Розділ 199: Герой і Асасин

Тиша накрила арену, коли пролунав оголошувальний голос.

Сноу й Дан одночасно вихопили мечі.

Однакові тонкі клинки.

Сноу не дозволили використовувати Вермiтор під час Вікторіади — це був турнір, покликаний продемонструвати чисту, необроблену майстерність. Застосування того меча вважалося б несправедливою перевагою.

Інакше кажучи, умови були ідеально рівними.

Дан зайняв оборонну стійку, здивований тим, що Сноу не поспішав атакувати. Той просто стояв, тримаючи клинок у спокійній тиші.

— Що ти робиш? — насупився Дан.

Сноу ледь усміхнувся. Його золоті очі спалахнули чистим білим сяйвом.

— Я хочу битися з тобою… лише мечами.

Обличчя Дана потемніло, щойно він це почув.

Під час численних тренувань, вони сотні разів змагалися, використовуючи тільки мечі, без жодної стихійної сили.

У чистому фехтуванні… Сноу жодного разу не переміг Дана.

Але Сноу більше не був тим самим.

— Потім не шкодуй про це.

Свист!

Дан зник.

За мить він уже був праворуч від Сноу.

Швидкий, вивірений замах — атака з неймовірною точністю.

Та в останню мить Сноу бездоганно її заблокував.

Дан миттєво перетік у нову серію ударів, кожен з яких ішов із «сліпих» кутів.

Сноу ж відповідав настільки швидкими й плавними рухами, що здавалося, ніби його рука з мечем роздвоюється — мов щупальця восьминога.

Вони зійшлися у вихорі сталі…

Різкий дзвін металу розривав вуха глядачів, попри їхню кількість.

Дан нарощував швидкість до межі, безжально тиснучи на Сноу, намагаючись пробити ідеальний захист.

На мить здалося, що Героя Імперії загнали в глухий кут.

Удар за ударом. Блок за блоком…

І за кілька хвилин у свідомість Дана почала закрадатися тривожна думка.

«Чому… чому я не можу прорватися?»

Сноу бився виключно мечем — так само, як і Дан.

Жодних технік. Жодних стихій. Лише чисте фехтування.

І попри це він ідеально відбивав кожен удар Дана.

На відміну від напруженого й агресивного Дана, Сноу виглядав зібраним, майже так, ніби заново вивчав власне тіло — відкриваючи, на що воно тепер здатне.

Іскри сипалися з кожного зіткнення клинків, повітря було просякнуте напругою. Після безлічі обмінів —

Різ!

Дан інстинктивно відскочив назад, збільшуючи дистанцію.

Він не одразу зрозумів, що сталося… аж поки не торкнувся шиї.

Кров.

Неглибокий поріз, ледь подряпина — але Сноу, перебуваючи під шаленим тиском, знайшов пролом. І пішов на вбивство.

Він не завдав смертельного удару — та цього було досить, щоб довести, наскільки близько він був.

Дан миттєво зреагував, викликавши хмару полум’я над мечем і підсиливши тіло стихією землі.

Він відчув це. Небезпека, що випромінювалася від Сноу, підсвідомо активувала його захисний інстинкт.

Але… це була помилка.

Сноу зробив крок уперед, ледь усміхнувшись.

— Ти впевнений? Я сподівався на довший поєдинок.

Крок за кроком аура Сноу наростала. Тиснуча, нищівна.

Дан усвідомив, наскільки серйозно помилився.

Викликавши силу, він дозволив Сноу зробити те саме.

А в цій площині… Сноу був чудовиськом.

— Чорт забирай…

Дан рвонув уперед, випускаючи потік полум’я.

Сноу спокійно підняв руку, перехопив полум’я Дана й без зусиль розсіяв його.

Дан посилив натиск, поєднуючи вогонь із вищою технікою меча — червоні дуги полум’я різали повітря з усіх боків.

Кожна з них могла розсікати сталь.

І все ж Сноу відбив кожну. Одну за одною.

Самовладання Дана почало тріщати. На обличчі з’явилося роздратування.

Навіть він не міг заглушити думку:

«А що, як я програю… Сноу?

Програю в поєдинку на мечах, з усіх можливих?»

Це стало б ударом по гордості — після сотень спарингів, у яких він завжди був сильнішим.

Арена кілька разів вибухала від спеки полум’я, замикаючи Сноу в палаючому пеклі.

Дан виклався повністю…

Та обличчя Сноу залишалося спокійним. Очі світилися стійким білим сяйвом.

Сноу навіть не використовував власну силу — він просто контролював полум’я Дана, щоразу відштовхуючи його.

І лише мечем він уже домінував.

З часом Сноу почав втрачати інтерес.

І тоді…

Полум’я спалахнуло й на його клинку.

Він нарешті перейшов у контратаку.

Крок за кроком Дан відступав, тоді як Сноу невпинно наступав.

Їхні мечі зіштовхувалися в безжальному ритмі.

На очах у понад трьохсот тисяч глядачів Дан повільно, але невідворотно відступав.

Дан вивільняв масивні потоки вогню, здатні затопити арену морем червоного.

Сноу ж лише злегка огорнув клинок полум’ям.

І все одно результат був очевидний.

Спостерігаючи за цим, я важко видихнув і глибше осів у кріслі.

Все гірше, ніж я думав…

Дан навіть не зрозумів, коли опинився на краю арени — спиною впершись у кам’яну стіну.

Він ще намагався осмислити ситуацію, та часу не було.

Один удар.

Другий.

Третій—

І після фінального зіткнення його меч вилетів із рук.

Сноу притиснув палаючий клинок до шиї Дана.

Той відчув, як розпечена сталь обпікає шкіру, коли Сноу дивився на нього зверху вниз.

— …Поєдинок завершено.

