Фрей Старлайт переміг.
Жодних оплесків — лише розрізнені шепоти, що прокочувалися трибунами.
Шепоти були про все на світі, але одна тема домінувала над усіма: ворожість Фрея.
Як не подивись на нього — на ту жорстокість —
Усі чули чутки… історії про те, якою брудною людиною він нібито був.
Але тепер…
Вони побачили інший його бік — лячний. Той, що ледь не вбив Серіс Мунлайт.
Як не крути, хіба не саме такий образ виникає, коли говорять про лиходія з фентезійної казки?
Фрей виглядав ідеально для цієї ролі.
Далеко від галасливого натовпу — одні були приголомшені, інші злі через програні ставки —
У VIP-зоні Ада з полегшенням зітхнула, побачивши перемогу брата. Натомість Кармен залишалася абсолютно спокійною.
— Чого ти так нервуєш? Як на мене, його перемога була гарантована з самого початку.
Кармен знала дещо про можливості Фрея. Саме тому вона від початку була впевнена — він виграє.
— Я нічого з цим не можу вдіяти… Моє серце щоразу готове вискочити з грудей, коли я дивлюся, як він б’ється…
— Ти що, його мати, чи як?
Кармен фиркнула, граючись із годинником і ледь усміхаючись.
— Хе-хе.
Знаючи результат наперед… стара жінка зробила чималу ставку на перемогу Фрея.
І тепер була більш ніж задоволена.
— Що ти робиш? — насупилась Ада, помітивши дивну поведінку Кармен.
— Нічого… просто перевіряю розклад боїв.
— Чомусь ти зараз виглядаєш дуже підозріло… Ти ж не ставила родинні гроші на якусь дурну гру?
Кармен мимоволі ковтнула.
— З-звісно ж ні…
Ада звузила очі, але зрештою відпустила тему. Тим часом Кармен з полегшенням зітхнула.
Різниця у віці між нею та дівчиною поруч була колосальною — але з якоїсь причини саме Кармен у цю мить почувалася дитиною.
Ада була надто гостра. Надто прониклива. Кармен ледь могла щось провернути, коли нова глава дому Старлайт була поряд.
Деінде ще один старійшина — Іріс Санлайт — спостерігав, як Фрей залишає арену.
— Цей хлопець…
— Привернув твою увагу? — з усмішкою запитав Фенікс, помітивши порожній погляд Іріса.
— У нього є майстерність. Ні… радше досвід. Його рухи… такі, ніби він вижив у безлічі смертельних боїв високого рівня.
Більшість рухів Фрея були плодом гіркого, вистражданого досвіду.
Його рішення… реакції під час бою… він рухався, мов загартований ветеран.
Але це було… нереально для когось його віку.
Щоб набути такого досвіду, йому довелося б зіштовхнутися з безліччю противників, що значно його перевершували.
Аналіз Іріса був тривожно точним.
— Нагадай-но, який у нього ранг таланту?
— A, — відповів Фенікс.
Володар дому Санлайт насупився.
— A, значить…
На мить він помилково сприйняв це за надмірний талант. Талант, який він уже бачив колись — багато років тому — в когось із тієї ж кровної лінії.
— Яка прикрість…
Зрештою, Фрей Старлайт упреться в стелю власного обмеженого таланту.
— Справді… прикрість.
Поєдинки першокурсників завершилися — незабаром мали розпочатися бої старших курсів.
І все ж у повітрі відчувалося щось дивне — ніби після чвертьфіналів молодшої групи напруга спала.
Наче головна подія вже минула.
Фрост Мунлайт виглядав невдоволеним побаченим — особливо Фреєм.
Поразка від цього хлопця досі точила його зсередини.
І гірше за все — він уклав угоду з домом Старлайт. Угоду, що забороняла йому навіть наближатися до Фрея чи згадувати його ім’я в обмін на мовчання… щодо зради його батька.
Бейлора Мунлайта.
Ганьба тієї поразки, схоже, ще довго переслідуватиме його — без жодного шансу на помсту.
Молодий глава дому Мунлайт, нарешті почав відкривати очі.
Він почав усвідомлювати… наскільки ж він слабкий.
Життя розчавило його.
І тепер… він намагався підвестися знову. З нуля.
Але щоб знову нести тягар цього дому…
Що ж до його матері — після всього, що сталося, вона радше скидалася на порожню оболонку.
Не так багато людей звертали увагу на Фрея Старлайта.
Так, на мить він здався сильним… але його обмежений талант завжди тримав його в їхніх очах на другому плані.
У кращому разі — достойний. І не більше.
Маекар Валеріон, спостерігаючи за боєм Фрея, згадав дещо…
— Що ти про нього думаєш? — запитав імператор у чоловіка в масці за своєю спиною.
