ніж сонця…
Чоловік, що завжди прагнув бодай краєм ока побачити світло—
Чи було тим світлом… Сноу Леонхарт?
— Якою є сила цієї людини, коли він викладається на повну?
Сноу Леонхарт почув тихий голос Гоуста Умбри.
— Я не знаю, що саме ти намагаєшся знайти в цьому бою,— сказав Сноу, повільно витягаючи меч,—
— Але я не можу гарантувати, що ти побачиш усе. Якщо хочеш відповідей… змусь мене їх показати.
— Змушу.
Я змушу тебе розкрити всю свою силу в цій битві.
Навіть якщо доведеться виставити себе напоказ перед усім світом.
Івар уже давно подав сигнал до початку бою.
Натовп заревів, струшуючи арену.
Але ні Сноу, ні Гоуст цього не чули.
Уся їхня увага була прикута одне до одного.
Вельможі, загартовані воїни—усі вони розуміли, що відбувається.
— Битва найвищого ґатунку…
Гнітюча напруга—
Те, як їхні відчуття стирали все, окрім супротивника—
В очах обох бійців вони вже переступили межу, якої досягають одиниці.
І тоді—
Довгоочікуваний початок нарешті настав.
Гоуст з’єднав свої кинджали, виливаючи в них чудовиську кількість тіньової аури.
Усі погляди звернулися до нього, коли сила почала наростати.
Навіть Фрей Старлайт, спостерігаючи здалеку, не зміг приховати подиву.
— Він одразу використовує це?
Перед приголомшеним натовпом—і особливо під пильним поглядом Місти Умбри—
Гоуст вивільнив усю свою міць.
— Форма Жнеця.
Тіні скрутилися й обвили його, утворивши плащ із чистої пітьми.
Кинджали зникли—
Їх замінила гігантська коса, що палала темною аурою.
Сноу миттєво зосередився на повну, оточивши себе сяйвом зоряної аури.
Сила супротивника значно перевершила його очікування.
Гоуст, укритий тінями, з видимими лише чорним волоссям і пронизливими очима—
Вбив ногою в землю.
— Виклади все!!
БУУУУУМ!!
Гоуст з’явився перед Сноу в одну мить—немов фантом, що роздирає саму реальність.
Навіть із загостреними відчуттями—
Сноу ледве встиг його помітити.
Одним замахом коси Сноу Леонхарта відкинуло—він із гуркотом врізався в стіну, розтрощивши її.
Гоуст обертав косу з моторошною швидкістю, залишаючи по собі лише післяобрази.
Розмір зброї зростав із кожним замахом, вивільняючи хвилю за хвилею темної аури й тіні.
Кожен жорстокий удар сипався на Сноу без упину.
Та зсередини насуваючої темряви Сноу відповів—
Вивільнивши сліпучий спалах зоряної аури, що освітив задушливу пітьму.
Герой Імперії прийняв атаки Гоуста в лоб, замикаючись із мовчазним асасином у жорстокій боротьбі сил.
Очі Сноу спалахнули, коли він створив за спиною Гоуста десятки крижаних списів, скориставшись тим, що увага супротивника була зосереджена на фронтальному натиску.
Це була та сама тактика, яка колись дала йому перевагу над Деймоном Валеріоном.
Не вагаючись, Сноу запустив масивні списи, очікуючи, що Гоуст ухилиться.
Але Гоуст не зрушив з місця.
Очі Сноу звузилися від подиву.
У Гоуста не було тіла, здатного витримати такі удари—
Тож чому він не рухався?
Та мовчазному асасинові це було й не потрібно.
У ту ж мить, коли крижані списи торкнулися темного плаща Гоуста—
Вони зникли.
Немов їх поглинув зовсім інший світ.
Хвиля шоку прокотилася крізь Сноу—і крізь усіх, хто дивився.
— Що це щойно було?
Питання зависло на вустах кожного.
— Такі трюки на мене не діють.
Гоуст пішов уперед.
Він перехопив косу однією рукою—і створив другу в іншій.
Мовчазний асасин подвоїв швидкість, заганяючи Сноу в кут.
— Виклади все!!
Темрява накрила світло.
— Крок Порожнечі!
Сноу зник, намагаючись вирватися з петлі, яку Гоуст стягував навколо нього.
Він з’явився на іншому боці арени—
Але його обличчя миттєво потемніло.
Гоуст уже був там—просто за його спиною.
Асасин зімкнув обидві коси біля шиї Сноу.
Сноу закрутився, мов торнадо, силою відбиваючи коси.
Полум’я спалахнуло навколо його меча, зливаючись із зоряною аурою, і він заревів, контратакуючи.
Вони зійшлися на ближній дистанції, люто гамселячи одне одного.
Гігантська коса Гоуста раз по раз різала Сноу—
Тоді як удари Сноу взагалі не діставали асасина—
Його чорний плащ поглинав усе.
З такої відстані Сноу нарешті зрозумів.
Це був не просто плащ—
Це була тінь, обвита навколо тіла Гоуста.
Живий щит, що поглинав будь-яку шкоду.
Стиснувши зуби, Сноу влив у клинок ще більше аури.
Він мусив прорватися.
Мусив проштрикнути темряву, що так міцно його сковувала.
— Ще!! — заревів і Гоуст.
З’єднавши обидві коси в дволезову зброю, він закрутив її, мов чорний віяло.
Масивна зброя з гуркотом зіштовхнулася з мечем Сноу.
Сноу, повністю запалений аурою, вивільнив усе, що мав.
Він прикликав блискавку, бив вогнем, укріплював тіло зоряною аурою—
Час від часу випускав звукові хвилі, намагаючись збити чуття Гоуста.
Та цього все одно було замало.
— Це все, на що ти здатен?!
БУУУУУМММ!!
Сноу Леонхарта відкинуло назад, придушеного безупинним натиском Гоуста.
Гоуст розширив свою тінь, вплітаючи щупальця темної аури навколо Сноу, намагаючись скувати його.
І водночас сипав удар за ударом, не даючи жодної паузи.
Зіткнення меча й коси породжувало такі ударні хвилі, що глядачам доводилося затуляти вуха.
Вони ледве встигали стежити за боєм—настільки шаленою була швидкість.
А Гоуст зокрема—
Рухався з темпом, що суперечив будь-якій логіці.
— Невже… так насправді б’ється асасин?
Розділ 204: Коли світло розбиває тінь (1)
Том 1