І в ту ж мить арена вибухнула оглушливими оплесками.

Рев натовпу досяг апогею.

З іншого боку Маекар із цікавістю дивився на біловолосого юнака.

Йому було лише сімнадцять…

І водночас — та приголомшлива присутність, яку він випромінював…

Сноу Леонхарт був обраний Героєм не просто так.

На мить Імператор замислився… чи так само виглядав колись його прадід, Казіс Валеріон?

Чомусь побачене не тішило Маекара.

А я…

Мене почала боліти голова від самої думки, наскільки сильним став Сноу.

Недарма Вермiтор називали наймогутнішим із Семи Мечів.

Він впливав на власника більше, ніж на ворогів.

Казали, що священна аура, збережена в клинку, була нескінченною.

У ту мить, коли Сноу торкнувся меча, гігантський потік аури хлинув у його тіло, піднісши силу на новий рівень.

Єдине, чого йому завжди бракувало… — це священної сили.

А тепер, отримавши її, його тіло зцілювалося майже миттєво після будь-яких поранень… не кажучи вже про безмежний резерв аури.

Інакше кажучи, навіть не тримаючи Вермiтор у руках, він усе одно отримував вигоду — бо меч став частиною його самого.

Простіше кажучи, перевага аури рівня SSS більше не означала нічого, якщо супротивником був Сноу.

Це… була справжня головна біль.

Я потонув у вирі похмурих думок.

І поки я губився в цій темряві —

Івар знову з’явився над ареною та оголосив першого студента першого курсу, який пройшов до півфіналу.

Невдовзі оголосили другий поєдинок:

Гоуст Умбра проти Рагни Клауда

На арену вийшли знайомі обличчя.

Гоуст виглядав як завжди — обличчя без жодних емоцій.

Рагна ж цього разу був незвично серйозним.

Його чорне волосся було розкуйовджене, ідеально відображаючи його внутрішній стан.

Озброєний масивним списом, із тілом удвічі більшим за тіло Гоуста…

Списоносець холодно дивився на суперника.

Мало хто знав правду про смерть Айзека Клауда… його батька.

Але одне було безсумнівно — ця смерть сильно вплинула на хлопця.

Як і в поєдинку Сноу з Даном —

Івар подав сигнал, і бій почався миттєво, без попередження.

Зібравши величезну кількість вогняної аури на вістрі списа…

Рагна рвонув уперед по прямій, націлюючись у лице Гоуста.

Той вигнув тіло під неможливим кутом, ухилившись від леза, спрямованого в голову.

— …

Гоуст мовчки дивився на Рагну, який продовжував люто колоти вперед.

Удари були швидкі й потужні, але Гоуст демонстрував неймовірну спритність.

Зазвичай асасин програє, щойно його викривають — адже найсильніший він у тіні.

Але Гоуст Умбра був винятком.

Навіть на видноті він міг битися в лоб із таким списоносцем, як Рагна.

Рагна розкрутив спис, мов віяло, і пришвидшив атаки, випускаючи палаючі снаряди в бік Гоуста.

У певний момент Гоуст вихопив кинджали, блокуючи ними удари.

І все ж спис Рагни був дивним — попри дистанцію й обмежену досяжність—

Його вістря щоразу діставало тіло Гоуста.

— Він стирає відстань між собою і ціллю… — пробурмотів Гоуст, аналізуючи противника.

Рагна вдарив списом у землю — і немов за чарами, десятки списів вирвалися з-під ніг Гоуста.

Гоуст високо злетів у повітря, бездоганно ухиляючись від кожного удару.

Рагна спробував дістати його в польоті — марно. Навіть не торкаючись землі, Гоуст рухався з разючою легкістю.

— Чому я не можу його влучити?! — вилаявся Рагна, заливаючи арену хвилями руйнування.

Але спокійно — майже беззвучно — Гоуст зблизився з ним за мить.

Спис Рагни був швидким. Ненормально швидким. Він стирав простір.

Та під тиском вічного вогню його атака була безперервною.

І все ж… Гоуст ухилявся від усього.

— Ти мене так не зачепиш.

Голос був холодний, байдужий.

Вени виступили на лобі Рагни, лють спотворила обличчя.

— Що ти в біса, сказав, пихатий виродку?!

Він заревів і посилив натиск, стрибаючи на Гоуста.

Десятки списів матеріалізувалися навколо нього й посипалися дощем.

Але…

— Як я вже казав. Ти мене не влучиш.

Свист!

Руки Гоуста рухалися, мов змії, розсікаючи захист Рагни з моторошною точністю.

— Як ти збираєшся влучити в супротивника, якщо дозволяєш емоціям керувати кожним рухом?

Перше, чого навчається асасин на кшталт Гоуста, —

Не скритності.

Не володіння клинком.

А вмінню заглушити емоції — придушити сам намір убивати.

Асасини як Гоуст, могли зчитувати намір убивства з одного погляду.

А Рагна… був відкритою книгою.

— Твої швидкі удари, твої техніки для гарантованого контакту — я бачу крізь них усе.

Свист.

Нові рани розкрилися на тілі Рагни.

— Покидьок!!

Рагна знову вгатив списом у землю, викликавши масштабний вибух сталевих списів.

Але Гоуст уже був над ним.

— Дозволяти емоціям керувати тілом… — ось що тебе вб’є.

Обома руками—

Гоуст розсік шию Рагни з двох боків.

Смертельний удар.

Та захисна броня арени спрацювала в останню мить, поглинувши атаку.

Навіть так, віддача миттєво вибила Рагну з свідомості.

Гоуст м’яко приземлився на ноги.

Розвернувся й пішов, залишаючи арену під рев оплесків.

Він недарма був сином найсмертоноснішого асасина у світі.

І на цьому… другий півфіналіст був визначений.