— Очима Фрея Старлайта —
Сьогодні…
Перший день турніру.
— Фуух… фуух…
Піт струменів по моєму обличчю, поки я без упину віджимався.
— П’ятсот… п’ятсот один… п’ятсот два…
Я рухався без зупинки, намагаючись струсити млявість, що чіплялася до м’язів.
Мені потрібно бути в піковій формі, якщо я хочу мати бодай крихітний шанс на перемогу — особливо коли мої суперники найсильніші з найсильніших.
Учора вночі, я таємно повернувся до Храму.
Я не спав усю ніч, працюючи разом із Кармен, відновлюючи своє тіло.
Сон мені більше не був потрібен. Я вже проспав майже тиждень.
І сьогодні…
Я битимусь із Серіс Мунлайт.
Я давно її не бачив — і, як іронічно, щойно ми зустрінемось, мені доведеться схрестити з нею мечі.
Я не зупинявся.
Сьогодні ту частину Храму нарешті відкриють.
Світова Арена — місце, де відбудуться фінали Вікторіади.
Вона нагадувала колізей, але в рази більший. Гігантський простір, що давав воїнам повну свободу бою.
Вона могла вмістити понад триста тисяч глядачів, а майбутні поєдинки транслюватимуться в кожен куточок світу.
Я не звик до таких гучних, показових битв — але це не змінювало того, що я мав зробити.
Матчі почнуться вже скоро — рівно за годину.
Мій — останній, і це лише посилювало напруження. Тож я топив його в нескінченному потоці віджимань.
— Фууух…
Я глибоко видихнув.
— Заспокойся…
Мені була потрібна ясність.
Я переглянув усе, що мав.
Усі свої техніки… кожен козир, що ще залишився.
Я не знав, чи цього буде достатньо.
Навіть моя найсильніша зброя — «Підпал» — тепер була крайнім засобом.
Якщо використовувати її з будь-якою зброєю, окрім Балеріона, сила значно впаде… а сама зброя розлетиться від напруги, не витримавши потоку аури мого тіла.
Інакше кажучи, якщо мій супротивник якимось дивом виживе… для мене все буде скінчено.
Принаймні до фінального раунду я не міг собі цього дозволити.
До речі про «Підпал»…
Я згадав ту приголомшливу кількість аури, яку Балеріон поглинув минулого разу.
Я заплющив очі й зосередився—
За мить я вже ширяв над безкраїм морем аури всередині себе.
Там, посеред фіолетового океану, я побачив величезний кратер — він повільно заповнювався з плином часу.
Навіть після того, як я витягнув усю ту силу… загальний запас аури майже не змінився.
Іншими словами, я все ще не міг як слід володіти цією силою.
Моє тіло… було загадкою саме по собі.
Навіть Адаптація Тіні відмовлялася реагувати аж до самого кінця.
Усе це… питання без відповідей.
Навіть поради системи — слова, які я повторював собі знову й знову — тепер майже нічого не значили.
«Подивись у дзеркало… і зрозумій його відображення».
Що в біса, це мало означати?
Хотілося б знати це раніше… перш ніж стане надто пізно.
…
…
…
18:00.
Загриміли барабани.
Земля затремтіла під оглушливим ревом понад 300,000 глядачів.
У серці Світової Арени колосальний стадіон був готовий до бою.
Арену оточували чотири величезні трибуни, що здіймалися до небес — вершина архітектури цього покоління.
Над гігантськими місцями для глядачів у повітрі ширяли чотири масивні екрани, що безперервно транслювали зображення й дані. Вони показували кожен майбутній бій, аби жодна мить не була втрачена.
На екранах з’явилися два портрети.
Юнак із чорним волоссям і багряними очима…
І другий — той, хто став темою номер один, центром загальної уваги. Його обличчя вже перетворилося на неофіційний символ самої Імперії.
Сноу Леонхарт проти Дана Поляріса.
Перший чвертьфінальний матч.
Атмосфера була наелектризованою.
Це була не просто подія — це був монументальний момент.
У кожному секторі арени були підготовлені VIP-ложі для найвпливовіших постатей Імперії: найсильніших майстрів, гільдмайстрів і голів знатних домів.
Маги працювали без упину, готуючи все. Захисний бар’єр найвищого рівня — класу S — було зведено, щоб жодна атака не прорвалася за межі сцени.
Усе було влаштовано так, аби глядачі отримали максимально повне враження.
Проте більшість поглядів була прикута до однієї конкретної VIP-секції — призначеної для титанів Імперії, лідерів великих домів… і найбільшого місця з усіх:
Трону Імператора, який особисто відвідав цю подію.
Глави родів уже прибули.
Фрост Мунлайт, що представляв розколоту родину Мунлайт.
Молодий чоловік, який узяв на себе тягар лідерства просто тому, що більше не було кому. Він нещодавно прорвався до рангу S, і ходили чутки, що він лише тренується — день і ніч.
Позаду нього стояла його мати, Елеонор Мунлайт — могутня воїтелька рангу SS-.
Родина Мунлайт тепер виглядала зовсім інакше, ніж раніше.
По інший бік сидів Дім Старлайт на чолі з Адою Старлайт, поруч із нею — Кармен Старлайт.
Ця родина піднялася з попелу, тепер єдина під керівництвом тієї гострої на розум молодої жінки. Завдяки їй вони вже посіли друге місце серед знатних домів.