— Якщо його талант справді лише A, то можна сказати, що Фрей Старлайт уже досяг піку свого потенціалу — на відміну від інших. Його наполегливість гідна поваги… але не більше.
З-під маски спалахнув тьмяний червоний блиск.
Схоже, поєдинки внизу його не надто цікавили.
— Повністю згоден.
— Не схоже на тебе — цікавитися молодим поколінням. Ти побачив щось, що я проґавив?
— Ні… просто… на мить він був схожий на нього.
— …
Олівер нічого не сказав. Він і так знав, про кого йдеться.
Та думки короля його мало хвилювали.
Було небагато речей, здатних по-справжньому зацікавити воїна в масці.
Його погляд час від часу ковзав по натовпу… у пошуках неї.
І щоразу він знаходив її — вона сиділа на самоті, мовчки спостерігаючи здалеку.
З меланхолійними чорними очима… і сяйливим золотим волоссям. Прекрасна — і зламана.
Принцеса дивилася з трибун, і хай навіть на мить…
Побачити Фрея в бою — і знати, що з ним усе гаразд — приносило їй тихе полегшення.
Після цього було оголошено пари переможців першого курсу:
Сноу Леонхарт проти Гоуста Умбри
Деймон Валеріон проти Фрея Старлайта
Справжні битви лише починалися.
…
…
…
— Очима Фрея Старлайта —
Я повільно йшов тунелем, що вів геть з арени.
Мій перший бій у Вікторіаді був завершений.
Після перемоги над Серіс… залишилися лише монстри.
Деймон Валеріон.
Я міцніше стиснув руків’я меча в правій руці.
«Це буде важкий бій…»
Крок за кроком, я рухався вперед.
Аж раптом зупинився — відчувши чиюсь присутність наприкінці тунелю.
— Покажися.
І у відповідь… вона вийшла з тіні.
Вона й не намагалася приховати свою присутність — і її обличчя було мені знайоме.
— Уріель Платіні.
— Приві-і-іт~ молодший Фрею.
Я підійшов ближче, вже відчуваючи роздратування від того, як вона зі мною розмовляла — ніби я був молодшим.
Так, їй було двадцять два…
Але загалом я прожив довше за неї.
Якщо чесно… молодшою тут була саме вона.
— Чого тобі?
Наскільки я знав, у неї сьогодні теж був бій. Але поєдинки п’ятого курсу запланували на пізніше.
— Я прийшла до тебе, Фрею.
— …Що?
— Я вмирала від нудьги, чекаючи своєї черги. Тож вирішила — чому б нам не допомогти одне одному? Це ж прохання від старшої, зрештою.
З кам’яним обличчям я намагався зрозуміти, про що вона взагалі говорить.
— І що саме я, по-твоєму, маю зробити?
Уріель усміхнулася.
— Все просто~ Я залікую твої травми з попереднього бою й поверну тебе в пікову форму. Ти ж іще не повністю відновився, так? Після Випробування на Острові.
Ця жінка…
Я чув, що саме вона лікувала мене, коли я був без свідомості. Але чути, як вона з такою лякаючою точністю говорить про мій стан…
Вона мала рацію. Я досі не контролював тіло на всі сто відсотків. Одного дня реабілітації було замало.
Але все ж…
— Це значна допомога, сеньйорито. Та я мушу спитати — що ти хочеш натомість?
Немає жодного шансу, що вона зробить таке безкоштовно…
І відповідь не забарилася.
— Все просто — дозволь мені обстежити твоє тіло без жодних обмежень.
…Що?
— Ми серйозно зараз це обговорюємо?
Чому це прозвучало так підозріло?
— Так. Минулого разу я не змогла повноцінно тебе оглянути — мене викликала Церква. Уявляєш, як я була розчарована?
— Це точно слова кандидатки в Святі? Хіба твоя цікавість не має бути спрямована на пророкованого героя?
— Це не має з ним нічого спільного.
Уріель дивилася прямо мені в очі.
І я не знав, що відповісти.
З якоїсь причини вона не згадала нічого про мої аурні канали — і за це я був їй щиро вдячний.
До того ж Уріель Платіні була однією з головних героїнь. Принаймні я знав, що злого умислу в неї немає.
Тож, хоч і неохоче—
— Гаразд. Роби, що хочеш.
Вона поверне мене в пікову форму. Як я міг від цього відмовитися?
— Чудово! Тоді ходімо до моєї кімнати просто зараз!
— Зараз?
— Ага!
Я пішов слідом за Уріель Платіні, яка весело підстрибувала попереду.
І щиро замислився над тим, як узагалі дозволив цій дівчині поводитися зі мною так, ніби я молодший.
Розділ 202: Розкриття нових таємниць (частина 1)
Том 1