А найсильніший дім нині належав старому з палаючою бородою.
Іріс Санлайт голосно розсміявся, дивлячись на нові обличчя на трибунах.
— Аах… я почуваюся чужинцем у власному часі. Невже епоха таких старих, як я, нарешті скінчилася?
Останнього разу, коли він відвідував Вікторіаду, він сидів поруч із Бейлором і Леонідасом Старлайтом. Тепер же його оточували юнаки, яким ще не виповнилося й тридцяти.
— Може, і мені час піти у відставку? Як думаєш, Феніксе?
Позаду Іріса стояв Фенікс Санлайт.
Він розумів підтекст слів Іріса й відповів так само, як завжди:
— Поки я ще не можу тебе перемогти, ти маєш повне право керувати, старий. Тож насолоджуйся цим, доки можеш.
— Ццк… сучасна молодь, жодної поваги…
Іріс похитав головою, зиркнувши на арену.
— Але справді… хто б міг подумати, що Герой справді з’явиться? У тих церковних виродків тепер у руках страшна зброя.
З появою Героя з їхніх лав було очевидно: Церква ще міцніше стиснула народ у своїх лещатах.
А якщо цей Герой підніметься до рівня легендарного Казіса Валеріона… хто взагалі зможе стати йому на заваді?
Навіть якщо це були лише припущення, Імперія явно все глибше схилялася під вплив Церкви.
— І що ти збираєшся робити, Маекаре?
Якщо так піде й далі, імператор може перетворитися на маріонетку — керовану хитрими жерцями Церкви.
Те, що місця Церкви були розташовані окремо, на протилежному боці арени, було найочевиднішим знаком зростаючого розколу.
Трибуни були заповнені вщерть — триста тисяч людей дивилися на грандіозне видовище.
І вже за кілька хвилин прибув імператор Маекар у своїх звичних величних шатах, а позаду нього — замаскований Олівер Хан.
У мить їхньої появи рев натовпу вибухнув божевіллям.
Зрештою, як часто люди отримують шанс побачити Імператора так близько?
Маекар підняв руку й привітав натовп упевненим жестом.
Його обличчя виглядало шляхетним і спокійним — але ті, хто був поруч, знали краще.
Цей вираз… не був радісним.
Хто знає, про що думав найсильніший чоловік Імперії, спостерігаючи згори?
Тим часом перший матч ось-ось мав розпочатися.
Ректор Івар вийшов уперед, щоб виголосити вступну промову.
Світ завмер в очікуванні дебюту другого Героя Імперії…
…
…
…
Що ж до мене — я йшов внутрішніми коридорами стадіону.
Після перевірки документів охоронцями мене супроводили до приватної кімнати.
Вона була обладнана великим екраном і просторою зоною для розминки.
Я вирішив не дивитися перший матч із глядацьких місць — не хотів ризикувати зустріччю з кимось із знайомих.
Я волів залишатися в тіні… аж до того моменту, коли настане час мого бою.
Хвилини тягнулися повільно, а звук барабанів і громовий рев натовпу лунав у вухах.
Нарешті очікування скінчилося, коли двоє юнаків одночасно вийшли на арену з протилежних боків.
Обидва були в спеціально створених обладунках для цього турніру.
Цього разу Сноу Леонхарт був у церемоніальній білій броні Церкви — вишуканій, розкішнішій навіть за обладунки знатних домів.
А Дан Поляріс носив обладунок, підготовлений для нього Храмом.
Сноу все ще виглядав трохи розгубленим, ніби не до кінця усвідомлював вагу свого нового статусу й не звик до приголомшливої уваги натовпу.
— Герой!
Його ім’я було на кожних вустах.
Дан Поляріс ніяково всміхнувся, бачачи, як уся увага глядачів прикута виключно до його суперника.
— Ти тепер виглядаєш зовсім іншою особою, містере Герою.
— Навіть не починай… усе це задушливо.
Вони розмовляли невимушено — зрештою, вони були друзями.
Для Дана, Сноу залишався тим самим студентом, якого він знав до всього цього «Геройського» галасу.
— Ти ж розумієш, що поразка спричинить страшенний скандал, так?
Важко було навіть уявити, що сталося б, якби Герой програв після всієї цієї істерії.
Це створювало колосальний тиск на Сноу.
Але він, здавалося, анітрохи цим не переймався… ніби сама можливість поразки для нього не існувала.
— Не хвилюйся. Я не збираюся програвати.
— Оо?
У цю мить між двома нетерплячими бійцями з’явився Івар.
Оглянувши їх, він підтвердив:
— Ваші обладунки оснащені тією ж системою, що й під час Випробування на Острові, лише значно посиленою. У разі смертельного поранення обладунок активує захисний механізм, здатний зупинити атаки до рангу S.
— У разі отримання потенційно смертельних ушкоджень обладунок випромінює знерухомлюючу хвилю, що занурює вас у непритомність, — це означатиме поразку. Матч також завершується, якщо хтось здається або не здатен продовжувати бій. Зрозуміло?
Обидва кивнули водночас.
Задоволений, Івар знову зник.
За кілька секунд пролунала команда.
— Нехай почнеться перший матч!
Розділ 198: Початок Вікторіади
Том 1
